Спілкування, будучи складним соціально-психологічним пресом взаєморозуміння між людьми, здійснюється по наступних основних каналах: мовний і немовний канали спілкування. Мова, як засіб спілкування, одночасно виступає і як джерело інформації, і як спосіб взаємодії співрозмовників.
У структуру мовного спілкування входять:
1.Значення й зміст слів, фраз. Відіграє важливу роль точність уживання слова, його виразність і доступність, правильність побудови фрази і її дохідливість, правильність вимови звуків, слів, виразність і зміст інтонації.
2.Мовні звукові явища: темп мови (швидкий, середній, уповільнений), модуляція висоти голосу (плавна, різка), тональність голосу (висока, низька), ритм (рівномірний, переривчастий), тембр (розкотистий, хрипкий, скрипливий), інтонація, дикція мови.
3.Виразні якості голосу: характерні специфічні звуки, що виникають при спілкуванні(сміх, плач, шепіт, подихи; розділові звуки – це кашель; нульові звуки – це паузи, а також звуки назалізації – "хм-хм", "э-э-э".
Дослідження показують, що в щоденному акті комунікації людини слова становлять 7%, звуки й інтонації 38%, немовна взаємодія – 53%.
Невербальні засоби спілкування вивчають наступні науки:
а) кинесика (жести, міміка, хода, поза, візуальний контакт);
б) просодика й экстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, паузи, подих, сміх, плач,тобто інтонаційні характеристики голосу);
в) токесика (тактильні взаємодії);
г) проксемика (орієнтації, дистанція, тобто просторова організація спілкування).
Більшість дослідників поділяють думку, що словесний канал використається для передачі інформації, у той час як невербальний канал застосовується для "обговорення" міжособистісних відносин, а в деяких випадках використається замість словесних повідомлень. Невербальне спілкування коштовне тим, що воно проявляється, як правило, несвідомо й мимовільно, обумовлено імпульсами нашої підсвідомості; таким чином, відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цьому язику більше, ніж вербальному каналу спілкування.
От 10 основних категорій інформації про мовці, які в рамках невербального каналу акустичним шляхом передаються слухачеві, незалежно від того, що говорить людина: індивідуально-особистісна, естетична, емоційна, психологічна, соціально-ієрархічна, вікова, полова, медична, просторова.
А зараз розглянемо найбільш важливі позиції самовідбиття вчителем свого психолого-поведінкового вигляду.
1. Загальнотілесне саморозпорядження: манера переміщатися по класу, улюблені пози й обрані точки-позиції тієї або іншої тривалості перебування.
- підвищена рухливість у всіх її формах легко стає відволікаючим фактором;
- у кожної людини в силу його індивідуальності, наприклад, типологічної, є свій діапазон рухливості. І, скажемо, у вчителя-флегматика з його помірною рухливістю є свій максимум цієї якості, і він сприймається школярами приблизно так само, як і гранично інтенсивне вираження рухливості у вчителя-сангвініка;
- психологічний ефект педагогічного впливу в малому ступені залежить від абсолютної сили поведінкового фактора, він обумовлений його доречністю й відносною мірою в рамках можливостей учителя;
- помірна або навіть навмисно ослаблена інтенсивність поведінкового впливу нерідко приводить до бажаних і значних результатів.
2. Жестикулярна виразність є одним із самих яскравих засобів вираження відносини до учнів. Відзначимо наступний парадокс: те, що найбільш частотно в нашім двигательно-поведінковому вигляді, те – менше за все нам відомо. Це відбувається в силу вкоріненої звички жестикулювати певним чином, що виходить на рівень багато в чому автоматизованого поводження. Однак сприймаючої нас людям ця форма поводження першочергово впадає в око й ураховується при формуванні думки про людину.
3. Мімічна виразність. Ця поведінкова сфера має ще більш високий інформаційно-виразний і впливовий рівень.Адже міміка найплотнішим чином замикається з мовою, хоча, безумовно, може бути використана викладачем і автономно - в "чистому виді" без словесного супроводу.
4. Інтонаційне поводження – це психічне явище цілком правомірно позначити терміном "поводження", оскільки воно охоплює більшу сферу вчительської діяльності, динамічно й по дійснсоті перевершує інші поведінкові показники. Зовсім не випадково, що те й саме ставлення педагога може сприйматися школярами по-різному.
5. Саморегуляція мови – виражається в керуванні вчителем гучністю звучання мови і її темпо-ритмічною характеристикою.Відомо, що властиво інформаційна сторона мови вчителя ще не є чинником передачі знань. Досить важливо й те, як звучить змістовна мова. Це вимога до усного мовлення особливо зростає, коли в ролі сприймаючих її виступають діти й підлітки – головна вчительська аудиторія.
