За підрахунками фахівців обсяг знань на межі ХХ – ХХІ ст.ст. збільшився в 15-25 разів, а в останній третині ХХ століття інтенсифікація цього процесу призвела в порівнянні з попереднім періодом до збільшення більш ніж у 150 разів, що вплинуло на один з основних принципів традиційного методу навчання - стабільність, тобто його зміст повинний бути таким же динамічним, як наука, виробництво і система управління. Тому перед навчанням, поряд з передачею стабільної системи знань висувається задача учити мислити і самостійно здобувати знання. Однією з найважливіших задач навчання стає розвиток логіки мислення, уміння послуговуватися загальними методологічними принципами. Важливо не просто вивчити основні дефініції, стандартні формули, положення, а вміти користуватися знаннями і засвоєними принципами. Необхідно формувати в процесі навчання здатність до самоосвіти - без цього не можна мислити сучасну освіту.
Вимоги сьогоднішнього дня в підготовці фахівця, а також аналіз накопиченого у вітчизняних і закордонних вузах досвіду представляє можливість обґрунтування концептуальної моделі сучасної вітчизняної вищої освіти. Необхідність такої концепції зумовлена соціально-економічними явищами, що відбуваються в суспільстві: посиленням демократичних тенденцій і підвищенням ролі загальнолюдських цінностей, розвитком інтеграційних процесів у науці, освіті, становленням ринкових відносин, розвитком національної культури.
Підвищення ролі вузів у науково-освітньому і соціокультурному значенні, необхідність їх перетворення на регіональні науково-учбово-виробничі комплекси вимагають створення нової, системної концепції освіти. У її центрі винна стояти вільна, соціально активна, творча і духовна особистість студента, чия підготовка винна бути адекватною змісту і способам реалізації майбутньої професійної діяльності.
Потреба в новій концепції професійно-орієнтованої освіти пов'язана також з наявністю істотних недоліків у системі вищого і, зокрема, академічної освіти, яка ще знаходиться під впливом суб'єктивізму і командно-адміністративного стилеві управління. Вищій професійній освіті як і раніше властивий консерватизм змісту, форм, методів навчання і виховання, переважно інформаційний характер навчання на шкоду підготовці до практичної діяльності, розвитку особистості і залученню до широкої світової культури, що було підкреслено в попередньому розділі як стратегічна задача сучасної національної освіти.
Невисокий рівень саморегуляції діяльності студентів і мотивації до оволодіння основами майбутньої професійної діяльності, слабкий розвиток їх пізнавальних потреб, індивідуального творчого потенціалу є підтвердженням того, що людина і його особистість ще не поставлені в центр системи вищої освіти.
Аналіз протиріч сучасної вищої освіти дозволяє розкрити деякі закономірності його сучасного стану і шляхів подальшого розвитку, тім самим полегшити процес виділення принципів системи.
До числа протиріч соціально-економічного характеру належати:
- протиріччя між динамічними потребами суспільства в підготовці висококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільним зростом матеріально-технічної бази вузів;
- протиріччя між існуючим авторитарним, адміністративно-командним стилем управління вищою освітою і тенденціями сучасної освіти до автономії і самоврядування;
- протиріччя між необхідністю і можливостями підготовки професійно-компетентних кадрів за новими спеціальностями і спеціалізаціями;
- протиріччя між вимогами до особистості і діяльності фахівця і фактичним рівнем готовності вузів до виконання соціально і професійно обумовлених функцій.
До числа методологічних протиріч можна віднести:
- протиріччя між збільшеними соціально-психологічними, педагогічними і методичними вимогами до створення цілісної системи підготовки кадрів високого професійного профілю і недостатньою методологічною розробленістю цієї проблеми;
- протиріччя між масово-репродуктивною підготовкою фахівців у вузі й індивідуально-творчому характері його діяльності;
- протиріччя між цілями і задачами, що стають перед вузами в справі підготовки висококваліфікованих фахівців і суб'єктивно визначеним обсягом навчального години на вивчення дисциплін загальнотеоретичного, спеціального і професійно-практичного циклів.
До змістовно-процесуальних протиріч належати:
- протиріччя між безупинно збільшуваним обсягом навчального матеріалу, необхідного для підготовки фахівців-викладачів, і годиною, відведеним на підготовку фахівця, а також різними можливостями студентів;
- протиріччя між необхідністю інтеграції всіх предметів відносно кінцевих цілей вузівського навчання і диференціацією їх викладання;
- протиріччя між абстрактністю викладання окремих фундаментальних і спеціальних навчальних предметів і конкретністю задач професійно-педагогічною діяльності фахівця, у вирішенні яких йому необхідно враховувати дані різних дисциплін;
- протиріччя між теоретичними формами викладу навчального матеріалу і предметно-практичним характером діяльності майбутнього фахівця;
- протиріччя між рівнем підготовки фахівців і реальних вимог сучасного виробництва і соціальної системи, що веде до незатребуваності чи знань до необхідності їхнього поповнення;
- протиріччя між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу у вузі, орієнтованої на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільства в педагогові, що володіє творчою активністю, самостійністю, проблемним стилем мислення.
