Одним із головних методів як культурологічного так і загального виховання є метод переконання.
Переконання – це активний вплив на розум, почуття та волю воїна, який має за мету допомогти людині зрозуміти суть ідей та вимог, в дусі яких він виховується, внутрішньо погодитися з цими ідеями, вимогами і у відповідності до них вирішувати всі практичні задачі [7. c.47.].
При переконанні велику роль відіграє особиста впевненість вихователя, вміння пояснити воїнам, зацікавити їх. В процесі виховання потрібно використовувати широку гаму засобів та прийомів переконання, це такі як: пояснення, співставлення, власний досвід, бойові традиції, зразки світової культури.
Серед методів виховання особливе місце займає приклад. Під методом прикладу прийнято розуміти цілеспрямований і систематичний вплив вихователів на воїнів силою особистого прикладу, а також всіма видами позитивного прикладу як зразка для наслідування, стимулу у змаганні і основі для формування високих моральних якостей. Виховний вплив прикладу базується на здатності людей до наслідування, на потребі вивчати “запозичати” досвід інших, на силі змагання [20. c.97.].
Особливо велике виховне значення має особистий приклад начальника. Це пов'язано з тим, що по-перше, особистий приклад вихователя є тією умовою, яка дає йому моральне право виховувати інших;
по-друге, особистий приклад любого начальника є основою його авторитету;
по-третє, особистий приклад надихає воїнів в трудовій обстановці, в бою [1. c.82].
Важливе значення у вихованні особового складу мають приклади історичних постаттей, кращих спеціалістів, передового досвіду.
Вплив позитивного прикладу тим сильніший, чим глибше воїни усвідомлюють його цінність.
В процесі виховання командир намагається розвинути і зміцнити вольові якості характеру у свої підлеглих, сформувати у них привичку правильного поводження. Цю засаду він вирішує, в основному, за допомогою методу вправи. Сутність методу вправи у вихованні міститься, такій організації служби і всього життя воїнів, яка щоденно зміцнює їх свідомість, загартовує волю, розбиває почуття, дозволяє отримати позитивний соціальний досвід. Привички правильної поведінки.
Вправа у вихованні здійснюється опосередковано, через вирішення повсякденних життєво необхідних задач. Усвідомлюваних воїнами. Щоб виробити у воїна сміливість, наполегливість, ініціативу, його потрібного систематично ставити в такі умови, в яких йому потрібно було б проявити ці якості.
Методом вправи формуються не тільки вольові і фізичні якості воїнів, але й різноманітні військово-професіональні, моральні, естетичні і гігієнічні правила, які більш стійкі і накладають відбиток на характер воїнів [5. с.43.].
Метод змагань. Суть цього методу в процесі виховання полягає в застосуванні такої системи педагогічних впливів на воїнів, яка розвиває у них дух товаристських змагань і здорового суперництва, рівняння на кращих у навчанні, службі, суспільній, спортивній, культурно-масовій діяльності, спонукає їх до співпраці, взаємодопомоги, згуртованості, забезпечуючи на цій основі досягнення високих загальних результатів колективної діяльності.
В процесі змагання повніше розкриваються особисті можливості кожного воїна, його здібності, духовне багатство, моральні якості. Процес розвитку особистості і колективу відбувається інтенсивніше, зменшуючи час дозрівання і удосконалення воїнів, як фахівців своєї справи.
Метод змагань передбачає наявність суб’єктів (учасників) і об’єктів (змісту правил) змагань; надання допомоги суб’єктом у визначенні оптимальних обов’язків, що спонукають їх працювати на високому рівні; встановлення критеріїв для об’єктивної оцінки результатів змагань, організацію систематичного контролю за ходом змагань, регулярне підведення підсумків змагань, виявлення переможців і відстаючих, заохочення переможців. Активність цього методу підвищується в результаті проведення різноманітних конкурсів, вікторин, змагань, які дозволяють воїнам проявляти свої здібності, демонструвати високий рівень теоретичних змагань і загального розвитку, практичних навиків і змагань.
В системі методів виховання значне місце займає метод критики і самокритики. Даний метод полягає у застосуванні системи впливів на воїнів з метою виховання у них високого почуття відповідальності за вчасне і якісне виконання учбових та інших завдань, наказів, суворе дотримання військової дисципліни, норм моралі.
Успішне застосування методу критики і самокритики у вихованні вимагає дотримання ряду умов до яких відноситься: поєднання свободи критики з відповідальністю того, хто критикує, за її зміст, гласність, об’єктивність, правдивість критики, її переконливість, поєднання критики “зверху” з розвитком критики “знизу”; врахування індивідуальних особливостей людини, її відношення до критики і реакція на неї … [23. с.204.].
