В 90-х роках з'явився новий рівень розвитку соціальної педагогіки, пов'язаний з державним рішенням проблеми, створенням системи соціальних служб із розгалуженої інфраструктурою їхнього кадрового забезпечення, введенням інституту соціальної педагогіки, початком підготовки фахівців в установах.
В Україні в 1990 році спеціальність "соціальна педагогіка" була включена в Класифікатор напрямків і спеціальностей вищого професійного утворення (Відповідно до Класифікатора напрямків і спеціальностей, спеціальності "соціальна педагогіка" привласнений номер 031300), була введена відповідна посада в тарифно-кваліфікаційний довідник.
Становлення інституту соціальної педагогіки вимагало розв’язання двох основних завдань:
формування сфери професійної діяльності соціальних педагогів,
створення системи підготовки фахівців для цієї сфери.
Наука - синтез теорії й практики. Під практичним аспектом педагогічної науки розуміється зміст педагогічної діяльності. "Ми особливо чітко переконані в тому, - відзначає Г.Е. Жураківський, - що якщо теорія педагогічної діяльності є наука, те сама педагогічна діяльність... - це мистецтво".
Як практичний аспект соціально-педагогічної науки виступає соціально-педагогічна діяльність.
Дослідженням теорії діяльності займалися філософи (М.С. Каган, А.В. Маргуліс і ін.), соціологи (И.С. Кін, Н.Ф. Наумова й ін.), психологи (Л.И. Божович, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, А.В. Петровский і ін.) і педагоги (Г.И. Щукіна й ін.).
Питаннями визначення змісту, методики й технології виховної діяльності присвятили свої роботи М.А. Галагузова, В.Е. Гмурман, Ю.В. Василькова, Л.С. Виготський, И.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, О.М. Леонтьев, А.С. Макаренко, А.О. Малько, Л.И. Міщик, С.М. Хлібик та інші науковці.
Термін "суб'єкт" уперше з'явився в роботах античних філософів, а тільки наприкінці 20-х рр. XX ст. почав використовуватися у вітчизняній соціально-педагогічній науці. У філософській літературі під суб'єктом розуміють організатора практичної діяльності, що спрямована на об'єкт. Провідними суб'єктами соціальної роботи виступають "соціальні педагоги", "соціальні працівники" і "фахівці із соціальної роботи".
Поняття "соціальний працівник" виникло в закордонній соціально-педагогічній науці наприкінці XІX ст., а "соціальний педагог" - в 20-е рр. XX ст.
Останнім часом виділені категорії громадян, яким виявляється соціально-педагогічна допомога: діти-інваліди, діти-сироти, діти-правопорушники, діти групи ризику, та категорія підлітків, що вимагає допомоги в процесі соціалізації.
Це неповнолітні із психологічними, інтелектуальними, педагогічними й соціальними відхиленнями від норми, а також ті, що мають фізичні, психічні й розумові порушення розвитку.
За останні 10 років визначилася система установ і видів соціально-педагогічної діяльності по наданню кваліфікованої допомоги дітям, що бідують у підтримці. Створено методологічні основи розвитку системи соціальної служби для молоді. Разом з тим відбувається подальший її розвиток.
У роботах Н.П. Бурою, М.А. Галагузовой, И.Д. Звєрєвій, П.А. Клиша, Л.Г. Коваль, А.А. Малько, Л.И. Мищик, Д.П. Павленка, С.Р. Хлебик і деяких інших дослідників до основних функцій у роботі соціального педагога відносяться: діагностична; інформаційна; прогностична; посередницька; корекційно-реабілітаційна; охоронно-захисна; запобіжно-профілактична; евристична; інформаційно-методична; виховна; соціально-терапевтична; організаційно-комунікативна; аналітико-дослідницька; медико-психологічна; організаторська.
Іноді до функцій соціально-педагогічної діяльності вчені помилково відносять і зміст даної діяльності - робота із проблемними родинами, обдарованими дітьми, у розважальній сфері й т.п. .
Методи й засоби, використовувані в діяльності соціальних педагогів: соціально-педагогічні технології колективної, групової, індивідуальної роботи.
Законодавчою основою практичної діяльності соціального педагога є: Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, ряд інших законів і нормативно-правових документів.
В 1992 році був прийнятий Закон "Про сприяння соціальному становленню й розвитку молоді в Україні", що послужило основою для розвитку системи соціальних служб для молоді. Верховною Радою прийнятий Закон "Про соціальну роботу з дітьми й молоддю в Україні", що свідчить про зацікавленість держави в розвитку соціальної педагогіки.
На початку 90-х років були прийняті й почали реалізовуватися 3 більші соціальні програми: "Соціально-психологічна підтримка навчання й виховання дітей з аномаліями розвитку", "Творчий розвиток особистості", "Соціальні служби допомоги дітям і молоді".
Тоді ж була розроблена й початку реалізовуватися програма "Діти Чорнобиля" і інші.
Розроблено кваліфікаційну характеристику, що проясняють границі компетентності й професійні обов'язки соціального педагога, зміцнює його статус у суспільстві. Розроблений "Етичний кодекс соціальних працівників в Україні", що існує в більш ніж 25 країнах миру.
