— враховуються лише відомі особливості, найбільш важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності);
— іноді враховуються тільки деякі властивості, які важливі для даного учня (наприклад, талановитість у певній галузі);
— індивідуалізація реалізується епізодично або в деяких видах навчальної роботи та інтегрується з груповими формами роботи.
Порівнюючи дефініції понять "індивідуалізації" та "диференціації" за І.Унтом, зазначимо їх спільні і відмінні риси. До спільних можна віднести :
— обидва процеси є формою реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу до навчання;
— обидва процеси враховують індивідуальні особливості учнів і відповідним чином структуруються.
Суттєвою відмінною рисою є те, що диференціація не тільки враховує індивідуальні особливості учнів, а й організовує для типологічних груп навчання за різними планами і програмами.
Тобто, якщо індивідуалізація спричинює врахування індивідуальних особливостей дітей в умовах групових форм навчання, то диференціація передбачає спеціальну організацію навчання (різні плани, програми, темп, трудність тощо) з відповідними відносно гомогенними типологічними групами учнів.
І. Унт зазначає, що всі різноманітні організаційні варіанти індивідуалізації, які використовуються в різних країнах, можна звести до таких трьох:
— диференціація навчання, тобто групування учнів за певними критеріями, для навчання їх за дещо різними навчальними планами чи програмами. Так утворюються відносно гомогенні групи (класи, школи);
— внутрішньокласна (внутрішньогрупова) індивідуалізація навчальної роботи в гетерогенному класі (групі);
— проходження навчального курсу в індивідуальному темпі: або прискорено (акселерація), або уповільнено (ретардація).
Аналіз наукових підходів до розгляду понять "індивідуалізації" та "диференціації" дає можливість підсумувати:
— диференційоване навчання здебільшого розглядається як конкретна організаційна форма, яка створює сприятливі умови для реалізації принципу індивідуального підходу, тобто спричинює глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів і на цій основі формування типологічних навчальних груп;
— диференціація навчання передбачає оптимальне поєднання групових, індивідуально-групових та індивідуальних форм навчання;
— поняття "диференційований підхід", "індивідуалізація", "диференціація" часто ототожнюються, вживаються як синоніми;
— індивідуалізація трактується дуже спрощено, як статичне поняття, що передбачає лише врахування індивідуальних особливостей учнів.
Щоб розвести поняття "індивідуалізації" і "диференціації" введемо поняття індивідуально-групового та індивідуалізованого навчання.
Для строгого визначення сформулюємо їх спільні та відмінні риси.
До спільних рис віднесемо:
— індивідуалізоване і диференційоване навчання є засобом реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу;
— індивідуально-групове і диференційоване є спеціально змодельованим навчанням в умовах групових форм навчання;
— індивідуалізоване і дифеоенційоване навчання передбачають учіння за різними навчальними планами і програмами. Серед відмінних рис відзначимо:
— індивідуалізоване навчання реалізується індивідуальними формами, а диференційоване — груповими;
— диференційоване навчання на відміну від індивідуалізованого та індивідуально-групового:
а) є більш широким і частіше вживаним поняттям;
б) передбачає типологічне групування суб'єктів учіння;
— засобами диференційованого навчання досягаються кращі результати у розвитку особистості.
Під індивідуально-груповим навчанням ми розумітимемо такий навчальний процес, у якому організовується виконання кожним учнем індивідуально-однакових для всіх школярів завдань у складі групи.
Використовуються такі прийоми під час індивідуально-групового навчання:
— індивідуальна допомога вчителя, кращих учнів слабшим, які відстають у навчанні;
— багаторазове повторення теоретичних знань вчителями;
— використання індивідуальних завдань однакового рівня складності для відпрацювання головних навичок, у тому числі і в процесі самостійних і контрольних робіт;
— індивідуальні домашні завдання.
Індивідуалізоване навчання — це така організація засвоєння знань, умінь, навичок, яка дозволяс кожному суб'єкту учіння навчатися за індивідуальним планом і програмами, адаптованими до нього, в індивідуальному темпі.
Індивідуалізоване навчання П.Сікорський поділяє на дві групи: індивідуалізовано-відокремлене (засвоєння адаптивних програм наодинці, наприклад, навчання обдарованих дітей, навчання гри на музичному інструменті, навчання дітей із серйозними фізичними вадами) та індивідуалізоване групове (засвоєння адаптованих програм індивідуально, але в складі групи). Індивідуальне навчання - це одна із форм організації навчально-виховного процесу.