Сучасна концепція вищих професійних закладів повинна бути створена з урахуванням історичних уроків розвитку вітчизняної системи і закордонного досвіду професійної підготовки фахівців, на основі результатів творчих пошуків педагогічних колективів і окремих вчених України. В умовах сучасного осмислення і підходу, вища професійна освіти розглядається в трьох взаємозалежних аспектах: змісту, функціонування і розвитку. Згоді цьому, вона являє собою не статичну, а що розвивається і систему, яка саморозвивається.
Сучасна освіта - це система професійної підготовки різних спеціальностей і профілів, що характеризується фундаментальністю, універсальністю, гуманітарною і науково-дослідною спрямованістю. Ця система припускає орієнтацію студентів факультетів (відділень, спеціалізацій) на освоєння загальнотеоретичних, спеціальних, психологічних знань, придбання науково-дослідних і практичних навичок і умінь для того, щоб творчо оперувати ними при рішенні проблемних задач.
Вища освіта в даний час - це система багаторівнева, що включає безупинну підготовку - бакалаврів, фахівців і магістрів. Умови вищої освіти дозволяють вести перепідготовку кадрів, а також підвищення їхньої кваліфікації. З визначеним ступенем умовності можна говорити і про підготовку науково-дослідницьких і педагогічних кадрів визначених галузей, що передбачено програмами магістерської підготовки й аспірантурою.
Вища освіта є системою, яка, з одному бокові, відповідає на споживи і запити студентів у їх особистісному і професійному становленні, з іншого бокові - задовольняє соціальне замовлення в підготовці фахівців для різних схем виробничого, соціального і культурного життя сучасного суспільства. У цьому зв'язку основні цілі вищого професійної освіти отримують подвійну орієнтацію:
Метою студентів є пізнавальна діяльність, інтелектуальний й емоційний розвиток, що сприяє формуванню особистісно-спрямованих і індивідуальних якостей, що відповідають їх здібностям, інтересам, потребам у рівні освіти.
Метою сучасного вузу є забезпечення високого рівня загальнонаукового, спеціального і професійного індивідуально-творчого розвитку студента, що опановує основами професії, загальної культури, що дозволяють виявити їх у конкретній діяльності і процесі безупинної самоосвіти.
Інтегративним результатом вищої освіти є вільна, соціально активна, творча і духовна особистість компетентного фахівця з вираженою професійною і науково-дослідною спрямованістю, здатна адаптуватися до різноманітних видів діяльності в мінливих соціально-економічних умовах.
Сучасна освіта у вищій школі спирається на ряд основних принципів, обумовлених вимогами до підготовці фахівців. Серед них необхідно виділити такі:
- Фундаментальність, що виявляє собі в ході впровадження в навчальний процес теорії високого ступеня спільності, що має підвищену інформаційну ємність і універсальну застосовність. Фундаментальність означає глибоке засвоєння наукових основ професійної діяльності в сполученні з практичним оволодінням нею, формуванням системи загальнонаукових теоретичних знань, способів діяльності.
- Інтегрованість, що визначається в органічному зв'язку і взаємопроникненні елементів теоретичної, науково-дослідної, практичної підготовки студентів. Сучасний рівень науки формує зміст загальнотеоретичної, спеціальної, психолого-педагогічної підготовки фахівця, а професійна практика задає основні параметри моделі діяльності майбутнього фахівця конкретного профілю. Інтеграція вищої освіти - це перехід від аналітичного підходу у викладанні кожної навчальної дисципліни до синтезуючого, заснованому на міждисциплінарних цілемотиваційних, змістовних, процесуальних і методичних функціональних зв'язках усіх наук, які вивчаються у вузі.
- Універсалізація, спрямована на формування в студентів різносторонніх педагогічних знань і способів діяльності, професійних і особистісних якостей на основі взаємодії і гармонізації властивостей шкірного з елементами університетської педагогічної освіти: змісту, структури, функцій. Універсалізація виявляється в системному характері діяльності викладачів і студентів, теоретичних і практичних зайняти, навчальної, наукової і практичної роботи, навчально-методичних, технічних засобів і технологій навчання.