Наукова новизна результатів цього дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в Україні:
– визначено основні стратегії реалізації гендерного виховання німецької молоді: впровадження гендерної компоненти у навчальні плани, програми та матеріали; гендерна спрямованість профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді, функціонування «малих початкових шкіл» й експериментальних шкільних закладів, активне залучення батьків, громадськості до гендерного виховання, підвищення загальної гендерної культури соціуму та поглиблення гендерної компетенції педагогів шляхом внутрішньо- й зовнішньошкільного підвищення їх кваліфікації;
– охарактеризовано особливості гендерного виховного процесу у німецьких загальноосвітніх закладах різного типу, зокрема в початковій та основній школах, реальних училищах і гімназіях, уточнено імплементацію змісту, форм, методів і прийомів гендерного виховання;
– з’ясовано особливості історичного розвитку виховної системи в Німеччині, яка тривалий час базувалась на антропологічному принципі чіткого розмежування чоловічої й жіночої статі, у напрямку впровадження комплексного підходу Gender Mainstreaming.
– уточнено шляхи становлення гендерного виховання учнівської молоді Німеччини на сучасному етапі, яке здійснюється шляхом спільного, роздільного та частково роздільного навчання.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її висновки і пропозиції дають змогу вдосконалювати зміст, форми та методи навчально-виховного процесу в загальноосвітній українській школі. Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки інформаційних матеріалів, які сприятимуть реалізації принципів гендерної рівності в освітній системі України, а також при створенні підручників, посібників, методичних рекомендацій, програм, лекційних курсів та впровадженні спецкурсів і спецсемінарів з історії та теорії педагогіки, порівняльної педагогіки.
Вірогідність результатів забезпечили теоретична обґрунтованість основних положень дисертації та використання комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету дослідження й зумовлених його метою та завданнями.
Апробація результатів. Основні положення і висновки дисертаційного дослідженнявисвітлювалися у доповідях та виступах на Міжнародній науково-практичній конференції «Інтеграція гендерного підходу в сучасну науку й освіту: результати та перспективи» (Одеса, 28 жовтня 2005 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки» (Дніпропетровськ, 17–28 квітня 2006 р.), І Міжнародній науково-практичній конференції для студентів та аспірантів «Сучасна молодь: крок у майбутнє» (Суми, 17-18 травня 2006 р.), ІХ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції (Мінськ, 15-16 грудня 2006 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції (Полоцьк, 2007 р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції (Санкт–Петербург, 11-12 жовтня 2007 р.), ІV Міжнародній науково-практичній конференції (Ставрополь, 17-18 жовтня 2007 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми і перспективи трудової підготовки молоді» (Тернопіль, 19-20 жовтня 2007 р.), Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Формування гендерної культури майбутніх учителів» (Тернопіль, 25-26 березня 2005 р.), Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Молодь і гендер: реалії та перспективи демократичного суспільства» (Тернопіль, 25-26 травня 2006 р.), засіданнях кафедри педагогіки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (довідка № 1022-28/03 від 21.12.2007 р.), Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Д.Ушинського (довідка № 9 від 26. 01. 2008 р.), Тернопільської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 24 Тернопільської міської ради Тернопільської області (довідка № 257 від 11.12.2007 р.)
Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 праць включно з методичними рекомендаціями та тезами конференцій. 6 із них надруковано у фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (299 найменувань, із них 237 – іноземною мовою) та 25 додатків. Вона містить 10 таблиць, 3 діаграми. Загальний обсяг дисертації становить 265 сторінок, основний текст викладений на 161 сторінці.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет, дослідницькі методи, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію та впровадження її результатів.
У першому розділі – «Теоретичні засади та історичні передумови гендерного виховання учнівської молоді» – проаналізовано погляди українських та німецьких учених на гендерне виховання учнівської молоді як на соціально-педагогічну проблему, виявлено спільне й відмінне у методології гендерної педагогіки, механізмах реалізації гендерного підходу в освітньому просторі обох держав. Тут також подана ретроспектива педагогічних концепцій виховання дітей різної статі, втілюваних у шкільній практиці Німеччини.
З’ясовано, що проблеми гендерного виховання набувають особливої актуальності в умовах глобалізації освіти, модернізації загальноосвітньої школи, покликаної формувати у школярів громадянську відповідальність, гендерну рівність, ініціативність, самостійність, толерантність, здатність до успішної соціалізації. Саме воно забезпечує серед молоді формування гендерної культури як успішної передумови всебічної самореалізації особистості.
