Виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності (стр. 4 из 7)

Зміст формувального експерименту вибудовувався нами відповідно до мети дослідження з урахуванням результатів констатувального етапу. Необхідними організаційно-педагогічними засадами, що забезпечують ефективність процесу виховання самостійності, були: створення і збагачення предметно-розвивального середовища; організація ігрової форми образотворчої діяльності; особистісно орієнтована взаємодія педагога з дитиною; перехід педагога з результативної на процесуальну зображувальну діяльність.

Основна мета програми формувального експерименту – досягнення дитиною усвідомлення себе суб'єктом аплікації. Особливістю розробленої та впровадженої під час формувального експерименту методики було застосування системи ігрових вправ з аплікації. Ігрова тематика є привабливішоюшою для дітей: викликає яскравий емоційний відгук, пробуджує інтерес. Перевага ігрових вправ полягає в тому, що вони, на відміну від занять, дозволяють диференціювати процес виховання самостійності у дітей з різними рівнями компонентів самостійності. Кількість вправ при цьому не регламентується, тривалість вправи визначається інтересом дитини і швидкістью засвоєння нею дії. Вплив ігрових вправ на самостійність дошкільників простежується у формуванні з їхньою допомогою мотивів, що спрямовують діяльність на створення зображення для будь-яких ігрових персонажів. Виникнення таких мотивів забезпечує розуміння і прийняття поставленої педагогом мети, усвідомлення пред'явлених вимог до якості і способів зображення, від яких залежить успішність виконання дитячих робіт, викликає активність, ініціативу й осмислений аналіз робіт. Ігрові вправи допомагають використовувати наявні знання для засвоєння нових способів виконання дій, що призводить до кращого освоєння аплікаційної діяльності, а отже, сприяє розвитку самостійності у дошкільників і вирішенню ними завдань без втручання дорослого.

У ході дослідження розроблено модель виховання самостійності старших дошкільників. Змістові характеристики, етапи її розвитку представлено на рис. 1 (див. нижче). Модель виховання самостійності було реалізовано у процесі формувального експерименту. Формувальний експеримент складався з чотирьох вищеозначених етапів.

На проектувальному етапі формувального експерименту розроблено перспективний план роботи з педагогами експериментальних груп. З метою підготовки до реалізації особистісно орієнтованої взаємодії педагога з дітьми, організації ігрової форми та переходу педагога з результативної на процесуальну зображувальну діяльність організовано постійно-діючий семінар з проблем виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності. План постійно-діючого семінару складався з восьми тем. З вихователів створено творчу групу, що розробляла практичні завдання, добирала тематику ігрових вправ, художню літературу, ігрові персонажі, складала перспективні плани використання вправ для дітей з різними рівнями компонентів самостійності, оцінювала динаміку за результатами діагностики дітей, розробляла методичні рекомендації з використання готових аплікаційних робіт у самостійній діяльності дітей та створення і збагачення предметно-просторового середовища. Проводилися загальні й індивідуальні консультації для педагогів з питань виховання самостійності, здійснювалася індивідуальна робота з моделювання педагогічного процесу на основі особистісно зорієнтованної взаємодії. Організовувалися виставки методичної, художньої літератури з проблеми самостійності в образотворчій діяльності. У результаті цієї роботи було визначено ефективні форми і методи виховання, що базувались на індивідуально-диференційованному підході, коли кожен вихованець працював за індивідуальною програмою, яка залежала від рівня компонентів самостійності.

Організація предметно-просторового середовища дозволила раціоналізувати його, естетично розмістити обладнання й аплікаційні матеріали, сприяти його активному використанню й перетворенню. Кожна дитина користувалася правом самостійного вибору цікавого для себе змісту, виду, техніки аплікації.

Рис. 1. Модель виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності

Це дозволяло їй відкривати власні можливості через усвідомлення «я вибираю», «я можу», «я дію», «я оцінюю», «я самостійна», що розвивало дитину як суб'єкта аплікаційної діяльності. Цьому сприяло поповнення зон папером різної фактури, природним і покидьковим матеріалом, заготовками, лекалами, шаблонами, зразками робіт із предметної, сюжетної, декоративної аплікації, а також зразками робіт, виконаними у різній аплікаційній техніці. Досліджуваним надавалася можливість на власний розсуд обладнати своє робоче місце необхідними матеріалами та інструментами, самостійно здійснити добір паперу різної фактури, клею й інших засобів для реалізації власних цілей.

Проведена робота дала змогу педагогам експериментальних дошкільних закладів набути теоретичних і практичних навичок й умінь, необхідні для виховання самостійності у дошкільників, реалізувати організаційно-педагогічні засади: індивідуально зорієнтовану взаємодію з дитиною залежно від індивідуальних можливостей, здібностей і рівнів самостійності, створити і збагатити предметно-просторове середовище, планувати аплікаційну діяльність у цікавій, доступній ігровій формі.

