Тут воно ґрунтується на природній потребі юного громадянина по-дорослому ставитися до реалізацій на практиці своїх творчих можливостей молодших школярів насамперед педагогічний вплив, які спрямовані на досягнення мети.
Отже, можна виділити основні задачі позашкільної роботи з молодшими школярам з образотворчого мистецтва:
1. Здійснювати естетичний розвиток дітей різними засобами дійсності та зображувального мистецтва;
2. Розвивати інтерес та любов дітей до зображувального мистецтва, прилучати їх до світу прекрасного;
3. Виявляти та розвивати художні здібності дітей.
2. Творчий пошук і вирішення композиції живописного натюрморту
2.1 Натюрморт, як жанр образотворчого мистецтва
Велике місце у навчанні дітей з малярства займає натюрморт. На прикладі натюрморту добре вивчаються та засвоюються важливі закони живопису, методи роботи над етюдами з натури.
Натюрморт– це не тільки особлива тема живопис (речі, нерухомі предмети, «мертва природа»), але й особлива форма картини, не менш змістовна, багата, ніж усі інші її форми, такі як сюжетна композиція, портрет, пейзаж.
Мистецтво натюрморту має власну історію та власні традиції. Воно мало часи розквіту та часи занепаду. Його розвиток тісно пов'язаний із загальним поступальним рухом образотворчого мистецтва. Великий вплив на нього мали найвідоміші майстри живопису, він відбувався як загальний вплив на характер та стильові особливості натюрморту. Але не завжди натюрморт був супутником загального розвитку образотворчого мистецтва. Виступаючи, головним чином, як складова частина картини, він часом зовсім сходив зі сцени, як це було у Франції у XII ст., або ж у Росії у другій половині XIX ст.
Як складова частина картини, натюрморт був присутній у всіх видах та жанрах живопису, починаючи з сивої давнини.
Але як самостійний жанр, натюрморт ствердився у голландському мистецтві на межі XVI–XVII ст., де він досяг свого розквіту у творчості таких художників, як Ф. Снайдерс, А. Бейрен, П. Класс, Т.Віллєм та інші, твори яких прикрашають багато музеїв світу.
У XVII ст. склалися головні риси натюрмортного жанру –показати гармонію світу речей, оточуючих людину, красу їх форм та матеріалу.
Великих успіхів досягли у натюрморті французькі та російські митці кінця XIX та початку XX ст., такі як П. Сезанн, П.Пікассо, П. Гоген, А. Матісс, І. Машков, П. Кончаловський, А. Купрін та інші.
Велика роль натюрморту в українському живописі. Маючи свій початок в іконописі, він досяг свого розвитку у мистецтві народного примітиву у таких митців, як К.Білокур та М. Приймаченко. Особливо часто художники звертались до цього жанру у 10-ті та 20-ті роки XX ст. (О. Шевченко, О. Мурашко, М. Бурачек), а наприкінці п’ятдесятих та особливо у шістдесятих роках цікавість до нього з'явилася знов.
Натюрморт відрізняється своєрідними засадами рішення та методами у порівнянні з іншими жанрами. Маляр дивиться на речі звичайно зблизька, майже впритул, наближаючись до них таким чином, що його погляд може їх мовби помацати, відзначити у першу чергу їх матеріальні якості – важкість, пластику форм, особливості рельєфу та фактуру поверхні, деталі, а також життя предметів у середовищі.
Масштаб композиції у натюрморті орієнтований, звичайно, на розмір невеликої кімнатної речі, тієї, що живе з людиною під одним дахом, поруч з ним. Звідси своєрідна камерність цього жанру.
Натюрморт, більш ніж будь-який жанр живопису, не залежить від зовнішнього сюжету, він уникає словесних описань. Його потрібно уважно роздивитись, поступово занурюючись у нього. У цьому розумінні натюрморт є ключем до будь-якої картини, він вчить нас не відволікатися на зовнішнє, звертати увагу на сам живопис, милуватися красою зображення, його барвистістю, силою виразності.
Художник, звичайно, перед тим як писати натюрморт, створює його у думці, тобто будує з різних предметів якийсь осередок, що відповідає його задуму. Це дає йому можливість свідомо дати собі особливе завдання та довго, не кваплячись, вирішувати його на цьому нерухомому, незмінному об'єкті – натюрморт дуже зручний жанр для експериментів. Один художник продовжує традиційні композиційні схеми постановок, інші відмовляються від звичайної схеми, шукають оригінальних шляхів у мистецтві натюрморту.
Але головним предметом живописних експериментів у роботі над натюрмортом – є колір. Колір сам по собі, як асоціативне уявлення, може викликати ту чи іншу реакцію у глядача. Але у станковому живописі художник не має справи з локальним кольором. Картина створюється системою кольорових відношень, які відтворюють об'ємні форми та простір. Колір отримує повну силу лише у поєднанні зі змістом картини.
Багато художників звертаються до зображення натюрморту у тематичних картинах задля більш повного розкриття змісту самого твору. В окремих випадках, натюрморт набуває настільки важливого значення, що стає композиційним центром картини.
2.2 Виконання дипломної роботи в матеріалі
Під час роботи над дипломом постало питання про виконання практичної частини диплому – роботи в матеріалі.
