Практика доводить, що залучення молодших школярів до аналітич-ного сприймання і відтворення форми зображуваного предмета на уроках образотворчого мистецтва має свою специфіку, зумовлену віковими особливостями дітей. Про це слід пам’ятати, оскільки молодші учні ще не в змозі зосередити довільну увагу на розглядуваному. У них відсутні навички оцінної діяльності (не вміють аналізувати складові форми і не знають специфічної термінології). Це має компенсуватися правильною методикою організації сприймання форми зображуваного предмета.
Досконала реалізація будь-яких програм на практиці є не менш важливим фактором, ніж їх створення. Тому кожного класовода хвилює методичне забезпечення предмета необхідними рекомендаціями з організації сприймання форми зображуваного предмета, розробками, посібниками тощо [41, 157]. На жаль, не завжди своєчасно усе це потрапляє до школи, і вчителеві нерідко доводиться покладатися на власні творчі сили та своїх колег.
Уже в 1 класі у дітей починають розвивати навички сприймання форми як на уроках практичної діяльності, так і під час спеціальних бесід. Оцінні судження учнів на цьому етапі зводяться до виявлення ерудиції, розуміння структури форми предмета. Молодші школярі повноцінно сприйматимуть форму зображуваного предмета лише за умови навчання аналізувати, оцінювати розглядуване. Відповідні навички прищеплюють, враховуючи вікові особливості дітей, застосовуючи певні методи і прийоми [6, 139]. Серед них універсальним слід вважати метод ігрових форм спілкування, за яких учень початкових класів не тільки яскравіше й дієвіше сприймає побачене, а й міцніше запам'ятовує.
Чималого значення для розвитку умінь сприймати форму зображуваного предмета набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво [38, 211]. Нагромаджувати словниковий запас слід уже з 1 класу. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення молодших школярів до самостійної перцептивної діяльності.
Досвід підтверджує, що незвичні для дітей слова (терміни) легше запам'ятовуються, якщо вчитель записуватиме їх на дошці і водночас демонструватиме для розгляду дитячі малюнки. Але педагог сам зобов'язаний грамотно вживати різні терміни й поняття, вміти знаходити для пояснення слова, зрозумілі дітям та водночас — правильні з погляду науки. Розповідаючи про форму зображуваного предмета, він має право виявити власну творчість, але бажано, щоб застосовувані визначення не тільки були зрозумілими учням, а й науково точні. Для актуалізації опорних знань корисна гра «Відгадай». Вона не лише зацікавлює дітей, а й розвиває вміння спілкуватися з учителем та однокласниками засобами мистецтва. Такий вид роботи мобілізує школярів на сприймання різноманітності форм, пожвавлює цей процес [47, 213].
Але поряд з ігровими формами не слід забувати і про інші, що давно утвердилися в школі. Так, варто вже другокласникам запропонувати вести словнички, спеціальні зошити, куди записувати назви сприйнятих форм предметів, імена авторів картин та ін., а також записувати особисті враження після бесід, екскурсій, відвідування виставок тощо.
Непоодинокими є випадки, коли в процесі формування навичок образотворчої діяльності молодших школярів створюються ситуації, за яких виникають художні діалоги вчителя з учнями як безпосередня і природна реакція на зустріч з різноманітністю форм зображуваних предметів, їх поєднання, як бажання дати їй належну оцінку. А це одне з головних свідчень успішності у формуванні перцептивного досвіду особистості [21, 101].
Дослідження, проведене за методикою викладання малюнка готовими формами [25, 39-40], показало, що в дітей уявлення про предмет не виникає як результат його пасивного відображення в мозку, а для його формування, як і для його відтворення, потрібні практичні – конструктивні, образотворчі – дії, що комплексно утворюють образотворчу діяльність.
Діти молодшого шкільного віку складають малюнки різного ступеня складності, різного ступеня «ознайомленості» із змістом і різної структури, причому використовують дві-три і більше фігур. Спостереження за роботою дітей показало:
1. Відтворення збережених уявлень — це спеціальний процес. Збережений образ не випливає в готовому вигляді, а конструюється на основі слідів, що збереглися, і залежить від вікових закономірностей розвитку уяви, уявлень і пам’яті. Такий процес правильно назвати уявлюванням. Працюючи з готовими предметами, діти мають можливість у самому зображенні застосувати практичну дію для створення картини з окремих фігур. Ця дія, проте, структурно відрізняється у дітей різного віку
2. У малюнках дітей молодшого шкільного віку і, зокрема, в їх роботах по викладенню малюнка готовими формами, як і при конструюванні постаті людини, особливо чітко виступає злитість просторових характеристик образу, що зберігається, і невміння використати їх відповідно до задачі [56, 19-21].