Школа Ховарда є типовий приклад індивідуалізовано-групового навчання. У цій школі кожен учень працює за індивідуальним планом, який адаптований до нього, за індивідуальним комп'ютером, проте в складі класу. Вчитель може переривати індивідуальне навчання й організовувати фронтальну роботу.
Навчання за індивідуальним планом і програмами дозволяє вибирати для учня оптимальну трудність і складність навчального матеріалу, організовувати освоєння визначених знань за значно коротший термін від запланованого або навпаки — продовжити його. Тобто індивідуалізоване навчання створює оптимальні умови для організації засвоєння знань у зоні найближчого розвитку кожної дитини зокрема. Однак і таке крайньо виражене індивідуальне навчання не є ідеальним. Крім непосильних фінансових затрат, таке навчання має й інші недоліки.
По-перше, група учнів, у якій навчається школяр, має своє інтелектуальне поле, яке є результатом зінтегрованих індивідуальних полів. Загальне інтелектуальне поле живить своєю енергією, підсилює розвиток кожного школяра. Індивідуалізоване навчання не має таких додаткових джерел розумового розвитку.
По-друге, групові форми навчання створюють найбільш сприятливі умови для управління духовно-інтелектуальним розвитком дитини. Індивідуалізоване навчання, в якій би формі воно не здійснювалося (за індивідуально програмованим підручником чи індивідуальною комп'ютерною програмою), таких можливостей цілеспрямованого керівництва, наприклад, розумовим розвитком учнів взагалі не має.
По-третє, як зазначає Г. Ващенко, "учень вихований без товариства, легко може стати крайнім індивідуалістом і навіть егоїстом". До цього можна добавити, що однією з природних якостей дитини є тяга до гурту дітей, тому намагання навчати дитину цілком відокремлено від однолітків (лише родинне виховання) очевидно призведе до дизгармонії в структурі особистості. А суспільне життя побудовано таким чином, що будь-яка діяльність здійснюється спільно з іншими людьми, а спілкування, як і дихання, є необхідною умовою повноцінної життєдіяльності.
По-четверте, серед масиву однолітків знайдеться не дуже багато дітей, які за своєю природною структурою (генотип) спроможні навчатися самостійно і відокремлено (7%).
Таким чином, ми розглядаємо два різні види індивідуалізації у навчанні: індивідуально-групове навчання (осягнення єдиних програм кожним учнем індивідуально в складі класу) і індивідуалізоване (осягнення кожним учнем індивідуально, але різних програм, адаптованих до їх природних можливостей). Причому індивідуалізоване навчання поділяється ще на два види: індивідуалізовано-відокремлене (засвоєння адаптованих програм наодинці) та індивідуалізоване групове (засвоєння адаптованих програм індивідуально, але в складі групи).
Аналіз педагогічної літератури показує, що індивідуалізація й диференціація навчання - це дві сторони одного і того ж процесу - врахування й розвитку індивідуальних особливостей кожного учня, тому і'х потрібно розглядати у взаємозв'язку.
У науково-педагогічній літературі використовуються різні підходи до розуміння і визначення поняття диференційованого навчання. Так, Н.М. Шахмаєв вважає, що "навчально-виховний процес, для якого характерним є врахування типологічних індивідуальних відмінностей учнів, називається диференційованим, а навчання в умовах цього процесу — диференційованим навчанням".
І.Д. Бутузов наголошує на тому, що диференціація передбачає не роботу за різними програмами і підручниками, розрахованими на декілька рівнів інтелектуальної обдарованості, а навчальну діяльність учнів на різних рівнях для оволодіння єдиним програмовим матеріалом залежно від індивідуальних особливостей.
На його думку, "диференційоване навчання включає в себе не тільки організацію процесу навчання залежно від врахування індивідуальних відмінностей у навчанні школярів, а й представляє форму внутрішньокласового поділу учнів на порівняно однакові за рівнем навчання групи (сильні, середні, слабкі) для здійснення навчальної роботи з цими групами на різних рівнях" .
Таким чином, І.Бутузов відстоює принцип концентрів у навчанні, тобто побудову навчальних програм трьох рівнів на основі спільного "ядра". Своїм означенням він утверджує єдину форму внутрішньокласової типологічно-групової диференціації. Однак, поняття диференційованого навчання є набагато ширшим і типолого-групова диференціація в умовах гетерогенного класу є лише однією з можливих форм диференційованого навчання. Крім того, таке розуміння диференційованого навчання як "навчальної діяльності учнів на різних рівнях для оволодіння єдиним програмовим матеріалом" відразу обмежує рівні трудності і складності змісту єдиними вимогами, тобто програмує різні рівні структурування змісту відносно єдиних програмних вимог.