За чотири роки навчання в інституті ми вивчали різні види образотворчого мистецтва: малюнок, живопис, декоративно-прикладне мистецтво. Мене найбільше захоплює живопис олійними фарбами, особливо в жанрі пейзаж та натюрморт. Враховуючи, що на практиці в школі мною було заплановано проведення занять по темі «Натюрморт», я вирішила виконати композицію практичної частини дипломної роботи теж в жанрі натюрморт.
Велике місце у навчанні дітей з малярства займає натюрморт. На прикладі натюрморту добре вивчаються та засвоюються важливі закони малярства, методи роботи над етюдами з натури.
Натюрморт– це не тільки особлива тема малярства (речі, нерухомі предмети, «мертва природа»), але й особлива форма картини, не менш змістовна, багата, ніж усі інші її форми, такі як сюжетна композиція, портрет, пейзаж.
Натюрморт, більш ніж будь-який жанр малярства, не залежить від зовнішнього сюжету, він уникає словесних описань. Його потрібно уважно роздивитись, поступово занурюючись у нього. У цьому розумінні натюрморт є ключем до будь-якої картини, він вчить нас не відволікатися на зовнішнє, звертати увагу на сам живопис, милуватися красою зображення, його барвистістю, силою виразності.
Працюючи над пошуком ескізу своєї практичної роботи, я переглянула багато ілюстративного матеріалу та репродукцій робіт художників. Намагалась створити свою власну композицію натюрморту, але, коли побачила репродукцію з натюрмортом, де були зображені квіти, захопилась ними, мені сподобався композиційний малюнок цього натюрморту та його колорит. Контрастність колориту та сам композиційний малюнок, на мою думку, є тією енергетичною силою, яка здатна покращити настрій людині.
Ми не бачимо глечика, ми не бачимо вази, але ми розуміємо, що це букет квітів різних за формою та за кольором. Я вирішила зробити копію з цієї репродукції, але, проконсультувавшись з керівником дипломної роботи, було вирішено не робити копію, а зробити просто список з метою передачі композиційного малюнку та колориту.
Робота написана олійними фарбами на полотні. Розмір полотна 50X40, робота оформлена дерев’яною рамою з метою організації композиції.
3. Гра як відповідний метод у роботі гуртка
3.1 Використання елементів гри на уроках в початкових класах
Як навчити кожну дитину самостійно вчитися? Як сформувати її пізнавальні інтереси, активне ставлення до навчального процесу? Ці питання хвилюють вчителя щоразу, коли він починає працювати з першокласниками. Як же уникнути психічних та фізичних перевантажень маленьких школярів. Тут добрим помічником в роботі стає для нас гра.
Фантазія, казка, гра – це частка духовного життя першокласника, що пробуджує в душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки та творчості. Ще Ушинський радив застосовувати ігрові моменти в серйозній праці учнів, тоді процес пізнання йтиме продуктивніше а самі заняття стануть захоплюючими. Пам’ятаючи цю пораду елементи гри використовують на кожному уроці, особливо в першому півріччі, коли треба сформувати пізнавальні інтереси та активне ставлення до навчального процесу.
На уроці гра корисна лише тоді, коли органічно переплітається з серйозною, наполегливою працею, тобто вона спонукає до інтенсивної, розумової праці. Така гра робить працю привабливішою та цікавішою, стає бажаним те, що дитині важко дається, допомагає переборювати труднощі у засвоюванні навчального матеріалу.
На уроці доцільна та гра яка залучає до пошуку, винахідливості, збуджує бажання перемогти, активізує увагу учнів. Наведу приклад уроку читання. Відкриваючи Буквар, дитина хоче читати. Та за хвилину їй вдається прочитати лише 6–10 коротких слів. Така праця для неї на перших парах складна, бо навчальна позиція учня ще не склалася.
Задоволення від такого читання окремі (слабкіші учні) не отримують. Ось тоді прищепити любов до книги, до читання допомагає лишегра. Наприклад: виставляю склади і кажу: «На дошці були склади, а білочка махнула хвостиком, слова і розсипались. А зайчикові дуже хочеться їх прочитати. Давайте допоможемо нашому зайчику». Діти з задоволенням складають слова, читають. Таким чином ми пропонуємо зробити і зі словами для складання речень. А ось робота зі словом. Ось наприклад гра «Знайди букву»: На дошці стоять літери, які треба поставити на місце (щ, о, н, а, а, б, а, в, к, у). До дошки виходять два три учні і складають потрібні слова.
А ось гра «Склад загубився»: «Діти, а ви знаєте, що ведмедик теж ходить до школи. Він любить читати та вміє складати слова. Але сьогодні складаючи слова він загубив один склад і ніяк не може його знайти. Перший склад «ли», а останній – «ця». Який же склад загубив ведмедик? І тут веселі посмішки, майже всі діти підняли склад – «си». Вийшло слово «лисиця». Провожу бесіду про лисичку. Хтось з дітей знає віршик, а хтось загадку. У класі маленька радість, урок пройшов цікаво, всі працювали. А ось гра: «Склад за складом доганяй, ціле слово складай!».