Робота з сім'єю складна й багатогранна. Основні її напрями відбиті у змісті роботи класного керівника з сім'єю. Однак чи не ; найголовніший її аспект — допомогти батькам осягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховної практики. Це перевірений віками досвід національного виховання дітей в умовах і родини, в колі найближчих по крові і духу людей [6; 89]. Родина — це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина найшвидше і найглибше засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості любові до всього живого. Батьки — головні природні вихователя дитини. Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім'ї. Рідна домівка — не тільки місце притулку, дах над гадовою, а й сімейне вогнище, місце захисту від життєвих незгод. Ці положення мають бути головним мотивом у роботі класного керівника з батьками.
Сучасні економічні негаразди значно ускладнюють створення сприятливого емоційного клімату в сім'ї. Тому батькам дуже важливо не переносити свій нерідко пригнічений психологічний стан на дітей, не вдаватися до суворості й покарань. Адже це відчужує дітей, робить їх відлюдькуватими, потайливими і навіть жорстокими. Батькам не завадить зайвий раз нагадати, що атмосферу любові й дружби в родинному колі створюють спільні духовні інтереси, спільна праця та дозвілля, щиросердні розмови.
Праця в народній педагогіці є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. У ставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна: кожний ледар — аморальний. Той, хто не хоче працювати і хоче жити за рахунок чужої праці, — негідник і моральна потвора, тягар для суспільства ("Ледар живе аби землі важче", "Не живе — тільки дні пре", "Ледаше на віник та смітник годяще"). Без праці моральне виховання дітей немислиме. До того ж праця істотно впливає на людські стосунки, на моральне ставлення до людей.
У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя ("Від неробства до злочину один крок", "З ледарем поведешся — горя наберешся"). Праця — найвище мірило цінності людини.
Найнепривабливіша прикмета нашого життя — це хворі діти. До школи таких приходить половина. Класний керівник, зрозуміло, намагається проводити відповідну роботу за програмою "Здоров'я". Але ж основний обов'язок у вихованні здорових дітей лежить на сім'ї. Тим часом пракгика засвідчує послаблення ролі батьків у цьому плані. Класний керівник має виступати ініціатором і захисником дитини, адже "Немає щастя без здоров'я", "Здоровому все здорово". Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме з цього починається виховання дітей у сім'ї. Адже постійна увага до фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів.
Позитивні результати дає практика прилучення батьків до виконання разом з дітьми програми здоров'я. Скажімо, проведення з батьками занять з аутотренінгу, позбавлення від нікотинової й алкогольної залежності, проведення занять у групах здоров'я та ін.
Належних успіхів у вихованні учнів і стосунках з батьками досягають ті вихователі, які вміло використовують здобутої народної практики у профілактичному спрямуванні, застереженні батьків від можливих промахів. Народна педагогіка різко виступає проти паління ("Хто цигарки палить, той у гріб спішить"), пияцтва ("Горілка з ніг людей збиває", "Від пива болить голова, від горілки — серце"), статевої розпусти ("У гуляки діти вовкулаки", "Розпусник гуляє — гнилу душу має") та інших шкідливих явищ, які згубно позначаються на здоров'ї дітей та родинних взаєминах.
Однією з основ здорового мікроклімату в сім'ї, запобігання будь-яким відхиленням у поведінці дітей є спільність інтересів батьків і дітей, постійне їх спілкування. Сфер спілкування дорослих членів родини і дітей багато і вони різні: спільна праця та спільний відпочинок, відвідання кінотеатрів, художніх театрів, виставок, музеїв, туристські походи, туристичні поїздки, заняття спортом тощо. Тим часом на практиці в одних сім'ях йдеться лише про успіхи навчання У школі, в інших — про різні труднощі життя, в третіх про спортивні передачі
Відомо, що під впливом інтересів, захоплень батьків формуються й інтереси дітей. У тих сім'ях, де батьки захоплюються сферами Духовного життя (на практиці таке, на жаль, зустрічається нечасто і в наведених даних не спостерігається) і їхні інтереси збігаються з інтересами та захопленнями дітей, там навіть старшокласники і тягнуться до батьків, намагаються частіше проводити разом з дорослими своє дозвілля, спільно виконувати будь-яку домашню роботу.
Кожний другий учень віддає перевагу проведенню свого вільного часу в колі друзів (а вони бувають різними — як правило, "вуличними" друзями). Часте безконтрольне проведення дозвілля дітей може призвести і до небажаних наслідків. Мало часу в сімейному колі приділяється створенню умов для усвідомлення дітьми естетичних цінностей — художніх, музичних творів, живопису. Як правило, на цю тему батьки рідко ведуть бесіди з дітьми, не діляться своїми емоційними враженнями від прочитаного, переглянутого, не радять дитині відвідати виставку технічної творчості або вернісаж тощо. Практика свідчить, що ці питання не знаходять вирішення і у складених класними керівниками планах виховної та індивідуальної роботи з учнями та батьками.
