Своєрідно розглядається в методиці мови принцип наочності, відомий з ХІХ століття. Наочність на уроках мови – це не тільки використання картин, портретів, таблиць, діафільмів, а й «мовна наочність». Справді, хіба слова і словосполучення, речення і тексти, які пропонують дітям для аналізу і спостережень, не становлять наочності того, як треба будувати фразу, правильно вживати слово? Методика викладання рідної мови ствердно відповідає на це запитання. Ясна річ, що в цьому випадку йдеться про використання високохудожніх мовних зразків, на яких діти можуть учитися і які їм треба брати за взірець [15].
Є тонкощі і в застосуванні принципу зв’язку теорії з практикою, здійснюваного на уроках рідної мови. Сферою застосування теоретичних знань на практиці служить постійна мовленнєва діяльність дітей, у якій відбиваються і недосконалість дитячого мовлення, і успіхи навчання. Саме в ній учитель може, зокрема, побачити, що учні, володіючи діалогічним мовленням, відчувають труднощі при монологічній подачі думок або виявляють бідність свого словникового запасу, невміння утворити відповідну форму слова. На мовленнєвій діяльності школярів перевіряють і результати навчання. Відповіді учнів покажуть, як вивчення теоретичних положень відбивається в їхній мовленнєвій практиці.
Дотримання принципу зв’язку теорії з практикою змушує вчителів не випускати з поля зору і впливу діалектного оточення на мовлення школярів. А він, як підтверджують факти, надто міцний. Потрібні систематичні, продумані і наполегливі зусилля, спрямовані на витіснення діалектизмів з мовлення учнів літературними відповідниками.
Користуючись дидактичними принципами, слід виходити з того, що успіх у навчанні забезпечує не один якийсь з них, а розумне їх співвідношення, продиктоване і характером матеріалу, і тим, наскільки успішно йде його засвоєння. Ретельний критичний розбір власної роботи – найкращий порадник у доборі дидактичних принципів, на яких має будуватися навчальний процес.
Отже, як наукова педагогічна дисципліна, методика викладання мови спирається, насамперед, на такі науки, як психологія, педагогіка, мовознавство, і нерозривно пов’язана з передовою шкільною практикою.
Для забезпечення правильної постанови навчально-виховної роботи на уроках української мови вчителеві необхідно знати психологію дитини.
Перед початковою школою стоїть важливе завдання формування в учнів знань основ наук та практичних умінь і навичок користування усним та писемним мовленням для їх засвоєння. Щоб оволодіти програмними знаннями уже в початкових класах, учні повинні мати високий рівень спостережливості, довільної пам’яті, організованої уваги, оволодіти основними розумовими діями, що надають психічним процесам цих якостей, вміти аналізувати, міркувати, що можливо тільки за умови достатнього рівня розвитку їх усного і писемного мовлення.
Враховуючи психологічні особливості дітей, методика викладання української мови вказує, як треба будувати уроки, який навчальний матеріал слід дібрати, які застосовувати прийоми і методи навчання відповідно до віку дітей, з урахуванням їх індивідуальних особливостей.
Педагогіка роз’яснює, в чому полягає суть виховання в школі, які риси людини школа повинна виховувати в учнів. Методика навчання мови вчить, яке положення педагогіки конкретно застосовувати на уроках.
Методика викладання української мови, ґрунтується на принципах дидактики, конкретизує методи і прийоми навчання дітей мові.
Таким чином, глибоке знання вчителем мовознавства, педагогіки, психології і методики є вирішальним у справі навчання і виховання дітей в школі.
Розділ ІІ. Система вивчення прикметника
2.1 Зміст та завдання методики вивчення прикметника в початковій школі
Завдання вивчення прикметника в 1-4 класах полягають у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов’язана з іменником, у вироблені навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному і пасивному мовленні.
Учні повинні засвоїти, що прикметник:
- називає ознаку предмета,
- залежить від іменника,
- відповідає на запитання який? Яка? Яке?
