- весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо);
- під час уроку як його структурний елемент;
- під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо) [36, 27].
На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.
Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність та красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання. Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом. Їх мета — навчити дітей: знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку рослин.
Діти дуже добре сприймають ігри на образотворчу тематику: «Загадай – ми відгадаємо», «Що спочатку, а що потім?», «Магазин», «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайти дерево за назвою».
Широкі можливості у початковій школі є для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення, логічного мислення й образотворчих якостей учнів доцільно проводити такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайди такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває?», «Для чого це потрібно?», «Хто на чому грає?», «Чиї це інструменти?».
Ще один приклад створення ігрової ситуації для рольової гри: на одному з уроків до першокласників раптом завітав «листоноша». Він роздає кільком дітям «листи» — завдання для складання маленьких оповідань за малюнками (або опорними словами), що лежать у конвертах. З нетерпінням очікують діти цих листів, прагнучи скласти найкращий твір.
Учителі, які працюють творчо, вміло використовують на уроках елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання, швидше обчислить тощо [34, 19].
Щоб активізувати мовчазних учнів, учитель проводить гру-вправу «Відгадай!» На столі чотири-п'ять іграшок з виразними ознаками. Першокласники уважно розглядають їх. Потім учитель накриває іграшки і пропонує учням вибрати одну з них: «Діти, зараз ми дізнаємося, кому що сподобалось. Я бачу, всім хочеться відповісти. А хто зможе, не називаючи іграшки, так розповісти про неї, щоб ми самі здогадалися, яку він вибрав?» Учні швидко пересвідчуються в тому, що кожний предмет має багато ознак, але не всі вони істотні.
Велику розвивальну цінність становлять ігри-вправи на виключення зайвого: «Який предмет зайвий?», «Який колір заблукав?» тощо. Особливо охоче молодші учні грають у такі ігри, які потребують активної участі всього класу. Наприклад, в ігри-заняття, де передбачаються пересування, рухи за певними правилами.
Ознайомлюючись з навколишньою дійсністю, діти охоче грають у сюжетні ігри («Ми прийшли до театру», «Я збираюся в гості» та ін.), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до самоконтролю. Адже учні діють у ситуаціях, близьких до їхнього життєвого досвіду [18, 106].
Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор – органічне включення в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до школярів (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей). Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі не слід залишати незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить від змісту гри.) Наприклад, гру «Відгадай», мета якої — розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.
Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» з Чомучкою, учаться в «лісовій школі» або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.
Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання [34, 20].
Моделювання ігрової діяльності на матеріалі образотворчого мистецтва є перспективним для удосконалення й формування навичок образотворчої діяльності школярів, насамперед з позицій розуміння ролі ігор в розвитку учнів молодшого шкільного віку; для формування методики керівництва ігровою діяльністю, що буде ефективною за умови здійснення педагогічного впливу на гру як складну багатокомпонентну систему; для розуміння впливу ігор на коригування і підвищення результативності навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.
Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
Теоретично дослідивши проблему формування навичок образотворчої діяльності у молодших школярів засобами дидактичних та розвивальних ігор, ми прийшли до висновку, що дана проблема потребує експериментальної перевірки. На першому етапі дослідження (2006/07 навчальний рік) на основі науково обґрунтованих даних ми розробили теоретичну модель використання дидактичних і розвивальних ігор для формування навичок образотворчої діяльності. Другий етап – експериментальне дослідження (2007/08 навчальний рік) повинен був підтвердити чи заперечити нашу теоретичну модель.
Експериментальне дослідження складалося за трьома етапами:
1) констатуючий експеримент;
2) формуючий експеримент;
3) узагальнюючий етап.
Експериментальне дослідження проводилося у четвертих класах НВК «ДЗСЗШ» І ступеня м. Яворів Львівської області. Ним було охоплено 22 дітей експериментального та 24 учнів контрольного класів.
У процесі експериментального дослідження ми включали дидактичні ігри в систему уроків образотворчого мистецтва. Це передбачало попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання було найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Наше дослідження дало можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків образотворчого мистецтва:
- весь урок будується як сюжетно-рольова гра (деякі уроки образотворчого мистецтва, що мають на меті естетичне виховання учнів, засвоєння теоретичних даних, формування зображувальних навичок, уроки-мандрівки й екскурсії тощо);
- гра використовується під час уроку як його структурний елемент;
- ігрові ситуації створюються кілька разів під час уроку (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).
Головними умовами ефективності застосування дидактичних ігор були: органічне включення гри в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до школярів (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей). Ми намагалися використовувати різноманітні ігри, оскільки якщо якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, зникає новизна. У цьому разі ми не залишали незмінними ігрові дії, в зміст вносили щось нове: ускладнювали правила, змінювали предмети, включали елементи змагання, починали гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину. Пояснення вчителя під час проведення гри – лаконічне і зрозуміле, пробуджувало інтерес.
Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Проте виявилося, що це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна було ефективно ознайомити дітей з новим способом зображення, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляли помилки Незнайка, «розмовляли» з Чомучкою, училися в «лісовій школі» або діяли разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходили виходи з числових лабіринтів, розв'язували ребуси, складали загадки. Усе це не тільки пожвавлювало навчальний процес, запобігало втомі, а й реалізовувало дидактичні завдання уроку.