До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним в кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е (плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр- та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі;).
В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).
Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.
Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку у порівнянні з іменниками цього ж роду другої відміни.
Форми іменників першої відміни
На відмінкові закінчення іменників першої відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м’якої і мішаної груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини).
Флексії м’якої і мішаної груп переважно є графічним позначенням м’якості приголосного основи.
Парадигми першої відміни
Тверда група
відмінок | Однина | Множина | ||
Н. | сестр-а | рук -а | сестр-и | рук-и |
Р. | сестр-и | рук-и | сестер | рук |
Д. | сестр-і | руц-і | сестр-ам | рук-ам |
З. | сестр-у | рук-у | сестер | рук-и |
О. | сестр-ою | рук-ою | сестр-ами | рук-ами |
М. | (на) сестр-і | (на) руц-і | (на) сестр-ах | (на) рук-ах |
Кл. | сестр-о | рук-о | сестр-и | рук-и |
М’яка група
відмінок | Однина | Множина | ||
Н. | ткал-я | наді-я | ткал-і | наді-ї |
Р. | ткал-і | наді-ї | ткаль | надій |
Д. | ткал-і | наді-ї | ткал-ям | наді-ям |
З. | ткал-ю | наді-ю | ткаль | наді-ї |
О. | ткал-ю | наді-ю | ткал-ями | наді-ями |
М. | (на) ткал-і | (на) наді-ї | (на) ткал-ях | (на) наді-ях |
Кл. | ткал-е | наді-є | ткал-і | наді-ї |
Мішана група
відмінок | Однина | Множина | ||
Н. | миш-а | круч-а | миш-і | круч-і |
Р. | миш-і | круч-і | миш-ей | круч |
Д. | миш-і | круч-і | миш-ам | круч-ам |
З. | миш-у | круч-у | миш-ей | круч-і |
О. | миш-ею | круч-ею | миш-ами | круч-ами |
М. | (на)миш-і | (на)круч-і | (на)миш-ах | (на)круч-ах |
Кл. | миш-е | круч-е | миш-і | круч-і |
Однина
У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школ-и, мух-и) та -і у м’якій і мішаній групах (стел-і, груш-і). в іменниках, що мають кінцевий приголосний основи –й, виступає графічно флексія -ї (наді-ї, мрі-ї).
У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -і (школ-і, стел-і, груш-і), яка в іменниках з основою на -й графічно передається флексією -ї (Софі-ї).
В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -г, -к або -х, перед флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с(нога – нозі, рука – руці, стріха - стрісі).
У знахідному відмінку однини в іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у (весну, ружу), яка графічно передається буквою -ю в іменниках м’якої групи (вишню, тополю).
В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою (рибою, липою, смугою); у м’якій та мішаній групах виступає флексія -ею (вишнею, працею, межею) або графічно передається (після кінцевого основи -й) буквою -є (надією, грацією).
У формі місцевого відмінка виступає та сама флексія, що і у давальному відмінку (-і або графічно -ї), але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в), по, о (об):на горі, у гаї, по хаті, о п’ятій годині.
Клична форма твориться від іменників твердої групи флексією -о (Ганно, весно), від іменників м’якої і мішаної групи переважно флексією -е (-є) або в пестливих назвах -у (-ю):Софіє, земле, круче; Полю, бабусю (і бабусе).
Множина
у називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення –и (дороги, гори), а м’якої і мішаної груп – закінчення -і або графічно -ї (яблуні, кручі, мрії).
Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей, мишей).
У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е] з [і] часто порушується, наприклад: гора – гір, особа – осіб, але межа – меж, тополя – тополь, лелека – лелек і т. д.
Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то перед сонорним з’являється вставний [о] (переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра – іскор, сосна – сосон (і сосен), мітла – мітел, весна – весен, вишня – вишень, війна – воєн. У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верств, клятв, фірм, шахт.
У давальному відмінку множини виступає закінчення -ам (у твердій і мішаній групах: сестрам, мишам, кручам) або графічно -ям (у м’якій групі: пісням, мріям).
Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець та вівці, розводив бджіл та бджоли).
В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами (в твердій і мішаній групах: жінками, грушами) або -ями (як графічне позначення м’якості приголосного основи: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ми (сльозами і слізьми, свинями і свиньми).
У місцевому відмінку виступає флексія -ах (у іменниках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах ) або -ях (у м’якій групі: на полицях, на лініях).
Форми іменників другої відміни
У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край) або флексію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках середнього роду виступає флексія -о: добро, світло(тверда група), -е: море, плече(м’яка і мішана групи) та -а (-я):весілля, життя (м’яка група).
Родовий відмінок має закінчення -а (-я) та -у (-ю). вибір і вживання флексії в іменниках чоловічого роду залежить від семантико-граматичного розряду, під який підводиться слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот (за винятком збірних назв: народу, загону): брата, керівника, викладача, Дениса, журавля, горобця; назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола, замка, олівця, шматка); назви мір (грама, метра, літра, місяця, карбованця); наукові та технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка, суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора, синоніма, але: синтаксису, базису); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража, млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).
Флексія -у (-ю) виступає в збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку, льону, лісу, саду, гороху, лозняку і лозника, молодняку і молодняка); у назвах установ, організацій, закладів (інституту, вузу, заводу); в назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму, вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу, гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому, снігопаду, морозу, вогню).
У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я):Львова, Гадяча, Мелітополя, Дніпра, Дінця(з наголосом на флексії): але Дону, Дунаю (з ненаголошеною флексією). У назвах країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю):Криму, Сибіру, Донбасу, Байкалу, Уралу та ін.