Починаючи з епохи Відродження, процес культурологічного виховання, набував різноманітного забарвлення, здійснювався під впливом соціально-економічних явищ, постійної ідеології, але був спрямований на всебічний розвиток особистості.
Яскравим зразком вітчизняного культурологічного виховання була козацька педагогіка, що формувала в сім’ї, школі та громадському житті козака-лицаря. Мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною самовідданістю, високим рівнем моральної поведінки. Ця система культурологічного виховання базувалась на національних традиціях, містила в собі значний демократичний і гуманістичний характер.
Заслуговує уваги також розгляд культурологічного виховання, що склалося в українській армії доби визвольних змагань 1917 – 1921 р.р., яке було засноване на передових традиціях і національних особливостях.
Значний крок в культурологічному вихованні був зроблений в період з 1990 по 1991 роки в Радянському Союзі. Хоч виховання і було на ідеологічній основі, відповідало вимогам існуючого ладу, але все-таки треба визнати ті здобутки культуролого-педагогічного розвитку, які реально мали місце цього часу в державі. Освіта й культура набули масового характеру.
Таким чином, на різних етапах історичного розвитку людства панували різні тенденції культурологічного виховання рівень та розвиток яких залежав від педагогічної діяльності суб’єктів виховання.
Отже, в умовах Збройних Сил, культурологічне виховання є результатом військово-педагогічної діяльності суб’єктів виховання. Зміст його вміщує в себе педагогічну практику передачі військовослужбовцям й засвоєння ними відповідним чином і у відповідній послідовності конкретних знань, навичок та вмінь, а також формування у військовослужбовців високих загальнолюдських і специфічних якостей і звичок, необхідних в сучасному бою.
Культурологічне виховання, як результат військово-педагогічної діяльності, будується і здійснюється на таких загально педагогічних принципах: педагогічної компетентності суб’єкта, цілеспрямованості, аналітично-синтетичного підходу, адекватності і системності методів, естетизації.
Військово-педагогічна діяльність припускає застосування в процесі культурологічного виховання багатьох засобів впливу, основними з яких є: переконливе слово, ясність, чіткість, культура мови, різні елементи і прийоми педагогічної техніки, різнобічні знання, навички й уміння, які передаються підлеглим, а також особисті якості офіцера як педагога, моральний склад, загальна і військово-педагогічна зрілість, широка ерудованість, культура й вихованість [17. с.5].
Серед великої множини форм методів та прийомів, що використовуються у вихованні, як загальному так і культурологічному, на практиці найефективнішими виявилися методи; переконання; прикладу; змагання; вправи; заохочення; критики і самокритики та примусу. В клубі військової частини, де в основному і здійснюється культурологічне виховання воїнів, проводяться різноманітні культурно-виховні та просвітницькі заходи, це такі як: лекторії, усні журнали вікторини, вечори запитань та відповідей, концерти, виставки, диспути і т. д.. Важливий вклад в культурологічне виховання здійснюється в різноманітних гуртках на базі клубу, при проведенні культпоходів за межі військових частин.
Аналіз літератури в дипломній роботі показує, що в ряді досліджень розглядаються як окремі прийоми, засоби і форми культурологічного виховання, так і комплексне їх застосування. У практиці навчання і виховання дістав застосування системний підхід, який характеризується не сумою, а синтезом педагогічних заходів, системою цілеспрямованих, узгоджених діянь, які органічно поєднують окремі якості особистості, формують їх цілісне вираження.
Таким чином, накопичений досвід і традиції культурологічного виховання мають у собі багато того, що необхідно військовому педагогу сьогодні для виховання воїнів в Збройних Силах України, формуванні в них високих морально-бойових якостей, широкого культурно-освітнього світогляду і т. д..
Аналізуючи проблему культурологічного виховання воїнів в Україні у період реформування Збройних Сил, концептуально нові підходи до системи виховання воїнів в історико-культурологічному контексті слід зазначити, що зміцнення обороноздатності країни, підвищення рівня боєздатності військ вимагає виховання військовослужбовця з високоморальною громадською позицією та широким суспільним світоглядом, за допомогою надбань світової та вітчизняної культури, як спадкоємця і продовжувача прогресивних національних традицій. Попередній аналіз літератури з даної проблеми доводиться актуальність теми дипломної роботи.