В інших експериментах дітям треба було скласти фігури трьох добре знайомих звірів, кожну з яких було розрізано на три куски. Одержані результати у молодших школярів вражають своєю безглуздістю. Навіть семирічні діти дуже погано уявляють собі форму начебто добре відомих їм тварин: ведмедя, кози і коня. Така сама злитість сприймання виявляється і при відтворенні дітьми молодшого шкільного віку знайомої ситуації. Діти, на відміну від підлітків, зовсім довільно з’єднують будь-які предмети.
Діти молодшого шкільного віку порівняно з дошкільниками шукають більш правильні поєднання, комбінуючи фігури доти, поки їм не вдається так розмістити фігури, що це їх задовольняє. У цьому процесі відтворення й конструювання збережений образ набуває оформленості і осмислюється дитиною. Такий образ вже є адекватним, реалістичним образом відтворюваного уявлення.
Характер дій, що їх виконують молодші школярі і дошкільники, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дошкільників дії мають переважно хаотичний, випробувальний характер. У міру того, як уточнюється задача – створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї. У дітей молодшого шкільного віку дія знову змінюється. Розв’язуючи задачу в думці, вони використовують дію лише як виконавчу [29, 49].
Роль образотворчої дії у відтворенні певного образу і конструюванні нового образу є провідною протягом усього дитинства. Лише на порозі переходу в середню школу створюються оптимальні можливості для словесного комбінування, проте в 7—10-річних дітей вони значно менш продуктивні, ніж дійове створення образів. Орієнтувальні, випробувальні дії при цьому згортаються і інтеріоризуються. Розв’язання, знайдене в думці, реалізується у виконавчій дії. Молодший школяр вже досить швидко і без припасування складає картинку з даних їй фігурок [14, 197].
Щоб відтворити образ предмета у думці, дитина повинна оволодіти мовою. Мова забезпечує вміння порівнювати, міркувати, критично осмислювати те, що утворилося внаслідок виконання дії. Мова-розповідь за складеною картинкою набирає в дітей молодшого шкільного віку форми розгорнутого оповідання, що свідчить про осмислювання дитиною всієї утвореної картини і про виникнення нового уявлення — оперування образами, переданими в словах.
Особливу роль у збереженні і відтворенні дитиною образу (людини, тварини, предмета) відіграє спеціально підібране слово. Воно може лише позначати об’єкт, тобто бути його назвою, але може бути використане і для опису зовнішнього вигляду чи характеристики його внутрішніх рис [4, 19].
Дослідження показали, що у формуванні, збереженні і відтворенні в дитини образу людини або якої-небудь тварини важливе значення має те, яку їм було дано назву [29, 48]. Якщо кошеня зображене таким, що танцює або стрибає, назвати «пустунчиком», а інше, яке розляглося на м’якій підстилці, — «ледарем», яскравого, в різнобарвному оперенні фазана-колібрі — «красенем», а злого кондора — «хижаком», то розповідь про цю тварину або птаха і дальше сприймання дитиною їх зображення буде повнішим і більш барвистим, ніж коли тих самих кошенят або птахів назвати простими (нейтральними) кличками: Мурка, Васька, пташка. Якщо двох дівчаток у казці назвати «трудівницею» і «ледаркою», їх образи не тільки зберігаються в дітей надовго, а й стають дедалі більш яскравими і чітко диференційованими. Заміна (у контрольних групах) таких назв нейтральними іменами Маша і Ліза веде до швидкого потьмяніння образів, до втрати їх змістового диференціювання.
Слово-епітет, виділяючи, акцентуючи зміст образу, надає опуклості характеристиці певного персонажу, полегшуючи дитині перенесення у схожу за змістом ситуацію. Наприклад, на одному малюнку було зображено хлопчика, що крокує у великих чоловічих калошах з тазом на голові, на іншому — маленьке кошеня, яке гойдається на маятнику великого годинника. Діти 7 років вважали, що ці різні за змістом малюнки схожі тому, що на обох намальовані пустуни. Такого високого рівня узагальнення не досягала жодна дитина контрольної групи, де не було введене відповідне словесне позначення. На противагу цьому, підлітки демонструють набагато вищий рівень образного узагальнення й усвідомлення подібності малюнків за істотними ознаками.
Вивчення дитячих образотворчих уявлень показує, що слід розрізняти кілька їх рівнів за тим, як вони характеризують ступінь засвоєння дитиною збережених образів:
1. Рівень впізнавання. Дитина зберегла уявлення про предмет лише настільки, що може упізнати його, повторно сприймаючи зображення.
2. Рівень спричиненого (пасивного) відтворення. У відповідь на знайомі запитання (опис, загадки) у дитини виникає шуканий образ: «Хто рудий, пухнатий, курочок краде, хвостом сліди замітає?».