Питаннями соціального захисту й підтримки дитинства займаються різні Міністерства й відомства: Міністерство загального й професійного утворення, Міністерство праці й соціального розвитку, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство юстиції.
З 1997 року донедавна в Україні реалізовувався Проект "Соціальна робота в Україні" (координатор И.Д. Звєрєва).
Ціль: надання можливості українським фахівцям соціальної сфери ознайомитися із системою соціальної роботи й практикою соціальної роботи в Західній Європі й Північній Америці, забезпечення рівня підготовки майбутніх фахівців, що відповідав би міжнародним критеріям.
У трьох містах (Київ, Тернопіль і Запоріжжя) створені ресурсні центри, які створюють базу даних фахівців, організацій, що здійснюють роботу в регіонах, надають інформаційно-методичні послуги, видають і поширюють інформацію й методичні матеріали (4500 видань із проблем соціальної педагогіки). Все це дозволяє вирішувати питання взаємодії навчальних закладів, клієнтів, вивчається й узагальнюється педагогічний досвід, проводиться аналіз потреби фахівців соціальної сфери в підвищенні кваліфікації.
В Україні проводилися конференції, метою яких було розв’язання деяких актуальних питань по організації підготовки й проведенню практики студентів за фахом "соціальна педагогіка".
За час реалізації проекту навчені сотні професіоналів, які на основі отриманого досвіду сприяють подальшому розвитку соціальної сфери в Україні. На даному етапі можемо спостерігати створення в вищих навчальних закладах на кафедрах педагогіки та виділення як окремий підрозділ соціального напрямку, соціальну педагогіку.
Динамічний розвиток соціальних процесів в Україні ставить ряд нових завдань, серед яких досить важливими є завдання прогностичних розробок в області державної політики виховання, соціальних інститутів країни, суспільства в цілому й ряд інших. Одним з важливих ознак соціальних перетворень в Україні є розширення числа соціальних суб'єктів виховання, збільшення питомої ваги виховної функції тих інститутів соціуму, у яких раніше протікали явно не виражені виховні процеси, зростання ролі й значення соціальних цінностей для окремої людини.
Багато які із цих завдань не можуть бути вирішені негайно: деякі з них є за своїм характером завданнями завтрашнього дня; інші пов'язані з повсякденною життєдіяльністю великої кількості людей і експерименти над ними неприпустимі. Саме ці й ряд інших факторів актуалізують прогностичну діяльність в області соціально-педагогічної практики й соціальної педагогіки, її що досліджує.
Процес розробки дослідницьких і нормативних моделей розвитку соціально-педагогічного знання спирається на методологічний аналіз змісту логіко-гносеологічного й науково-методичного рівнів цього знання. На даних рівнях представлені сукупність положень про структуру, зміст, співвідношенні й взаємозв'язку процесуальної, науково-змістовної й науково-дисциплінарної структур соціальної педагогіки, а також специфіці й правилах застосування методу моделювання. Ці положення відіграють роль науково-методичних основ теорії розвитку науки. Проблемі методів моделювання й прогнозування в різних галузях науки й практики приділяється значна увага. Незважаючи на відсутність універсальних методів прогнозування й моделювання спеціально для соціальної педагогіки, можливе використання методів загального й соціального прогнозування й моделювання спеціально для соціальної педагогіки, можливе використання методів загального й соціального прогнозування й моделювання і їхня адаптація до предмета дослідження. Закономірна залежність даних методів від об'єкта й предмета дослідження, а також від суб'єктивного досвіду й рівня компетенції й методологічної озброєності дослідника вносить певний суб'єктивізм і приблизність у пропоновані як підсумок модель і прогноз. Однак операційна частина прогнозування й моделювання й інформаційна основа, тобто сукупність знань про предмет моделювання й прогнозування, описані в їхній логічній послідовності й з необхідною повнотою, дозволяють, принаймні, оцінити рівень дослідження і якість застосування відповідних методів і прийомів.
Аналіз сукупності взаємозалежних пізнавально-перетворювальних процесів у соціальній педагогіці дозволяє виділити й інтерпретувати функції даної науки (загальні для всіх галузей наукового знання - пізнавальну, діагностичну, прогностичну, науково-перетворювальну, науково-освітню) стосовно до завдань управління процесом розвитку соціальної педагогіки як науки. Призначення прогностичної моделі - установлення імовірнісного розвитку й результатів у певний термін з відомими допущеннями. Призначення оптимальної моделі - вибір адекватного механізму розвитку з метою одержання найкращих прогнозних результатів. Класифікація моделей може бути проведена по різних підставах: по засобах розробки й подання - лінгвістичні, математичні, графічні, композиційні; по завданнях моделювання - інформаційні, евристичні, прогностичні, дидактичні, управлінські; по ступені точності - наближені, достовірні, точні, імовірнісні; по функціях - модель-зразок і модель-заступник; по масштабності - макромоделі, мікромоделі; по характері закономірностей об'єкта - моделі розвитку, функціонування, структури; по природі об'єктів - модель процесу, системи, діяльності.