Серед проблем, від розв'язання яких залежить здійснення національного відродження України, важливе місце належить формуванню національної самосвідомості. Це зумовлюється, насамперед тим, що високий рівень національної самосвідомості пов'язаний не просто з теоретичним усвідомленням процесів національного відродження, а й з практичною готовністю людини до участі в розбудові належної держави. Без належного виховування процес побудови міцних підвалин української держави неможливий. Людина, байдужа до національних надбань свого народу, у якої немає національних орієнтирів, поступово втрачає свій зв'язок з Батьківщиною. Зміст освіти, форми і методи навчання і виховання в школі мають будуватися на засадах гуманізму з урахуванням багатовікової історії народу, на основі його національно-культурних загальнолюдських цінностей, інтернаціональними здобутками.
Проблема національної самосвідомості має давні витоки, але найчастіше постає за умов становлення націй і формування національних держав. Тут вона набуває форми національної ідеї, яка трансформуючись під впливом конкретно історичних умов, стає духовною основою життєдіяльності нації, подолання кризових етапів, що особливо загострюється на переломних етапах всесвітньої історії. Вказане має більш ніж суттєве значення для сучасного стану України, що переживає важкі труднощі на шляху утвердження своєї самостійності, розбудови національної держави. їх подолання неможливе без консолідації народу, усвідомлення й самоусвідомлення причетності кожного жителя України до цього процесу, його громадянської позиції, зростання національної самосвідомості.
В процесі дослідження можна зробити висновок, що поставлена мною мета досягнута, оскільки з'ясовано особливості роботи школи з формування національної свідомості учнів у процесі вивчення вітчизняної історії. Виявлено найбільш доцільні методи та прийоми у роботі вчителя історії з даної проблеми. Проведено аналіз та узагальнено основні причини низької самосвідомості окремих учнів. Формувалися психолого-педагогічні та методичні умови ефективної роботи у вирішенні даної проблеми.
Поставлені завдання було розв'язано: досліджено, що у процесі становлення національної самосвідомості важливим фактором є відкриття особистістю всенародного, всенаціонального самобутнього «я», колективного "я".
Завершуючи свою роботу з впевненістю можна сказати, що національна самосвідомість сприяє підвищенню моралі особистості, стимулює бути доброчинним і милосердним.
Учитель створює сприятливі умови для формування в учнів національних почуттів гідності, патріотизму, бажання робити корисні для народу справи.
На уроках вітчизняної історії вчитель виховує в учнів любов і повагу до минулого України, почуття національної гордості, гідності людини вільної держави, що в тривалій боротьбі відстояла свою незалежність, почуття відповідальності перед своїм народом.
Сьогодні українські школи повертаються до національного виховання, яке є необхідною умовою формування національної самосвідомості. Хочеться, щоб цей процес відбувався повсякчасно, на уроках і в позаурочний час і в першу чергу під час вивчення вітчизняної історії.
На нашу думку, формування національної самосвідомості учнів на уроках історії України необхідно здійснювати через вивчення:
– історії виникнення української національної ідеї, ознайомлення зі спробами її реалізації;
– історії розвитку української культури, історії рідного краю, історії складання української національної і державної символіки.
– історії національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність, за відновлення української державності;
– життя і діяльності історичних діячів, в першу чергу борців за незалежність України;
– історії української державності, її етнічної території; зовнішньополітичної діяльності державних утворень на території України.
Для виявлення рівня сформованості національної самосвідомості учнів нами було вивчено рівень їхніх знань з історії України. До уваги бралися повнота, точність, усвідомлення, глибина знань, вміння застосовувати їх у повсякденному житті.
Науково-дослідницька робота була спрямована на перевірку робочої гіпотези, висунутої на початку дослідження. Вона мала на меті визначити рівні сформованості національної самосвідомості учнів 7–9 класів, розробити методику їх виявлення та оцінки.
Високий рівень характеризується:
– чіткою самоідентифікацією з українським народом, гордістю за приналежність до нього, розумінням потреб народу;
– знанням і усвідомленням української національної ідеї, її становлення, розвитку, спрямованості у майбутнє;
– знанням постатей борців за незалежність України, вмінням давати оцінку їх діяльності, готовністю брати з них приклад;
– великою повагою до національних і державних символів, знанням історії їх становлення і використання;
– дбайливим ставленням до культурно-історичних надбань свого народу, толерантним ставленням до представників інших націй та народів, повагою до їх культури;
– здатністю емоційно переживати успіхи і невдачі свого народу, вмінням реалізувати своє почуття любові до рідного краю, країни, готовністю працювати на благо Батьківщини.
