Методика ознайомлення учнів 1–4 класів з мистецтвом художньої кераміки (стр. 9 из 11)

Традиційно в початковій школі на уроках образотворчого мистецтва учні займаються ліпленням з пластиліну. Тека практика ведеться дуже багато років. Поряд із пластиліном під час використовують такий матеріал як пластика. Ззовні він нагадує пластилін і в роботі теж м’ягкий та еластичний. Проте для міцності і довговічності виробів він вимагає термічної обробки. Пластилін і пластика як матеріали ліплення зручні та доступні для молодших школярів. Глина, як матеріал для ліплення в шкільних умова використовується дуже рідко. Це пояснюється тим, що учні на початках не вміють акуратно працювати з цим матеріалом. Та і для вчителя це начебто зайвий клопіт, певні труднощі. Не кожен вчитель початкових класів володіє практичними вміннями в області кераміки. Така справа більше доступна фахівцям образотворчого та декоративного мистецтва. Але не зважаючи на це, все ж доцільно практикувати на уроках образотворчого мистецтва займатися ліпленням саме з глини. Це – природній матеріал, це – жменька землі, глини, з яку використовували наші предки з давніх-давен. І тому потрібно залучати дітей навчатися основам ліплення саме за допомогою глини, прилучати їх до народного мистецтва.

Керамічна іграшка, як уже зазначалося у роботі, цікава дітям тим, що вона піддатлива для творчості, фантазії. Навчати учнів основам ліплення, розвивати у них відчуття об’єму, простору, пластики (все те, що вимагають сучасні шкільні програми з образотворчого мистецтва) ефективніше і доцільніше на традиціях народного мистецтва. Учням значно цікавіше виліплювати типажів народної творчості, аніж ліпити просто овочі, фрукти, листочки тощо.

Розглянемо послідовність роботи з глиною на уроках образотворчого мистецтва.

Глину, як готовий робочий матеріал, вчитель повинен підготувати заздалегіть і на початку заняття дати кожній дитині потрібну кількість готової глиняної маси. Вчитель пояснює і обов’язково показує, як потрібно працювати з цим матеріалом, виліплює фігурки, коментуючи свої дії. На основі почутого і побаченого учні приступають до самостійної роботи. В процесі ліплення вчитель повинен підсказувати дітям, вказувати на недоліки і помилки, допомагати створити виразні образи.

Уроки ліплення не обмежуються однією годиною. Повинен бути так званий цикл уроків, тематичний блок, коли протягом двох-трьох уроків учні працюють в техніці ліплення. Такі тематичні блоки доцільно проводити два – три рази на рік, найбільш доцільно у 3 і 4 класах. Завдання повинні поступово ускладнюватися. На перших уроках ліплення вчитель приділяє більшу увагу теорії і демонструє прийоми ліплення. Подальші уроки – це в основному практична творча робота дітей.

Техніка і технологія кераміки включає не лише ліплення. Це основна частина роботи, але не менш важлива – сушіння та випалювання виліплених фігурок. Цю частину роботи вчитель проводить самостійно, учні можуть лишень спостерігати процес випалювання.

Розглянемо декілька простих прикладів роботи з глиною на уроках.

Ліплення котика, собачки.

Учням потрібно передати характерні ознаки тварини, рухи. Проте, фігурка повинна носити узагальнений, дещо стилізований характер.

Наприклад, у котика тулуб видовженої циліндричної форми з пластичними передніми і задніми кінцівками, голова — кругла з короткими гострими вушками. Ліпити котика найпростіше з окремих частин. Спочатку треба виліпити тулуб з ніжками і голівку, врахувавши їх пропорції та форму. Потім приєднують інші частини (вушка, хвостик).

Розглянемо, наприклад, форму іграшкової лисиці. У неї маленька голівка, загострена до носа, видовженої форми тулуб, довгий хвіст, короткі тонкі лапи. Ліпити лисицю краще з одного видовженого шматка, якому надають характерної форми довгастого тулуба з невеликою голівкою і довгим хвостом. Лапи ліплять окремо, дотримуючись пропорцій натури.

Послідовність ліплення фігурки баранчика.

Поділи пластилін (глину) на дві непропорційні частини, (мал.1). З першої частини зроби тулуб. Для цього розкачай пластилін (глину) прямими рухами рук і утвори товстий валик. Кінці валика зігни дугою та стекою зроби розрізи. Пальцями рук утвори передні та задні ноги (мал.2).

Від загальної форми відтягни пластилін (глину) для шиїта голови, потім відтягни мордочку, а на ній — маленький носик.

З іншого кінця форми відтягни пластилін (глину) і пальцями утвори хвіст (мал.З).

З другої частини пластиліну (глини) зліпи ріжки і з'єднай з головою.

