У практиці поняття "освітня технологія" використовується на трьох рівнях. Перший - загально педагогічний: загально дидактична, загально виховна технологія характеризує цілісний освітянський процес у регіоні, в навчальному закладі на певному ступені навчання. Другий - предметно - методичний: освітня технологія використовується в значенні " окрема методика". Це сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання і виховання в рамках одного предмету, класу. Третій - локальний (модульний рівень), коли на перше місце виходить технологія окремих частини навчально-виховного процесу (окремих видів діяльності - формування понять, виховання особистісних якостей, засвоєння нових знань, повторювання і контроль, самостійна робота тощо).
Основними технологічними мікроструктурами є: прийоми, ланки, елементи тощо. Шикуючись у логічний ланцюг, вони створюють цілісну освітню технологію (технологічний процес). Технологічна карта - більш-менш деталізований опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій Технології максимально пов'язані з навчальним процесом, діяльністю викладачів і тих, хто навчається. Тому структуру освітньої технології складають концептуальна основа; змістовна частина (цілі навчання, зміст навчального матеріалу); процесуальна частина (організація навчального процесу, методи і форми навчальної діяльності тих, хто навчається, та діяльності викладачів управління навчальним процесом, діагностика навчального процесу). В освітній технології повинні бути всі ознаки системи: логіка процесу, взаємний зв'язок усіх частин, цілісність, їй властиві керованість, цілеспрямованість, планування, поетапна діагностика, варіювання засобів і методів, корекція результатів. Сучасні освітні технології повинні гарантувати досягнення певного рівня навчання, бути ефективними за результатами і оптимальними в часі, витратах сил і засобів.
Словосполучення "педагогічна технологія" як професійна категорія привернуло увагу дослідників на початку 60-х рр. у зв'язку з великим потоком інформації про авторські школи, індивідуальні методики, інтенсивні курси.
Сучасну педагогічну технологію характеризують як системну детермінацію різновидів навчальної діяльності. Наприклад, англійські дослідники відносять сюди ідеї, досвід різних галузей: психології, соціології, професійного менеджменту, системного аналізу тощо. В "Енциклопедії педагогічних "засобів комунікацій та технологій (Лондон, - І978) Н. Мітчелл" зокрема, дає таке визначення педагогічній технології: "Педагогічна технологія є галуззю дослідження і практики в межах системи освіти, яка має зв'язок з усіма сторонами організації педагогічних систем для досягнення специфічних та потенційно відтворюваних педагогічних результатів". Усі дискусії про суть педагогічної технології завершились у 1986 р. публікацією офіційного визначення, якого нині дотримується ЮНЕСКО. Суть його полягає в тому, що педагогічна технологія - це системний метод проектування, застосування та оцінювання всього процесу навчання і засвоєння знань, врахування людських і технічних ресурсів, взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти.
Поява гнучких технологій навчаннястала розвитку технологічного підходу до навчання.
Першим етапом цього процесу стало широке впровадження в освіту програмованого навчання, що призвело до суттєвих змін у моделі пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Завдяки програмованому підходу воно стало індивідуалізованим, темп навчання почав відповідати психолого-фізіологічним можливостям особистості, зворотний зв'язок створив ефективні умови для корекції навчального процесу. Але дуже скоро стало зрозумілим, що внести кардинальні зміни в освіту воно не зможе, оскільки біхевіористичний підхід, який було покладено в його основу, не враховував психолого-педагогічних особливостей навчального процесу.
Після появи теорії поетапного формування знань у цьому напрямку освіти відбулись якісні зміни. Дидактичне вирішення проблеми було підтримане розвитком матеріальної бази: масовим застосуванням комп'ютерів у процесі навчання. Завдяки цьому були створені відповідні умови для поширення комп'ютерних технологій. Цей період вважається другим етапом розвитку даних технологій. Але гнучкі технології того часу мали ряд недоліків. Головний з них полягав у тому, що вони не охоплювали навчальний процес у цілому.
На рубежі 80-90-х років з'явилась ідея розробки гнучких технологій, які мали метою досягнення "... варіативності в усіх ланках навчально-виховного процесу: у побудові навчального плану, розкладі, режимі навчання, стилі діяльності, у системі контролю та обліку результатів навчання". [16; 20].
Гнучкість ПТ розглядають з одного боку як можливість вибору альтернативних варіантів навчання, а з іншого - як можливість швидкого реагування та адаптації до змін у науково-технічних і соціальних умовах.