Для учнів із середнім рівнем сформованості національної самосвідомості характерне те, що вони:
– ототожнюють себе з українським народом, але здатні до конформізму;
– індиферентно ставляться до національної і державної символіки;
– проявляють відповідальність за культурно-історичну спадщину свого народу;
– не завжди готові підпорядковувати особисті інтереси інтересам народу, держави;
– не сприймають насильства, несправедливості, але не виявляють бажання і готовності до захисту своєї Батьківщини.
Низький рівень сформованості національної самосвідомості учнів характеризується:
– відсутністю інтересу до національно-культурних надбань українського народу;
– байдужістю і відсутністю пошани до національних і державних символів;
– небажанням і неготовністю у майбутньому до праці на благо своєї Батьківщини, до примноження її національно-культурних багатств, до захисту народу і держави від будь-яких посягань;
– нездатністю емоційно переживати історичні колізії боротьби українського народу за незалежність;
Список використаних джерел та літератури
1. Білокінь С. Останній шанс?: з історичного досвіду державотворення // Літературна Україна. - 1993. - 4 лютого. - С. 3.
2. Домбровський С. Національна психологія // Освіта. - 1998 р. - 2 - 9 вересня. - СІ З
3. Загоронюк Л. Наша державність: корені й крона: Нотатки на берегах конспекту Міхновських читань професора Мороза. // Народна армія. - 1993. - 31 серпня - 1 вересня - С. 3.
4. Іванченко Р. Україна від Кия до Кравчука. Короткий нарис історії української державності // Народна армія. - 1993. - 31 березня - 27 квітня. С. 4.
5. Кобзар Б. Національна школа: всебічний, гармонійний розвиток особистості // Освіта. - 1998. - 28 жовтня - 4 листопада. - С. 2.
6. Корінний М.М. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів // Історія України. - 1999. - березень (№9). - С. 10 - 11.
7. Кульчицький С. Держава вперше назвалась Україна // Голос України. - 1999. - 20 березня. - С. 8 - 9.
8. Руденко Ю. Концепція формування національної свідомості і самосвідомості особистості // Освіта. - 1998. - 4 - 11 листопада (№ 67). -С. 3.
9. Яворський В. Ідейні засади історичних українських держав за всі періоди історії України // Народна армія. - 1993. - 31 серпня - 1 вересня. - С. 3.
10.Архічова Н.Т. Військово-патріотичне виховання учнів на факультативних заняттях з історії // Український історичний журнал. - 1976. - № 5. - С. 120 -124.
11. Боголюбов Л. Формирование мировоззрения при изучении истории // Народное образование. - 1975. - № 2. - С. 48 -54.
12. Борисенко В. Тернистий шлях державотворення (історичний досвід XIV ст.) // Київська старовина. - 1994. - № 1. - С. 2- 9.
13. Боєчко В.Д., Ганжа О. І., Захарчук Б.І. Кордони України: історія та проблеми формування (1917 -1940 р.р.)- // УІЖ. - 1992. - № 1.- С.56 - 78.
14.Гаврилюк Ж. Урок історії і духовні джерела відродження // Історія в школі. - 1997. - № 5. - С. 18-24.
15. Горелик Ф. Б. Формирование диалектического мьшшения при обучении истории // Советская педагогика. - 1989. - № 10. - С. 24 - 29.
16. Гуменюк Г. Національна самосвідомість школярів і перспективи їх розвитку // Рідна школа.- 1999. - № 2. - С.59 -61.
17. Гупан Н. Педагогічна громадськість у боротьбі за піднесення національної свідомості українського народу на межі XIX - XX століть // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 46 - 47.
18. Дзюба І. Україна на шляхах державотворення: [Співдоповідь на Всесвітньому форумі українців] //Слово і час. - 1992. -№ 11. С. З- 10.
19. Єрмолаєв В. До питання про створення незалежної Української держави (1648-1654 рр.) // Вісник академії правових наук України. - 2000. - № 2 (21). - С. 62 - 69.
20. Іванченко Р. Історія без міфів: [Утворення державності подніпровських слов'ян] // Рідна школа. - 1994.-№ 11.-С. 11 - 15.
21. Кандиба Л. Формуємо національну самосвідомість учнів // Рідна школа. - 1996.- № 10.- С.23-24.
22. Кармазіна М. Ідеї української державності кінця XIX - початку XX століття та їх відображення у шкільному курсі вітчизняної історії // Історія в школах України. - 1999. - № 4. - С. 7 - 10.
23. Кловак Г. Ткаченко В. Формування етнічної самосвідомості школярів -важлива проблема сучасної національної школи України // Учитель. - 2000. - № 1 - 3. - С. 38 - 40.