Отже, проблема формування в дітей естетичного смаку, естетичних почуттів не є актуальною ані в родинах, ані в класних колективах А коли дитина не розуміє прекрасного, вона, ясна річ, і не прагне до його пізнання, до відчуття естетичної насолоди. А звідси центр тяжіння ціннісних орієнтирів учня переміщується на вуличні розваги. На практиці такий процес не є блискавичним, проте одного разу батьки починають усвідомлювати, що випустили з поля зору свою дитину. Вони не розуміють, чому сину чи донці стало нецікаво перебувати в сім'ї і вона шукає будь-який привід, щоб позбутися співучасті батьків у її справах.
Практика сімейного виховання засвідчує, що нерідко у сім'ях між батьками та дітьми відбуваються непорозуміння, і діти перестають довіряти батькам. За результатами наших досліджень, лише 44,5% учнів старших класів завжди діляться своїми проблемами з батьками; рідко діляться своїми радощами та невдачами 40,4% і не діліться з батьками зовсім — кожний шостий учень. Отже, майже в кожній шостій сім'ї між батьками і дітьми відсутнє взаєморозуміння, відсутні чуйність і рівноправність, а отже, духовна близькість дорослих і дітей. Дані досліджень переконливо засвідчують, що саме в таких сім'ях діти схильні до скоєння правопорушник вчинків, мають певні вади в поведінці, як правило, гірше навчаються.
Таким чином, другий етап дослідження дозволяє класному керівникові усвідомити глибину, саму суть розходження в оцінках, мотивах поведінки батьків і дітей.
На третьому етапі соціолого-педагогічного дослідження класний керівник може провести дискусію або діалог з батьками, в основу яких покласти результати зіставлення аналізу даних анкетування батьків і дітей. Необхідність проведення подібних дискусій, конференцій викликана тим, то батькам бракує психолого-педагогічних знань, досвіду їх використання в сімейній практиці виховання дітей.
Так, на запитання анкети "Чи Вистачає ваших педагогічних умінь і навичок для виховання своїх дітей?" стверджувально відповіли лише третина батьків. П'ята частина відзначила, що таких знань вистачає частково, і половина батьків відповіли "Ні". Отже, ситуація зовсім непроста. Більшість батьків не володіє відповідними методами виховного впливу на своїх дітей, нерідко не може знайти виходу із складних конфліктних ситуацій, що виникають між ними та дітьми. Як правило, за типовими педагогічними прорахунками батьків щодо знання особистості своїх дітей можна й будувати вступну бесіду, розповісти їм про розбіжність в отриманих результатах анкетування батьків і дітей, програти одну-дві ігрові ситуації з батьками на розв'язання проблем ефективного добору прийомів педагогічного впливу на дітей у непередбачуваних ситуаціях.
Цікавими виявилися спільні дискусії за участю дітей і батьків. У такому разі важливо дуже тактовно, не називаючи прізвищ, не наводячи конкретних прикладів відповідей учасників дискусій, розігрувати різні точки зору батьків і дітей. Вони можуть бути типовими і неординарними, сприйматися легко на слух і вимагати певного емоційного настрою колективу.
Для цього класний керівник може розробити нескладні домашні завдання для батьків і дітей, виходячи з їхніх типових розходжень у відповідях на запитання анкет.
Результатом обговорення різних думок, суджень можуть бути вироблені на дискусії педагогічні висновки, побажання батькам, які висловлює класний керівник. Такі дискусії показали що батьки невміло здійснюють самостійне диференціювання педагогічно доцільних й недоцільних методів, хоч є зацікавленими особами в оволодінні нетрадіщійними, динамічними формами загального навчання.
Іноді можна почути від батьків фразу: "Раніше наша дитина була такою слухняною, сумлінною, а тепер щось з нею сталося — ми свого сина не впізнаємо".
Ясна річ, важко виховувати дитину в сучасних складних умовах: економічні, соціальні кризи в суспільстві певним чином відбиваються на емоційному, духовному стані батьків. Завжди заклопотані, батьки небагато уваги приділяють своїй дитині. Син чи донька чимало часу перебувають поза родиною, під контролем школи, вулиці, однолітків, сусідів, приятелів тощо. Саме тому іноді батьки відчувають, що їхнє прагнення перебороти сторонні впливи на дитину є занадто слабкими. А підлітки, як відомо, потребують душевного, емоційного комфорту, відвертого спілкування, взаємної довіри й розуміння.