Вважається, що гнучкість ПТ складається із структурної, змістовної та технологічного компоненту. Структурна гнучкість охоплює діапазон від форм організації навчального процесу до можливості проектування гнучкого розкладу занять.
Під змістовною гнучкістю розуміється можливість інтеграції та диференціації навчання завдяки застосуванню модульного підходу.
Технологічна гнучкість - комплекс заходів з процесуальних аспектів навчально-виховного процесу (методів навчання, систем контролю).
Розробка гнучких ПТ у нашій країні розпочалась нещодавно і має великі перспективи.
У педагогічну науку поняття "контекст" увійшло у зв'язку з необхідністю наближення навчальної та професійної діяльності майбутнього фахівця. Таким чином, технологія контекстного навчання має на меті за допомогою можливих психологічних та дидактичних форм, методів та засобів змоделювати предметний та соціальний зміст майбутньої професійної діяльності спеціалістів.
Моделювання предметного змісту виконується на основі врахування особливостей професійної діяльності фахівця, зокрема співробітника ОВС, яке знаходить відображення в навчальних дисциплінах. Соціальний зміст моделюється через форми навчальної діяльності: індивідуальну, парну, групову чи колективну.
Застосування технології контекстного навчання передбачає проектування навчальної дисципліни не за схемою: знакова система плюс діяльність по засвоєнню, а на основі розробки її як предмета діяльності того, кого навчають.
Поява рейтингової технології навчаннябула обумовлена в першу чергу незадоволенням як педагогів, так і тих, кого вони навчали, існуючою системою кількісної оцінки знань. Початок рейтинговій оцінці було покладено вже тоді, коли педагог штучно розширював норми оцінювання за допомогою "плюсів" та "мінусів" до основної оцінки (чотири з плюсом, п'ять з мінусом і т.п.).
У подальшому виникла ідея розробки такої системи оцінки знань, яка:
не була трудомісткою ні в підготовчому, ні в завершальному періоді;
дозволяла оцінити знання студентів при розбитті матеріалу на модулі;
ураховувала важливість і складність дисципліни (ранг);
мала мотиваційний характеру спрямований на ритмічне заняття;
виключала можливість внесення суб'єктивної думки викладача до результатів навчання;
давала можливість порівняти обрану систему оцінки з іншими за єдиними критеріями.
Андрощук А.Я. та Задорожня О.Л. [2; 13] рейтингову систему оцінки знань розуміють як "... систему оцінювань знань, умінь та навичок з використанням механізму визначення рейтингу тих, хто навчається, та шкали переведення рейтингової оцінки до вимог "Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України", Наказ Міносвіти від 2.06.93 N161".
Основою рейтингової системи оцінки знань виступає рейтингова шкала, яку сьогодні кожний навчальний заклад визначає довільно. Причому, як показує практика Східноукраїнського державного університету, існує тенденція, де розширення кількісних рамок рейтингу. Так, на вступних іспитах до цього навчального закладу з 1993 році використовувалась рейтингова шкала від 0 до 12; у 1994 - від 0 до 60, а в 1995 - вже від 0 до 90 балів. Рейтингова система успішно використовується і в таких навчальних закладах, як Сумський державний університет. Українська інженерно-педагогічна академія, Києво-Могилянська академія та інших. [2; 18].
Широке використання рейтингової технології вимагає від сучасної педагогічної науки створення досконалого методологічного та організаційного апарату по її впровадженню.
Особливого значення дана технологія набуває у зв'язку з інформаційним вибухом. Для ефективного навчання в таких умовах педагогічна наука повинна розробити поновлені форми та методи активної переробки великого обсягу інформації в якісне знання.
Фундаментальні основи питання закладені ще класиками педагогіки. Песталоцці І. надавав конкретний варіант ущільнення інформації, підкреслюючи, що для цього необхідно "... пронумерувати тварин під загальною рубрикою ссавців... Потім позначити кожну тварину відповідні: класу". Своєрідні експериментальні результати такого підходу надано Ушинським К.: "Навчайте дитину яким-небудь невідомим словам і вона буде довго і даремно мучитись над ними, але зв'яжіть з картинками двадцять таких слів - дитина засвоїть їх відразу".
Таким чином, історично простежується зв'язок між ущільненням навчального матеріалу та уявленням його у вигляді умовних позначень.