Стекою виділи очі, ніс. Зарівняй нерівності та надай фігурі характерні ознаки. Порівняй її із зразком (мал.4). Готову фігуру можна розфарбувати. Таким чином можна виліпити коника.

ІI.3 Процес створення керамічної іграшки на уроках образотворчого мистецтва

Для занять ліплення вчителю необхідно розробити тематику завдань, визначити, обрати способи створення глиняних фігурок і в цілому розробити процес виготовлення керамічної іграшки, який буде посильний для дитячої роботи та реальний зі сторони матеріальної бази та умов творчої праці. Як уже зазначалось, вчителю потрібно самому підготувати глину для занять. Це досить трудомісткий обсяг роботи, вимагає значних затрат часу. Тому вчителю необхідно заздалегідь підготувати глину (робочу масу) і принести її на урок ліплення, розділивши на порції, частини для кожного учня. На уроці учні працюють тільки над ліпленням своїх фігурок.

Одна із самих традиційних та популярних керамічних іграшок – це свистунці у вигляді фігурок коня, півника, зозульки, козлика, барана. Із декоративних настільних іграшок виділяються яскравістю та м’яким гумором зображення жіночих фігурок, всіляких годувальниць, “водоносок” тощо. Народні керамічні іграшки дивують своєю простотою та виразністю форми, яка передає саме яскраве, саме значне. Із дитячої іграшки вона поступово перетворилась в настільну декоративну скульптуру, яка використовується для прикраси інтер’єру. Заслуженою славою користуються іграшки, зроблені в Яворові Львівської області, Косові, Космачі Івано-Франківської області, а також Васильківська та Онішнянська кераміка.

Щоб доторкнутись до чудового світу народної керамічної іграшки, треба взяти в руки добре перемнуту глину та приступити до ліплення іграшки.

Розглянемо процес виготовлення простої іграшки - “Лялечка”. Таке завдання посильне для учнів молодших класів. Маючи елементарні навички роботи з пластиліном (підготовка дитячого садочку), учні сміливо можуть братися за це завдання.

Із шматка глини величиною з куряче яйце скачайте в руках кульку. Втисніть у неї вказівний палець на глибину приблизно двох фаланг. Перетисніть лівою рукою кульку в середині, розділивши її на дві частини. Нижня частина повинна бути більшою ніж верхня. Із верхньої частини ліплять тулуб, голову та руки, із нижньої – спідничку у вигляді дзвоника. Глибина спідниці-дзвоника повинна співпадати з довжиною вказівного пальця. Щоб зробити форму дзвоника, глину поступово обминаємо навкруги вказівного пальця. Коли товщина стінок буде приблизно 5-6 мм, переходимо до ліплення тулуба, голови та рук. Глину, яка знаходиться зверху, розділяємо на дві частини так, щоб верхня була менша, ніж нижня. Із нижньої виліплюємо тулуб та руки, а із верхньої – голову.

Підрівнявши ножем знизу спідничку, фігурку закріпляємо на дощечку, яку можна тримати на колінах або поставити на стіл. Намічаємо талію та руки, а із верхньої частини ліпимо голову разом з головним убором. Потім ліпимо із запасу глиняної маси, залишеної в середній частині фігурки, руки. Деякі деталі глиняної фігурки виконуються окремо, наприклад, фартух. Його вирізують із тонкої пластинки розкачаної глини. Змочити фартух водою, притиснути його треба як можна щільніше до спіднички.

Для ліплення “немовляти” на руках у “Лялечки” використовують малі деталі. Вони скоро сохнуть, тому їх треба ставити на мокру ганчірку. Перед тим, як з’єднати виліплені деталі одна з одною, їх треба змочити водою. Для ліплення “немовляти” розкачуємо невеликий валик глини. Із однієї його частини виліплюємо голівку, із другої – ноги. Залишається тільки виготовити із тонкої пластмаси плаття та приклеїти до фігурки “немовляти”. На заключному етапі вкладаємо немовля в руки “лялечки-няньки”.

Готову іграшку слід де-не-де підправити стеками та розгладити вологою ганчіркою, Після цього її можна ставити сушити.

Декоративна іграшка “Водоноска” ліпиться в тій же послідовності, що і “Лялечка”. Тільки у неї в руках не дитя, а коромисло з відрами.

Ліплення “Жар-птиці”. На відміну від фігурок людей жар-птицю повністю ліплять із цілого куска глини. Для цього слід добре розімнути в руках глиняний шматок та надати йому яйцеподібну форму. Потім закріпивши на дощечці, розділити зверху глиняний шматок на дві частини. Із однієї частини ліпимо голову, тулуб та ноги, а із другої – хвіст та крила. Закінчують ліпку тим, що тоненькі краї хвоста та крил вигинають хвилеподібно пальцями.