Всі симптоми заїкання непостійні і часто змінюються. Зазвичай без спеціального логопедичного впливу заїкання посилюється. Однак у однієї дитини ступінь заїкання може змінюватися, тому що велику роль у цьому відіграють обставини і середовище в яких дитина спілкується. Наприклад, на одинці з собою, з іграшками дитина говорить без запинок, але присутність інших людей, особливо незнайомих дитині дуже негативно впливає на її мовлення. Розмова з людьми, з якими дитина почуває себе спокійно і впевнено, може не викликати труднощів, але розмова з незнайомцями, або тими кого дитина боїться чи соромиться, зразу підсилює заїкання.
Стан мовлення тісно пов‘язаний з загальним фізичним і емоційним фоном. Таким чином заїкання зазвичай підсилюється під час хвороби, при перевтомі, при збудженні від рухливих ігор. Спостерігаються також коливання проявів заїкання, які пов‘язані з погодою, порами року, умовами життя та харчування дитини.
1.2 Класифікація заїкання
Дослідники виділяють невротичну та негроподібну форми заїкання, зумовлені різними патогенними механізмами.
Неврозоподібна форма заїкання.
Зовнішньо схожий на невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, різних видів олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. У цьому комплексі поєднуються універсальні загально мозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи.
До універсальних синдромів, які виникають практично у всіх, хто переніс подібне ураження відносять церебрастенічний синдром. Він проявляється у негативному перенесенні спеки, перебування у транспорті, у підвищеній млявості та втомлюваності при інтелектуальному або фізичному навантаженні, діти з церебрастенічним синдромом швидко втомлюються, тому їх потрібно викликати до дошки не в кінці уроку або заняття, а спочатку, не на останніх заняттях та уроках, а на перших. Ці хворі потребують суворо дозованих навантажень з частим чергуванням періодів інтелектуальної діяльності та відпочинку. Наявність церебрастенії, з одного боку, завжди підсилює вже наявну патологію головного мозку, а з другого – сприяє виникненню різних нових порушень.
Неврозоподібна форма заїкання починається у дітей поступово, у 3-4 роки без психотравмуючих причин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. У початковому періоді заїкання має хвилеподібний тип плину, але вільних від судом періодів немає. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються при фізичній або психічній втомі, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.
М‘язовий тонус, при цій формі заїкання нестійкий, рухи порушені, не розмірені. Порушена координація рухів рук, ніг, дрібної моторики рук, артикуляційної моторики. Найбільш виразні порушення відмічаються у мімічній, артикуляційній та дрібній моториці рук; страждає динамічний Праксин. Важко відтворювати та утримувати в пам‘яті заданий темп, ритм. Спостерігається різьке порушення мовленнєвого дихання: слова вимовляються під час вдиху або в момент повного видиху.
Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі.
Активна увага заїкуватих до процесу мовлення, полегшує мовлення, воно стає кращим.
За умови хронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих, мовлення нерідко характеризується тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату. Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитанням голови, спів дружними рухами, які нагадують гіперкінези – насильницькі скорочення м‘язів, які не мають маскую чого характеру.
Невротична форма заїкання. Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, коли фразове мовлення вже сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).
З анамнестичних даних випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологія внутрішньоутробного розвитку та пологів. Ранній психофізіологічний розвиток відбувається у межах норми. Моторні навички формуються своєчасно.
У мовленнєвому онтогенезі спостерігається ранній розвиток мовлення (перші слова з‘являються в 10 місяців). Фразове мовлення формується в 16-18 місяців життя. В короткий період часу діти починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсяг швидко поновлюється, темп мовлення прискорений. Діти наче “захлинаються” мовленням, недомовляють закінчень слів, речень: спостерігається велика кількість ітерацій – повторення складів, слів, словосполучень, отже, артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, але лексико-граматичний аспект випереджає норму.
При обстеженні виявляється нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре переключаються з одного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається в межах норми.
У дітей з невротичною формою заїкання часто спостерігається рецидив у 7 років, у зв‘язку зі збільшенням емоційного і фізичного навантаження, зумовленого вступом до школи.
У 10-12 років діти починають усвідомлювати свій дефект. У дітей формується логофобічний синдром. Логофобія може поєднуватись із невротичними тиками та сінкінезіями.
Окрім логофобічного варіанту неврозів, виявляють істеричний механізм. При цьому, внаслідок психічної травми шокую чого характеру, паралізуються центральні механізми мовлення, виникає істеричний мутизм, хворий мовчить не тільки під час психотравмуючої ситуації, але й за будь-яких обставин. Після зникнення істеричного аутизму нерідко спостерігаються істерики заїкання (під впливом психотравмуючих хвилювань знову паралізується мовленнєва функція, але у менш вираженому ступені).
При невротичній формі заїкання динаміка порушення має рецидивний характер. Тимчасово мовлення стає плавним, судомні зупинки можуть бути відсутніми, але при емоційному напруженні, соматичному захворюванні, перевтомі заїкування з‘являється знову.
Відмінною особливістю цієї форми заїкання є те, що у спокійному стані, внаслідок відволікання від процесу мовлення, наодинці з собою – мовлення чітке, плавне. У практиці трапляються хворі, клінічна картина мовленнєвої патології яких буває мішаною. Такі форми називаються мішаними та важко піддаються корекційним впливам.
РОЗДІЛ ІІ. Комплексний підхід до подолання заїкання
2.1 Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку
Становленню сучасного комплексного підходу до корекції заїкання передувала розробка різних методів і шляхів подолання цього захворювання.
Незважаючи на багатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення, заїкання – одне із захворювань, механізми якого і на сьогоднішній час не до кінця досліджені і пояснені.
Методики подолання заїкання розроблялися авторами на основі різного розуміння ними цього мовного порушення. Багато чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.
На необхідність комплексної взаємодії при корекції заїкання вказували І.А. Сікорський, І.А. Хмелевський. Їхні погляди не втратили свого наукового значення і сьогодні.
І.А. Сікорський в лікуванні заїкання включав гімнастику мовлення, психотерапевтичне, фармацевтичне лікування і рухові вправи.
Спираючись на вчення видатних фізіологів І.М. Сеченова і І.П. Павлова і їх наступників вчені і спеціалісти-практики виділяють сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Л.З. Андропова (1993), В.А. Куршев (1973), Р.Є. Левіна (1963), В.І. Селі верстов (2000), В.М. Шкловський (1994), М.Є. Хватцев (1959) своїми дослідженнями сприяли розвиткові лікувально-педагогічного підходу до подолання заїкання.
Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється медико-педагогічний вплив на різні сторони психофізичного стану заїкуватого різними засобами і зусиллями різних спеціалістів. В комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати і процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія, педагогічні заняття, логоритмика, виховні заходи. Їхня мета – усунення або послаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення і украплення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від неправильного відношення до свого мовленнєвого дефекту, від психологічних наслідків, перевиховання його особистості і поведінки, соціальна реабілітація і адаптація дітей із заїканням.
Весь медико-педагогічний комплекс за характером впливу на заїкуватого можна умовно поділити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу та корекційно-педагогічну.
Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар є: укріплення та оздоровлення нервової системи і фізичного здоров‘я; усунення та лікування відхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (послаблення або зняття мовленнєвих судом, порушень моторики, відхилень вегетативної нервової системи).
Основним завданням корекційно-педагогічної роботи, яку проводить логопед є: усунення мовленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення), і психологічних особливостей заїкуватих. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів (лікарів, вихователів, музичного працівника, інструктора з ЛФК, батьків), які використовують свої методи і засоби при впливі на заїкуватих.