Виходячи з того, що формуючий експеримент проводився у 4 класі, ми враховували, що протягом останнього року навчання в початковій школі необхідно узагальнити вивчене, прагнучи до формування в учнів системи знань, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти та навчальною програмою предмета, опанування яких необхідне для формування в свідомості учнів цілісної художньої картинки світу.
Від того, з якими знаннями та вміннями, з яким ставленням до мистецтва учні прийдуть до 5-го класу, залежать їхні подальші творчі досягнення, прагнення до спілкування з мистецтвом та самореалізації через художню діяльність. Знання основ образотворчої грамоти за навчальними проблемами "форма", "простір", "композиція", "колір", "техніки та матеріали", набуті в початкових класах, є фундаментом, на якому базується програма середньої школи. Невідповідність знань, умінь та навичок учнів початкової школи вимогам стандарту значно ускладнює роботу вчителя образотворчого мистецтва у 5—7-х класах, унеможливлюючи інколи засвоєння матеріалу програми на належному рівні, створює зайві перешкоди в адаптації учнів до наступного етапу навчання.
Розв'язанню багатьох питань наступності у вивченні законів образотворення нам допомогла стабільна програма, підручники з образотворчого мистецтва та методичні додатки до них. Програмою та змістовим наповненням підручника 4 класу увага вчителя акцентується на необхідності емоційного забарвлення уроку, досягнення емоційного впливу на учнів засобами інтеграції різних видів мистецтва: візуального, музичного, художнього слова та ін.
Ми усвідомлювали, що будь-які завдання уроку, засвоєння учнями навичок практичної художньої роботи можливі лише у зв'язку зі створенням художнього образу. Всяка художня діяльність, позбавлена свідомих пошуків засобів створення художнього образу і спрямована тільки на вирішення вузько дидактичних завдань зображення, перебуває поза художньо-естетичною сутністю уроків мистецтва і не відповідає головній меті освітньої галузі "Образотворче мистецтво".
Також ми враховували, що учні 4 класу, за умови належного засвоєння навчального матеріалу в 1—3-х класах, володіють вже достатньою сумою знань та практичних навичок, щоб бути вільними у вираженні власних почуттів шляхом створення певного художнього образу в оцінних судженнях та інтеграції творів візуального мистецтва.
Саме поняття "художній образ", його тлумачення (на елементарному рівні) були наріжним каменем програми предмета в 4-му класі. Вся дидактична сутність будь-якого уроку підпорядковувалася образній, ігровій передачі різних життєвих явищ (світу природи, тварин, людини, предметного світу). Наприклад, у підручнику дерева — живі істоти. У них "вузлуваті руки", "велетенські пальці", "кучеряві крони", верблюди — "степові поїзди", а черепаха порівнюється з вантажівкою; дощ вбачається „дядьком-велетнем, що сягає неба"; глеки; один подібний до дівочого стану, інший нагадує юнака-горянина, згадуються брати-горщики і т.п.
Учні з допомогою ігор одержували чітке уявлення про специфіку вирішення художнього образу в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, про особливості реалістичної, декоративної та асоціативної манери зображення.
У 4 класі суттєво розширюється коло уявлень дітей про візуальне (образотворче) мистецтво: поглиблюється інформація про вже відомі мистецтвознавчі поняття та вводяться нові, як, наприклад, анімаліст, анімалістичний жанр, колорит, динаміка, динамічний, статика, статичний, ікона, інтер'єр, кустарний, матриця та ін. Пояснення термінів та понять ми ретельно продумували, добираючи зрозумілі дітям прості ключові слова. Наприклад, різницю між реалістичною та декоративною манерою зображення пояснювали таким чином:
· реалістичне зображення — це зображення, в якому художник намагається правдиво (як у житті) передати колір та форму предмета, а у пейзажі — ще й глибину простору;
· у декоративному зображенні художник, беручи за основу реальну форму, свідомо вибирає і підкреслює її найбільш характерні ознаки, часом перебільшуючи їх та створюючи форму, яка здебільшого надається площинно, без світлотіні, а простір — без передачі глибини.
Зрозуміло, що спеціальні терміни, так само як і назви художніх творів та прізвища авторів, краще запам'ятовувалися у процесі ігор, що спонукали учнів до використання мистецтвознавчої термінології. Також заохочувалося використання записничка (словника, "скарбнички ідей" тощо).
Також у процесі використання ігор ми як додатковий матеріал застосовували велику кількість репродукцій живопису, графіки, фотографій архітектурних споруд та скульптур, творів народного мистецтва, прикладів дитячих робіт, на які вчитель орієнтувався під час організації сприймання творів мистецтва.