Опрацювання педагогічної літератури виявило, що у вітчизняній педагогіці частіше вживаються терміни «гендерне виховання», «гендерна педагогіка», німецькі вчені надають перевагу словосполученню «гендерний підхід у педагогіці». Зауважимо, що категорійний апарат гендерної педагогіки, яким оперують вітчизняні науковці дещо чіткіший, ніж той, яким послуговуються німецькі науковці. Натомість у німецькій педагогіці повнішою є «практична методологія», яка має безпосередній вихід у шкільний навчально-виховний процес.
Узагальнюючи погляди вітчизняних і німецьких учених на сутність гендерного виховання, висвітлені в аналізованих педагогічних джерелах, зазначимо, що воно являє собою цілеспрямовану педагогічну діяльність учителя, спрямовану на дотримання принципів гендерної рівності у навчально-виховному процесі, що забезпечує всебічний особистісний розвиток дівчат і хлопців, успішну реалізацію їх здібностей та можливостей. Реалізація гендерного підходу в шкільній практиці передбачає оволодіння певним обсягом знань, який необхідний учням для того, щоб позбавитися упереджень щодо обох статей і пом’якшити відповідні стереотипи, а також набути навичок асертивної поведінки.
Зіставлення методологічних підходів науковців обох країн до проблеми гендеру виявляє певні відмінності, зумовлені етнокультурною специфікою, педагогічними надбаннями, соціальною стратифікацією. Українські педагоги і психологи пропагують насамперед ідею егалітарного виховання, закладену в ментальності українського народу та педагогічній спадщині, зокрема в гуманістичних концепціях С. Русової, В. Сухомлинського. Натомість німецькій педагогіці властиве поєднання гендерного підходу зі статеводиференційованим принципом виховання учнівської молоді.
Дослідження засвідчило, що поширення гендерного виховання в освіті цієї країни спирається на прийняту німецьким урядом стратегію гендерної рівності як найважливішої складової всіх державних соціальних та освітніх програм. Їх реалізацію забезпечують: розширення гендерно-інформаційного простору, гендерна статистика, проведення широкомасштабних просвітницьких кампаній, присвячених проблемі гендеру і соціальної відповідальності, поглиблення гендерної компетентності батьків та педагогів як чинників формування гендерної культури молодого покоління.
Ретроспективний аналіз педагогічних джерел дав змогу з’ясувати, що виховання дітей різної статі на німецьких землях упродовж століть було стихійним, причому перевага у здобутті освіти, зокрема професійної, надавалась хлопцям. До XVIII ст. тут домінували погляди на призначення жінки як продовжувачки роду і чоловіка як годувальника сім’ї, панував чіткий традиційний розподіл сфер діяльності на жіночу (приватну) і чоловічу (публічну). Внаслідок освітніх реформ XVIII ст. відбулися певні світоглядні зрушення, які зумовили появу нової навчально-виховної парадигми, спрямованої на підготовку дітей обох статей до сімейного та суспільного життя. Прогресивною ідеєю було надання ширших можливостей дівчатам для самореалізації у шкільній сфері, громадському житті, проте і надалі у педагогіці переважав диференційований підхід. Тому хлопців готували до професійної діяльності, а дівчат – до виконання насамперед ролі хорошої матері, дружини, доброї господині дому.
З’ясовано, що шкільна освіта Німеччини ХІХ ст. характеризувалася запровадженням коедукації зі збереженням статеводиференційованого підходу: дівчат навчали вести домашнє господарство, прясти, шити тощо; хлопці опановували інструментальні види діяльності, різні ремесла. Лише наприкінці ХІХ ст., із появою перших громадських жіночих гуртків, об’єднань, які зініціювали жіночий рух, дівчата здобули право навчатися в університетах. Емансипація, підвищення громадсько-політичної активності жіноцтва у боротьбі за рівний доступ до освіти, рівні соціальні права та можливості створили передумови для формування в Німеччині основних принципів гендерного виховання молоді. На початку ХХ ст. нацистський режим перекреслив ці позитивні здобутки, нав’язавши німецькому суспільству традиційні гендерні установки: хлопці, чоловіки мають займатися політикою, професійною діяльністю, а дівчата, жінки – домом, дітьми, кухнею, вбранням.