- робить мовлення більш точним, емоційним і багатим.
Вивчення прикметника здійснюється поступово.
Система родить лад вивченим темам «Прикметники» – це цілеспрямований процес, який передбачає певну послідовність в ознайомленні з граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення завдань, спрямоване на формування навичок уживання прикметників у мовленні.
Прикметник вивчається протягом усіх чотирьох років навчання. У 1 класі в період навчання грамоти діти практично займаються зі словами, що є ознаками предметів (без уживання терміна «прикметник»). У 2 класі водиться термін і додається визначення прикметника. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, змінювати прикметники разом з іменниками за зразками «один, багато», (без уживання термінів «однина – множина»).
У 3 класі розглядається зв’язок іменників з прикметниками, вводиться терміни «однина – множина», формується поняття змінювання прикметників.
За родами в однині, усвідомлюється неможливість такого змінювання у множині. Нарешті, в 4 класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками, практично (без уживання термінів) знайомляться з прикметниками твердої і м’якої групи [36].
Формування загального поняття про прикметники
Підготовка до усвідомлення поняття «прикметник» починається ще в період навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може мати кілька ознак кольору, смаку, розміру, призначення.
Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановою відповідних питань: олівець (який?) червоний, чашка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.
Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою учитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечення вживання прикметників.
Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника.
Подальша робота над застосуванням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних способів і виробу з ряду синтаксів точного слова.
Вправи на формування загального поняття про прикметники.
1. Відгадувати загадки.
На дошці запис: Маю плаття …., …., ….. віти, ….. кору, стан ……. Як я звуся, діти?
Учитель читає запис, значення слова стан і пропонує відгадки, що це. Потім на місці крапок вписує слова зелененьке, гнучкі, ніжні вітри, тоненький. Учні читають загадку і відгадують її. (Маю плаття зелененьке, гнучкі, ніжні віти, білу кору, стан тоненький. Як я звуся, діти? (Береза)).
- Які слова допомагають вам згадатись, що це берізка? До якої частини мови належить ці слова.
2. Гра “Який? Яка? Яке?”.
Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? Яка? Яке?
Наприклад: дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений… скільки слів запише гравець – стільки дістає очок.
Знімається по два очка за не правильну відповідь.
3. Гра “Хто більше?”.
Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? І в корені слова мають ненаголошений голосний (е) чи (и), який перевіряється наголосом. Перший варіант добирається слова з ненаголошеними (е), а другий з ненаголошеними (и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий).
4. На дошці запис.
Вовк сірий. Лис рудий. Зебра смугаста.
Запиши за моделями:
Який? Хто? яка? Хто?.
Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означає? З якими словами зв’язані прикметники?
Назвіть іменники. На які питання вони відповідають?
5. На дошці запис.
(Що?) порічки (які?) білі, червоні.
(Що?) смородина (яка?) чорна.
Якого кольору бувають порічки? А смородина?
Назвіть прикметник. На які питання вони відповідають? Що означають? З якими словами зв’язані прикметники?
Побудуйте і запишіть розповідне речення з однорідними частинами речення за моделлю.
6. Гра “Заборонені прикметники”.
Учитель диктує речення. Речення, в яких є прикметники на означення кольору писати не можна.
Виграє той, хто правильно виконає завдання. Для цієї вправи можна використовувати такі речення.
1. Ви знаєте, як тиша пестить у місячні веселі ночі? 2. Ви знаєте, як сплять старі гаї? 3. Як упав же він з коня та й як білий сніг. 4. На призьбі дід старий - як сон. 5. Мій травень золотий, зелений травню! Мій травню голосний – на всі дороги!
Рід прикметника: чоловічий, жіночий, середній.
Вивчати рід прикметників, учні мають застосувати, що:
- прикметники в однині змінюються за родами;
- рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов’язаний;
- прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? І мають закінчення – ий (йї);