Щоб досягти максимальної результативності, вчителю необхідно було осмислити всю сукупність дидактичних завдань кожної теми (блоку уроків) під кутом зору основних навчальних проблем курсу ("Форма", "Простір", "Композиція", "Колір") і побачити взаємозв'язок тем (блоків уроків), виокремити для себе знання та практичні вміння учнів, які вони отримують з кожного уроку, теми (блоку уроків). Зусилля вчителя були спрямовані на те, щоб на кінець навчального року учні обов'язково засвоїли наступне:
·з навчальної проблеми "Форма" — шляхи видозмін форми (варіювання пропорцій, деталей і декору), перетворення статичного стану об'єкта в динамічний, основні пропорції людини, способи перетворення в зображенні реальних форм у декоративні;
·з навчальної проблеми "Простір" — шляхи передачі просторових планів відкритого простору на площині, засоби виділення першого плану (розміром, тоном, кольором, деталізацією), передачі зорового зближення паралельних горизонтальних ліній, направлених у глибину відкритого простору; засоби передачі джерела освітлення;
·з навчальної проблеми "Колір" — зміст понять хроматичні, ахроматичні кольори, колірна гармонія, колорит, контрастні та споріднені кольори; емоційно-образні (асоціативні) можливості кольорів; технічні: прийоми роботи з акварельними фарбами, кольоровими восковими, пастельними крейдами; умовність та специфіку декоративного кольору,
·з навчальної проблеми "Композиція" — прийоми та засоби організації композиції (свідомий вибір кольору паперу, його формату як площини враження, елементів композиції, рівня точки зору освітленості (на початковому рівні), засоби визначення композиційного центру та досягнення рівноваги композиції, передачі в композиції певного емоційного стану (спокій, радість, сум, тривога тощо).
У процесі формуючого експерименту ми враховували, що дидактичні і розвивальні ігри передбачають дотримання певних правил й ігрових ситуацій: загадування і відгадування, пошук і знаходження, рух і змагання, чекання і зацікавленість, несподіванка. Це стимулює правильне і швидке виконання завдань, поставлених вчителем, активізує творчі сили, фантазію молодших школярів. Крім правил та ігрових дій, така гра має навчальні завдання, педагогічну ціль, у протилежному випадку вона не стане дидактичною.
Але щоб дидактична гра зацікавила дітей, вчителю було необхідно визначити, що цікавить дітей, добре продумати її зміст, правила, виготовити атрибути, необхідну наочність. Багато значив умілий підсумковий аналіз гри з виділенням дидактичного результату. Результат гри обов'язково оцінювався не тільки вчителем, а й самими дітьми. Найголовніше те, що в грі вирішувалося певне дидактичне завдання, яке ставало своєрідним етапом у розвитку художніх здібностей, умінь і навичок школярів.
Проте ми намагалися не привчати дітей до того, щоб на кожному уроці вони чекали нових ігор. Необхідним виявився послідовний перехід від уроків, наповнених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра була нагородою за роботу на уроці чи використовувалася для активізації уваги.
Введення дидактичних ігор та ігрових ситуацій давало змогу учням в більш доступній формі пізнавати красу навколишнього світу, розширювати й поглиблювати свої пізнавальні інтереси, оволодівати основами образотворчої грамоти, сприяло створенню атмосфери невимушеного творчого пошуку, емоційного комфорту.
Що стосується умов організації дидактичних ігор, то ми намагалися, щоб такі ігри повинні бути побудовані таким чином, щоб незавершеність сюжету забезпечувала легкий перехід від зацікавленості у грі до зацікавленості у виконанні навчальних завдань. Однією з умов була простота і об'ємність наочності дидактичної гри.
Звичайно, успіх гри також залежав і від підготовки самого вчителя. Ми знаємо, що вся діяльність має ціль, в тому числі й ігрова. А якщо це не тільки ігрова, а й дидактична, то й тим більше. Тому головне завдання вчителя полягало у визначенні цілей гри. Дидактична гра повинна нести певний об'єм знань або з її допомогою ці знання закріплюються. Так, наприклад, за допомогою ігор учні закріплювали графічні уміння, у них розвивався окомір і рухові навички, розвивалася спостережливість, учні закріплювали знання кольорів, розвивалася уява і фантазія.
Діти, особливо молодшого шкільного віку, люблять все яскраве, привабливе. Невідому раніше інформацію їм було легше сприйняти з допомогою нестандартних форм і методів навчання. У ході підготовки дидактичної гри вчитель готував необхідну наочність Але вона не відволікала учнів від основного завдання. Успіх гри також залежав від уміння вчителя зацікавити дітей. Дидактична гра не була корисною, якщо в ній немає висновку. По закінченні гри ми визначали переможців, до того ж це робив не тільки вчитель, а й всі учні класу.