Вибравши потрібні екранні наочні посібники, учитель повинен спочатку сам переглянути їх і ознайомитися із змістом, визначити час демонстрування на уроці, продумати запитання для учнів, на які діти повинні відповісти після, перегляду кіно-, діафільму або діапозитивів. Учитель добирає й інші, додаткові наочні посібники – натуральні об’єкти, карти, картини, таблиці, чучела, гербарії, колекції та ін. Тільки після цього складає план-конспект уроку з урахуванням унаочнення.
Використовуючи екранні наочні посібники, треба дотримуватись:
1) чіткості зображення на екрані;
2) встановленої тривалості часу демонстрування залежно від вікових особливостей учнів;
3) відстань від екрана повинна становити не менш як два метри.
Отже, засоби наочності мають велике дидактичне, виховне та практичне значення. Їх правильне, оптимальне використання дасть змогу забезпечити процес навчання необхідними методичними та емоційними моментами.
РОЗДІЛ 2. Методика використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1 Дидактичні цілі та загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках
Принцип наочності втілюється через вже перелічені вище засоби, а також через актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі. У дидактиці перший вид називається зовнішньою, а другий – внутрішньою наочністю. Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань. У процесі вивчення природознавства застосовуються обидва названі види наочності, як у поєднанні, так і кожний самостійно.
Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретними дидактичними підцілями на кожному з етапів.
І. Постановка мети і завдань уроку:
– для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;
– для визначення назви теми і завдань уроку;
– для загальної мотивації діяльності учнів.
II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту:
– для актуалізації опорних знань та умінь;
– для створення проблемної ситуації;
– як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про об’єкти і явища природи;
– як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення істотних ознак;
– як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх виконання);
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв’язків і залежностей;
– як основа для запам’ятовування і закріплення засвоєних знань;
– як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завершеній частині змісту.
III. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:
– для актуалізації засвоєних елементів знань;
– як основа систематизації та їх узагальнення;
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв’язків між засвоєними елементами знань;
– як основа усвідомлення сформованих знань, умінь і навичок у процесі оволодіння теми змісту.
IV. Застосування засвоєних знань та умінь:
– для застосування знань шляхом виконання дій в матеріальній (матеріалізованій) і перцептивній формі;
– для формування практичних умінь.
V. Перевірка засвоєних знань та умінь:
– для актуалізації засвоєних знань;
– як основа для логічної, послідовної розповіді;
– для виконання практичних завдань з метою перевірки уміння застосовувати знання у різних видах практичної діяльності та рівня сформованості практичних умінь.
Засоби наочності служать для організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивна передбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації, що здобувається учнями відомими їм способами діяльності під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя. У процесі творчої діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку способів розв’язання проблеми і як джерело нових знань. Міра самостійності дітей при розв’язанні проблеми може бути частково пошуковою (евристичною) та пошуковою (дослідницькою), що залежить від загальної і локальної готовності дітей до творчої діяльності.
Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема експериментальне вивчалась відомим дидактом Л. В. Занковим. Форми поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступають джерелом знань і діти самостійно здобувають знання, працюючи з об’єктом чи його матеріалізованою формою, то слово учителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результаті» своїх дій. Коли інформація надходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв’язків засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім цього, наочні посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодіння учнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.
Із засобами наочності організовується фронтальна, групова (парами) та індивідуальна діяльність школярів. Під час фронтальної роботи засіб наочності демонструється перед класом. Важливо, щоб він мав такі розміри, які дозволяли б кожному учневі добре його бачити, був добре освітлений, щоб можна було розрізняти його частини, колір, мав естетичний вигляд.
Парами або індивідуально діти працюють із роздавальним матеріалом: гербарними зразками, невеличкими колекціями, картками, фотографіями, малюнками. Зображені об’єкти повинні бути чіткі і відповідних розмірів.
Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміло використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованої роботи.
Успіх застосування наочних посібників залежить насамперед від їх обґрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визначається:
а) змістом і обсягом елемента кожної логічно завершеної частини змісту навчального предмета, зокрема необхідною для його формування чуттєвою основою;
б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами, які розв’язуються на кожному етапі процесу навчання;
в) рівнем опорних знань, умінь і навичок, чуттєвим досвідом дітей у конкретній навчально-пізнавальній ситуації;
г) об’єктивними умовами (пора року, місцеві умови і т. ін.), в яких реалізується процес навчання;
Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учитель визначає за змістом теми конкретні реальні об’єкти, вибирає засоби наочності та способи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.
Якщо об’єкти знайомі дітям, то засоби наочності використовують для актуалізації опорних знань.
Проілюструємо зазначені положення фрагментом уроку за темою «Мішані ліси».
Вивчається логічно завершена частина змісту теми: рослинний світ зони мішаних лісів.
Оскільки в зоні мішаних лісів гарні природні умови – багато тепла і вологи, – то на цій території багатий рослинний світ. Чи ж справді це так?
Пригадайте, скільки ярусів має ліс. (Як основа для згадування використовується картина лісу чи схема ярусів лісу). Назвіть яруси лісу.
Які дерева, кущі, трав’янисті рослини ростуть у зоні мішаних лісів? (Негайна відповідь не вимагається).
Демонструються малюнки листяних дерев. Якщо діти знають ці дерева, то називають їх самостійно. Якщо дерева невідомі – їх називає учитель. На запитання про особливості конкретних видів дерев діти відповідають, пригадуючи відомі їм знання, на основі наочних посібників і використовуючи їх, як джерело нових знань. Невідомі факти також повідомляє вчитель, звертає увагу на красу природних об’єктів, їх значення, охорону. Наприклад, як називається дерево? (Береза). За якими ознаками ви її впізнали? Зверніть увагу на її стрункий стовбур, на гілки, що звисають донизу. Березу порівнюють із дівчиною, а на Україні – з матір’ю, яка стоїть у зажурі і чекає з походу сина – захисника рідної землі. (Розповідається коротка легенда про березу).
Демонструються малюнок і гербарний зразок бука. Назва дерева повідомляється учителем.
– Який за товщиною стовбур у цього дерева? Яку форму має листя? Зверніть увагу на його плоди. (Учитель повідомляє, що це могутнє дерево. Воно миє дуже міцну і красиву деревину, з якої виготовляють дуже гарні меблі).
Усі малюнки чи гербарні зразки показуються дітям, коли вивчається об’єкт. Після цього вони розташовуються на дошці і використовуються під час систематизації та узагальнення.
– Назвіть листяні дерева, які ростуть у зоні мішаних лісів. (Вимагається повна відповідь на запитання, яке пропонується з метою узагальнення і закріплення).
– Чи змінюються листяні дерева у різні пори року? Пригадайте свої спостереження, якими були дерева улітку, восени, взимку, навесні. (Як опора для пригадування можуть бути використані малюнки листяного дерева у різні пори року).
– Яку природну зону ви вивчаєте? (Мішані ліси). Який ліс називається мішаним? Отже, крім листяних, у ньому ростуть і хвойні дерева. (Ця група дерев вивчається аналогічно попередній).
– Який другий ярус лісу? Які рослини називаються кущами? Подивіться на малюнок, зверніть увагу на стебло.
– Виберіть серед гербарних зразків названі у підручнику кущі. Які з них належать до лікарських? (Учитель доповнює відповіді учнів новими фактами про особливості і значення кущів, що називалися).