Використана література
1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.:, 1980. с. 335.
2. Аристотель. Политика. Щит. За книгою: Шестаков В.П. Проблемы естетического воспитания (очерки истрории). – М.: Высшая школа, 1982. с.425.
3. Афанасьев В.Г. Человек в системе управления. – Вопросы философии, 1972. №8. с.45.
4. В. Гумбольдт. О границах деятельности государства, приложение к книге Р. Гайма. “Вильгельм фон Гумбольдт”. – М.: 1977. с.31.
5. Вдовюк В.И. Военно-педагогическая этика офицера. – М.: ВПА, 1981. с.40-56.
6. Виховна робота в Збройних Силах України: Навчально-методичний посібник. Л.В. Буковський, М.І. Козирєв. – Львів.: ВІ. ДУ “Львівська політехніка”, 1998. с.318.
7. Военная педагогика и психология. А.В. Барабанщиков, В.П. Давидов, Э.П. Утлик, Н.Ф. Феденко. – М.: Воениздат, 1986. – 240 с. – (Библиотека офицера).
8. Гете. Статьи и мысли об искустве. – М.: Наука, 1961. с.203.
9. Добролюбов Н.А. Дневник. // Собр. соч. – М.: Политиздат, 1981. Т.8. с.441.
10. Жарков А.Д. Организация культурно-просветительской работы: Учеб. Пособие для студентов инстетутов культуры. – М.: Просвещение, 1989. с. 237.
11. Золотарьов О.В., Провязин В.В., Чернова И.В. Искуство и литература в работе культпросветучреждений армии и флота: Учеб. Пособие. – Львов.: ЛВВПУ, 1987. с.223.
12. Золотарёв О.В., Провозин В.В. Используя силу искуства. В помощь командиру и политработнику. – Львов.: ЛВВПУ, 1987. с.70.
13. Кант. О педагогике // Хрестоматия по истории педагогики. – М.: 1960 Т.2. с.85.
14. Коган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). – М.: Политиздат, 1974. с.328.
15. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Губко О.Т. Українська козацька педагогіка і духовність. – Умань.: УДПІ, 1995. с.17.
16. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. с.304.
17. Лонов Б.Ф. Проблемы общения в психологии. – в кн.: Проблемы общения в психологии. – М.: 1981. с.10.
18. Мастера искуства об искустве. – М.: Искуство, 1989. Т.1. с.31.
19. Основы военной психологии и педагогики: Учеб. Пособие. – 2-е изд., перероб. – М.: Воениздат, 1981. с.366.
20. Основы политического и воинского воспитания: Учебное пособие для политической учёбы прапорщиков и мичманов. – М.: Воениздат, 1988. с. 216.
21. Пинский Л. Ренесанс и барокко // Мастера искуства об искустве. – М.: 1987, Т.1. с.26.
22. Профессиональная деятельность молодого учителя /социально-психологичный аспект/. – М.: Педагогика, 1982. с.7.
23. Психология и педагогика высшей военной школы: Учеб. Пособие / В.И.Варваров, В.И. Вдобюк, В.П. Давидов и др. Под ред. А.В.Барабанщикова. – М.: Воениздат, 1989. с.399.
24. Т. Манн. Сочинения. – М.: Наука, 1968. Т.9. с.638.
25. Темко Г.Д. Основи формування системи виховання воїна в Україні у період утвердження державності (світоглядно-філософський аналіз). Монографія. – К.: Варта, 1977. с.288.
26. Теорія та практика культурологічного виховання. В.С. Маслов. – К.: КВГІ, 1995. с.152.
27. Ушинский К.Д. Собр. соч.: В 10 Т. – М.: Просвещение, 1978. Т.2. с.63.
28. Философский словарь под ред. П.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1975. с.734.
29. Фурье. Сочинения. – М.: Просвещение, 1968, Т.3. с.442.
30. Шестаков В.П. Проблемы естетического воспитания. – М.: Высшая школа, 1962. с.50.
31. Шиллер Ф. Письма об эстетическом воспитании. – М.: Просвещение, 1977, Т.6. с.171.
32. Яворський Д.І. Історія запорізьких козаків у ЗТ. – К.: Наукова думка, 1990, Т.1. с.237.