Особливість критики і самокритики як методу виховання є не тільки виявлення, усунення та попередження негативних явищ і сторін в житті і діяльності колективів і окремих військовослужбовців, але й створення специфічного психологічного стану, комплексу глибоких переживань: почуття вини, стиду, боязні втратити повагу колективу, товаришів, начальників, втратити моральну довіру. Критику і самокритику можна назвати методом взаємовиховання. У всіх без виключення воїнів вони формують почуття відповідальності, самокритичність, скромність, принциповість.
Одним із головних, досить тонко і сильнодіючих методів виховання є метод заохочення.
Цей метод складає систему засобів і прийомів морального і матеріального стимулювання воїнів і військових колективів, що проявили високий рівень свідомості, натхнення, ініціативи, наполегливості у вихованні військового обов’язку і досягнення високих результатів в бойовій і гуманітарній підготовці, службі, суспільній роботі [6. с.267.].
Заохочення виконує оцінюючу і стимулюючу функції. В ньому виражаються позитивна оцінка, суспільне виховання і схвалення успіхів вихованців, наполегливість та інші якості при вихованні службових обов’язків. Воно піднімає воїна в його власних очах, розвиває почуття особистої гідності, всиляє віру у власні сили, піднімає бадьорість духу, сприяє єднанню колективу, розвитку дисциплінованості, ініціативи, мобілізує внутрішні сили воїнів на подолання трудностей в ході служби. Заохочення допомагає воїну закріпити все те позитивне, що є в його характері і поведінці, наполегливо бореться зі своїми недоліками.
В застосуванні заохочень дотримуються системи педагогічних вимог (правил). До них відносяться: педагогічна доцільність заохочення, підпорядкування заохочень вирішенню головних задач, які стоять перед підрозділом; відповідність заохочень степені заслуг воїна, вчасність заохочення; дотримання відчуття міри при заохоченні; послідовність в застосуванні заохочень; правильне формулювання мотивів заохочення.
Перш за все заохочення повинно бути педагогічно доречним, носити виховний характер, викликати позитивні зміни в діяльності воїна і військового колективу, в їх якостях. Педагогічна доречність заохочень полягає і в тому, щоб з його допомогою спрямувати увагу, зусилля і енергію воїнів на головне в житті частини, корабля, заохочувати їх за відмінні показники в бойовій та гуманітарній підготовках за зразкове несення бойового чергування, вартової служби, дисциплінованість, культурно-виховну діяльність.
Метод примусу. Примус як метод виховання є системою дисциплінарно-педагогічних впливів на воїнів; які халатно відносяться до виховання службових обов’язків, порушують військову дисципліну і громадський порядок, з метою змусити їх виконувати військовий обов’язок та виправити свою поведінку [26. с.116.].
Застосовувати метод примусу слід після того, як всі інші засоби впливу не дали бажаного результату або коли обставини вимагають негайно змінити поведінку воїна, присікти соціально шкідливі дії, заставити його діяти у відповідності з громадськими інтересами.
Дисциплінарний статут наділяє командирів правами накладати на порушників статутного порядку дисциплінарні стягнення. Педагогічно вміле застосування стягнень зміцнює дисципліну і виховує воїнів.
Накладання справедливого стягнення на одного воїна попереджує проступки інших військовослужбовців. Безкарність порушників військової дисципліни веде до безвідповідальності, розпущеності в поведінці, негативно відображається на житті і боєздатності всього військового колективу. Тому Дисциплінарний статут вимагає від начальників не залишати без впливу ні одного проступку. Але з цього не слідує те, що за кожне порушення автоматично повинно слідувати стягнення. Не залишати проступки без впливу – значить здійснювати вплив на воїнів, використовувати індивідуальні бесіди, зауваження, попередження, критику на зборах, в стінгазетах і радіогазетах та інше.
При визначенні виду і міри стягнення враховується: характер проступку, обставини, при яких його було скоєно, попередня поведінка порушника, а також час знаходження його на службі і степінь знання порядку служби. Тільки врахувавши все це, можна правильно оцінити міру стягнення. За однакове порушення дисципліни одному воїну достатньо зробити зауваження, другого треба серйозно попередити, а на третього накласти стягнення.
Із сказаного видно, що метод примусу, застосування стягнень вимагають від офіцерів-вихователів відповідального відношення, уваги, педагогічного такту, врахування індивідуальних особливостей підлеглих.
Між всіма методами культурологічного виховання існує взаємозв’язок. Успіх у виховній роботі досягається не захопленням якимось одним методом, прийомом, а творчим застосуванням всіх методів, прийомів, засобів, форм виховання в їх логічному взаємозв’язку.