Діти чудово сприймають казку. Вона всебічно охоплює духовне життя дитини – розум, почуття уяву, волю. Казки справляють на дітей глибоке емоційне враження, збагачують їхню мову, пробуджують духовні сили, тому й слугують незамінним засобом зближення батьків і дітей, батьківського виховання.
Значної уваги заслуговують казки соціально-побутового змісту, в яких з особливою чіткістю висвітлюються позитивні риси людини. Тобто створюється ідеальний образ, що втілює в собі ті особливості поведінки, котрі заслуговують найбільшого захоплення та поваги. Тому важливо навчити дітей разом із героями казок подумки виконувати їхні дії, наслідувати позитивні вчинки персонажів. Батькам доцільно використовувати власні казки, складені з урахуванням виховної мети. Така робота буде більш результативною, ніж погрози, покарання чи довгі нотації.
Жодна дитяча бібліотека не обходиться без казок. Великою популярністю у батьків і дітей користуються збірки: Українські народні казки: Для молодшого та середнього шкільного віку / Упор. О.С. Яремійчук. – К.,1989; Трапила коса на камінь: Українські народні соціально-побутові казки / Упор. І.В. Хланта. - К., 1993 та ін.
Розповідь казки вимагає від батьків великої педагогічної майстерності. Ефективність виховного впливу цього способу зумовлюється такими чинниками:
- влучність вибору моменту для розповіді;
- підбір твору;
- емоційність, доступність, образність викладу.
Слухаючи дитячу розповідь, батькам доцільно проявляти терплячість, розуміння емоційного стану дитини. Варто виявляти своє зацікавлення почутим у різних формах: за допомогою міміки, емпатійного слухання. Така поведінка дорослих сприяє розвиткові в школяра впевненості в собі, сміливості, бажання до творення. Проте висміювання дитини, переривання її розповіді, неуважне слухання з боку батьків можуть бути причиною розвитку негативних якостей особистості школяра, зокрема замкнутості, нерішучості, відчуження та ін.
Перегляд екранізованих казок. У казці, як у дзеркалі, відбиваються особливості кожної епохи. Сучасні твори даного жанру теж відзначається певними особливостями. Народна казка, яка передавалася міжпоколінно шляхом розповіді, у наш час знайшла своє продовження в екранізованих варіантах, мультиплікаційних фільмах. Наукові дослідження свідчать, що попри незмінність сюжетної та змістової ліній нові твори відзначаються суттєвими відмінностями: відбулася метаморфоза образу “зла” й, відповідно, переосмислення “добра”. “Зло”, притаманне всім героям, набуло людських рис і виявляється в помилці та страху. У народних казках “зло” піддається фізичному знищенню, у нових, дидактичних – перевихованню. У нових творах, на відміну від старих, швидше порушується проблема, ніж вказується шлях її вирішення.
Виховний вплив на школярів екранізованих казок та мультиплікаційних фільмів важко переоцінити. Адже в більшості сімей діти значну частину вільного часу проводять біля “голубих екранів”, нерідко навіть забуваючи про свої обов’язки. Такій поведінці сприяє зростаючий вплив теле- та відеоапаратури, комп’ютерної техніки на спосіб та уклад сімейного життя. Окрім того, зайнятість батьків бізнесовими справами іноді спричиняє байдуже ставлення до власних дітей.
Читання казок – менш поширене серед дітей молодшого шкільного віку явище, адже школяр тільки починає опановувати цю складну науку. Критеріями його оцінювання є правильність, усвідомленість, швидкість, виразність. Розрізняють читання вголос та мовчки. На час закінчення початкової школи більшість учнів читає повільно, монотонно, неусвідомлено, що і є основними причинами нехтування дітьми цим видом діяльності. Їхні зусилля спрямовані на процес читання, а не на зміст тексту. Однак зацікавити дітей до самостійного читання можна, наприклад, такими способами:
читанню казки передує ретельно продумана вступна бесіда;
початок казки читає хтось із батьків, зупинившись на цікавому, пропонує дитині продовжити читання самій;
читання в ролях тощо.
Для самостійного читання молодшим школярам доцільно добирати лексично та синтаксично доступні твори, насичені діалогами. Важливо, щоб предмети, явища, події були загалом зрозумілі дітям.
Переказ широко використовується дітьми означеного віку. Він є початковим етапом творення власних казок. Виділяють докладний переказ, спрощений, синтезовану розповідь. Вид переказу залежить від ступеня розвитку пам’яті дитини.
Докладний переказ створюється дітьми, у котрих сформована довготривала пам’ять, достатньо розвинений активний словниковий запас. Такі дитячі твори з точністю передають сюжет, традиційні формули відомої казки.
Скорочений переказ виникає внаслідок забування дитиною деяких деталей, їх поверхового узагальнення й водночас збереження сюжету твору.
Синтезована розповідь є проміжною формою творення власної казки. Вона виникає внаслідок поєднання знайомих образів та сюжетів із різних творів у один твір.