Таким чином, передача інформації від учителя до учня здійснюється вербальним і невербальним шляхами. У педагогічному спілкуванні важливі обидва ці виду, тому що вони завжди існують разом.
1.3 Специфіка спілкування в музично-педагогічному процесі
Історично склалося так, що в педагогічній науці найбільш розробленими виявилися прийоми формальних відносин у колективі. Неформальні ж відносини, що несуть емоційне навантаження, незаслужено виявилися в тіні. Труднощі, з якими зіштовхуються як починаючі, так і зрілі педагоги при встановленні й розвитку емоційних контактів, свідчать про недостатність одного лише життєвого досвіду й здорового глузду для досягнення успіху у взаємодії з тими, яких навчають. Трохи більше "пощастило" мовній формі контактів людей. Вивченням і практичним застосуванням добутих у цій області знань займаються філологи, педагоги, кібернетики.
Однак не всяка людина повсякденно замислюється над тим, наскільки досконала його словесна форма спілкування. Не всім даний дарунок дієсловом палити серця людей, але навчитися ставленню до слова може й повинен кожний, хто за родом своєї діяльності щодня зіштовхується з великою кількістю людей.
Педагогічне спілкування – цілісна система соціально-психологічної взаємодії педагога йвихованців, що містить у собі обмін інформацією, виховний вплив і організацію взаємин за допомогою комунікативних засобів. Фахівці, робота яких пов'язана із впливом на людей, повинні враховувати, що сучасні принципи комунікації припускають не тільки обмін інформацією, приємні манери, але й так званий терапевтичний ефект впливу. Вступаючи в контакт із оточуючими людьми необхідно враховувати дуже й дуже багато елементів, які впливають на партнерів: погляд, зони спілкування, уміння вести розмова, створюючи приємну й доброзичливу атмосферу, нарешті, володіння діловим протоколом.
От приклад, що розповідає про вплив на співрозмовника за допомогою засобу невербального каналу. Коли людина, у даному випадку – педагог, намагається бути особливо переконливим – це не логічно, а на рівні прохання зважити на становище – він часто підключає дотик до свого красномовства, причому доторкається до руки або рукава співрозмовника звичайно в моменти інтонаційного наголосу, тим самим як би міцніше вдруковуючи в душу партнера ключові слова. Дотик може підсилюватися й навіть іноді заміняти вибачення, прохання, подяку, надаючи їм більше особистий, довірчий характер: справді, багато народу відразу не торкнешся – людина, до якої звертаються із зворушливим супроводом, мимоволі почуває себе обраним з інших, відзначеним.
Істотною рисою правильного дотику в спілкуванні зі сторонньою людиною є його нейтральність, ненав'язливість. Легені, малопомітні дотики роблять досить сильний вплив на враження, вироблене людиною.
У системі вчитель – учень міжособистісні відносини в спілкуванні відіграють основну роль у рішенні завдань навчання, виховання й розвитку. Образно говорячи, праця вчителя – це спілкування з дітьми на задану тему. І, мабуть, що тільки в тому випадку воно досягає гарних результатів, якщо школярі (клас) і педагог перебувають в оптимальному для спільної діяльності станах.
У процесі спілкування відбувається спрямований і ненаправлений особистісний взаємовплив, що може бути як позитивним, так і негативним, як вербальним, так і невербальним і здійснюватися через переконання, зараження й наслідування. Ці умови є передумовою виникнення близьких або аналогічних психічних станів. Зміна психічного стану вчителя приводить до зміни станів усього класу. І навпаки.
Музика, як і багато інших видів мистецтва, що мають у своїй основі володіння тонкими технологіями, передається від одного покоління до іншого за допомогою вчителя. Часте відношення до предмета опосередкується відношенням до вчителя, тому від останнього потрібне наявність певних особистісних якостей, для яких поряд із професійними знаннями велике значення мають комунікативні здатності. Як і багато інших, цих здатностей можна розвивати й удосконалювати, якщо музикант вирішив спеціалізуватися в педагогічній діяльності. Демократичні прийоми й способи керівництва найбільш прийнятні, оскільки створюють сприятливий психологічний клімат для її розвитку.
Мистецтво як специфічна форма невербальної комунікації є могутнім засобом не тільки естетичного виховання, але й морально-ідеологічного формування особистості, засобом ефективної агітації й пропаганди будь-яких ідеологічних позицій. Іншими словами, мистецтво як інструмент впливу на психіку може бути вжите як у благо, так і в зло, залежно від намірів авторів і виконавців.
Музика невербальна, мова диригента невербалена, мальовниче полотно, скульптура, графіка, архітектура - все це невербальні тексти.
Трансляція невербального поводження вчителем на уроці музики – одна зі складової успішної творчої взаємодії. Дуже важливий позитивний, добрий настрій вчителя під час уроку, тоді й міміка, жести, рухи тіла будуть підтверджувати це й допомагати в роботі.