Наступний етап – корекційний. Відповідно до трьох категорій дітей на основі виділених компонентів самостійності, виявлених у результаті проведення діагностичного зрізу констатувального етапу експерименту (недостатній і низький рівень), було розроблено три індивідуальні корекційні програми для дошкільників. Корекційна робота сприяла виведенню дошкільників на вікову норму, яка необхідна для виконання аплікації у відповідності до стандартів дошкільної освіти.

Перша корекційна програма адресована дітям з низьким рівнем мотиваційно-цільового компонента і включала дієві мотиви. Оскільки діти відрізнялись відсутністю або поверхневою зацікавленістю й мотивацією до аплікаційної діяльності, було розроблено такий зміст аплікації, який був емоційно значущим і цікавим для дітей, що сприяло усвідомленню мети діяльності. Під час пошуку такої мотивації ми опиралися на основні потреби, властиві дітям старшого дошкільного віку: потреба бути помічником, захисником, старшим другом. Тому при розробці ігрових вправ, насамперед, спиралися на мотив допомоги, добре розвинений у цьому віці. Крім всього іншого, в ігрових вправах постановка ігрового й навчального завдання взаємозалежні, що відображається у самій назві вправи. Для спонукання інтересу додатково використовувались художнє слово (вірші, загадки), постановка пошукових запитань.

Друга корекційна програма призначалася дітям, що недостатньо володіли необхідними аплікаційними вміннями й навичками, були неспроможніми планувати дії, самостійно організовувати своє робоче місце, добирати необхідне обладнання. Для дошкільників, що недостатньо володіють аплікаційними вміннями й навичками, з низьким рівнем змістово-виконавчого компонента, було розроблено комплекс спеціальних ігрових вправ. Він передбачав поступове оволодіння досліджуваними певними навичками й уміннями, необхідність їх у процесі виконання однорідних вправ, спрямованих на формування сенсорного і практичного досвіду.

Третя корекційна програма спрямовулася на формування процесуально-регулятивного й результативно-оцінювального компонентів. Означені компоненти базуються на основі дій співставлення, порівняння, узагальнення, висновків, які дозволяють дитині виконувати самоконтроль та підсумковий контроль. Перераховані дії пов’язані з аналітичною діяльністю, яка тільки починає формуватись у старшому дошкільному віці, через це корекція процесуально-регулятивного й результативно-оцінювального компонентів поєднані в одній програмі. У ній використано ігрові вправи, що сприяли аналізу досліджуваними проміжних результатів, спонукали до самоконтролю й оцінки ними готового результату аплікаційної діяльності. Ігрові вправи передбачали виконання роботи за зразком (пряме наслідування), у результаті яких дитина відпрацьовувала оцінювання проміжного й підсумкового результатів.

Після навчання дітей за індивідуальними корекційними програмами було проведено проміжний зріз із визначення рівнів самостійності у старших дошкільників (див. табл. 1)

Таблиця 1. Порівняльна характеристика рівнівсамостійності дітей ЕГ (констатувальний та проміжний зріз)

Рівні самостійності	Кількість дітей ЕГ (92 дитини)		у%
	Констатувальний експеримент	Проміжний зріз формувального експерименту	Констатувальний експеримент	Проміжний зріз формувального експерименту
Високий	3	26	3%	26%
Оптимальний	11	42	12%	46%
Середний	31	15	34%	16%
Низький	47	12	51%	12%

Результати проміжного зрізу свідчать про виведення дошкільників на високий та оптимальний рівні (72%). У результаті застосування індивідуальних корекційних програм з аплікації вдалося: викликати у дошкільників інтерес до аплікаційної діяльності, спонукати мотивацію, допомогти усвідомленню мети діяльності, стимулювати бажання самостійно вирішувати поставлені завдання; сформувати у дітей уміння самостійно планувати дії; аналізувати виконання завдання, адекватно оцінювати готову аплікаційну роботу, встановлювати зв'язок між характером своїх дій і одержуваним результатом; сприяти засвоєнню узагальнених способів створення зображення, формуванню вміння самостійно зображувати задумане; домогтися самостійних упевнених дій при виконанні ігрових завдань, якісного виконання робіт, проявленні ініціативи, елементів творчості; навчити дітей самостійно переносити дії на інший матеріал, в нові умови; оснастити умінням самостійно вибирати різноманітні способи створення виразного образу (обривання, зминання паперової форми для передачі фактури, відщипування, симетричне і силуетне вирізання, модульна аплікація), а також вільне поєднання різних технік; сформувати інтерес до образотворчої (аплікаційної) діяльності, активізувати самостійну художню діяльність дошкільників, що відповідає віковій нормі, є основою для виховання самостійності дітей в аплікації упродовж старшого дошкільного віку.