Творчі вправи з казками заслуговують особливої уваги. Вони розвивають фантазію дитини, її уяву, творче мислення, зв’язне мовлення. У неї формується вміння генерувати ідеї, що спонукає до творчої активності. Така робота вимагає від батьків великої майстерності, творчого підходу.
Використання казок із виховною метою вимагає від батьків певного рівня педагогічної майстерності, тому доцільно ознайомити їх з низкою прийомів, котрі передбачають розвиток умінь етнопедагогічної роботи з даними творами. Класоводам варто проводити з батьками бесіди з означеної проблеми, дискусії, залучати їх до участі у святах казки тощо.
З давніх часів сім’я вважалася першою і основною інституцією виховання підростаючого покоління. Батьки прагнули передати своїм дітям набутий життєвий досвід, виховати їх розумними, працьовитими, прищепити їм моральні якості, які відповідали б ідеалам народної педагогіки. І саме казка володіє таким невичерпним виховним арсеналом [10].
Дидактична казка — один із різновидів навчальних текстів, які доцільно використовувати в роботі зі школярами. Екологічними називаємо казки, які можна аналізувати із природоохоронного погляду. Для цього годиться чимало відомих фольклорних чи авторських творів. За потреби вчитель може самостійно підсилити сюжетну лінію, яка відповідає меті вивчення теми.
Казка — найпоширеніший жанр оповідальної народної творчості та вагомий засіб пізнання дітьми навколишнього світу. Призначені для дитячої аудитора, вони враховують особливості психології школярів, сприяють уважному ставленню та переживанню казки як реальності.
Свого часу І.Франко писав: "Гола, повна правда життя - то тяжка страва. Старші можуть зажувати її вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим; треба приготовлювати її… в образах, у байках. І вони так приймають її".
Сила казки в тих знаннях, які породжені переживанням зображуваних подій. Ці описи починаються з особистих вражень і дають доступ до архетипового досвіду етносу. У казках відображаються особливості народної психології та господарських процесів, світогляд народу, його мудрість і оптимізм, морально-етичні й естетичні принципи і традиції, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.
Казка формується на духовних проблемах кожного покоління, розвивається в часі і просторі та ніби має власне внутрішнє життя.
Для кожної казки характерними є намір - головна сюжетна лінія, розвиток дії, активність персонажів, їхні вчинки з відповідними наслідками й висновками. Дія твору може відбуватись як в умовному середовищі, так і у звичайному для сьогоднішнього читача (квартира, магазин, підприємство тощо).
Усім відомо, як діти люблять слухати одну й ту ж саму розповідь по кілька разів. Тому вчителю варто використовувати на заняттях сюжети добре відомих дітям казок. Практично будь-яка відома казка може стати "екологічною", якщо змінити відповідним чином певні деталі, сюжетну лінію або й окремих персонажів. Пропонуємо розглянути усім добре знайому казку про трьох поросят.
Казка "Троє поросят" Жили-були троє поросят - Ніф-ніф, Нуф-нуф і Наф-наф. Усе в них було добре — вони грілися на сонечку, їли жолуді, купатися у річці, а ночували там, де ніч застане. Так було доти, поки до них не дійшли чутки про те, що в лісі з'явився страшний сірий вовк. Злякалися поросята і вирішили побудувати собі житло, все ж за міцними стінами безпечніше.
Але у них виникла суперечка. Ніф-ніф сказав, що будинок потрібно будувати обов'язково біля річки. Адже так приємно зранку вийти з хатки і відразу шубовсть у річку. Нуф-нуф не дуже полюбляв купатися. Йому подобалась прохолода і він вимагав будувати житло серед лісу. Наф-наф намагався пояснити друзям, що не так важливе місце будівництва: можна збудувати дім і біля річки, і в лісі. Але головне — це будувати за всіма правилами і ні в якому разі не можна зашкодити природі. На таке зауваження Ніф-ніф і Нуф-нуф лише розсміялись і відповіли: "Головне, щоб нам було зручно, а природа нехай сама про себе потурбується, якщо їй ще так потрібно". Наф-наф тільки головою похитав, адже він знав; що той, хто не турбується про навколишнє середовище, насамперед, не турбується про своє майбутнє. Але що було робиш? Друзі не хотіли його навіть слухати.
Їм пощастило, вони знайшли чудове місце — сонячну лісову галявину біля стрімкої річечки. Здавалось би — що може бути краще? Поросятка не могли дійти згоди.
Ніф-ніф сказав, що їхній будинок стоятиме на березі ріки і якомога ближче до води.
Нуф-нуф заперечив; "Я не вмію плавати, а ти кажеш — на березі. Інша справа - будинок у лісі: і сонце не пече, і жолудіІ самі в хату падають та й дрова шукати не потрібно, все поряд.
"Жолуді - це непогано, але куди ти будеш різні відходи дівати?" - поцікавився Ніф-ніф.