Ситуація 3. Одна із стін класу обладнана шістьма репродукціями картин українських, російських та зарубіжних художників (С. Васильківський „Козача левада", С. Колесніков „Напровесні", К. Костанді „Хлопчик і гуси”, А. Камінська „Моя сестричка", О. Шовкуненко „Жіночий портрет" та П. Сезан „Персики та груші”).
Мета ситуації: виявити особистісне ставлення до манери письма художників. Дитині пропонується вибрати з цих картин таку, яку б і вона хотіла намалювати.
Ситуація 4. На одній із стін класу розташована репродукція картини М. Пимоненко „Збирання сіна на Україні”. Мета ситуації: виявити особистісне ставлення до картини як результату праці художника. Дітям пропонується умовно увійти до картини. Педагог запитаннями типу: „Уяви, що ти зустрівся з художником цієї картини і він сказав, що не закінчив її. Що б ти в ній ще домалював? Чому? ".
Ситуація 5. Клас обладнаний чотирма репродукціями картин українських та російських художників (К. Білокур „Натюрморт Богданівські яблука”, П. Кончаловський „Яблука”, Г. Світлицький „Колгосп в цвіту" та С. Колесніков „Напровесні".
Мета ситуації: виявити у дітей вміння аналізувати картини за манерою написання (постановка мазків, колорит картини), вчити їх висловлювати оціночні судження та вербалізувати їх. Педагог створює проблемну ситуацію: „Нам сказали, що можна послати на виставку одну із цих картин, яку б ти вибрав? Чому? ”.
На всіх етапах формуючого експерименту, забезпечуючи емоційно-позитивний зачин уроків, екскурсій, ігор та інтегруючи різні види мистецтва, використано такі методи: словесні (бесіда, дискусія та ін), наочні - ілюстрація (показ ілюстрованих посібників) та демонстрація (дитячі малюнки, сюжетні картини, демонстраційні таблиці), практичні - відтворювальні (з метою закріплення відомого) та тренувальні (з метою формування умінь та навичок). Крім названих методів ми використовували ще дві групи методів. Це - група методів стимулювання й мотивації (інтерес до навчання, почуття обов’язку, відповідальність у навчанні) та методи контролю й самоконтролю (усні, практичні). Виховними методами у нашому дослідженні стали методи впливу і переконання, методи організації практичної діяльності та методи стимулювання. Всі вони мали комплексний характер і використовувалися у постійно змінних конкретних навчальних ситуаціях, які визначалися означеними нами педагогічними умовами.
Враховуючи специфіку молодшого шкільного віку, ми застосовували систему пошукових методів, яка передбачала застосування творчих завдань щодо створення молодшими школярами художніх образів з уяви. У дослідженні ці завдання та їх розв’язання розглядаються з погляду творчої самореалізації учнів, а також оволодіння ними новими знаннями та способами творчої діяльності в зображенні пейзажу.
Щоб навчитися зображати природу, учням слід ознайомитися з основами кольорознавства та перспективи. Знаючи властивості та засоби виразності кольорів, володіючи способами передачі глибини та об'ємності простору й свідомо застосовуючи свої знання та навички, учні зможуть втілити на папері чи в іншому матеріалі власні творчі задуми у створенні різноманітних художніх композицій, зокрема, у пейзажі.
Але не тільки накопичення школярами мистецтвознавчих знань та оволодіння спеціальними практичними навичками були передумовами здійснення естетичного виховання. Важливим було й відчуття учнями духовного піднесення, емоційного напруження, що виникають від спілкування з мистецтвом, від власної творчої діяльності, від культури почуттів, пов'язаних з красою навколишнього світу. Створення на уроках образотворчого мистецтва позитивно піднесеної емоційної атмосфери, почуття радості, захопленості роботою сприяли розвитку творчих здібностей учнів, їх високій творчій активності.
Організацію занять з образотворчого мистецтва ми будували на принципах: нестереотипності, структурної різноманітності і режисури; залучення учнів до співпереживання, створення відповідно до теми уроку емоційного настрою (включення ігрових, казкових моментів, інших видів мистецтв); наявності трьох основних структурних компонентів уроку (відповідно до законів будь-якої творчості) - сприймання, формування творчого задуму, посильна творча реалізація.
Моделювання змісту уроків здійснювалося на основі єдності універсальних художньо-естетичних категорій (“малюнок”, “лінія”, “колір”, “форма”, “композиція”), які сприяли ефективному опануванню учнями специфіки художньо-образної мови різних видів мистецтв та розумінню його цілісності через спільний тематизм. При цьому ми враховували індивідуальні особливості дітей, їх здібності, інтереси, тому на формуючому етапі експерименту надано переваги художньо-ігровим формам роботи. Для поглиблення знань учнів і формування цілісної картини навколишнього світу ми використовували елементи міжгалузевої інтеграції (змісту уроків різних дисциплін початкової школи, особливо природознавства) через спільність тем і розглядуваних проблем.
Зарисовки й малюнки пейзажу виконувалися вже після того, як на найпростіших вправах учень засвоїв основні закономірності малюнка. Перед малюванням з натури пейзажу ми проводили екскурсію в природу, зробити начерки різних дерев. При цьому слід звертати увагу па те, що кожне дерево має свою будову. Наприклад, характер крони берези докорінно відрізняється від дуба, сосни, ялини. Розміщення гілок вказує на породу дерева, вони ростуть або перпендикулярно до стовбура, або вгору. Вік дерева також має значення; наприклад старі дуби відрізняються товстим стовбуром, в той час як молоді дубки високі й стрункі.
У природі безліч таких відмінностей, тому було необхідно перед тим, як малювати пейзаж, вивчити характер натури, її особливості. Під час малювання пейзажу ми нагадували учням про явища лінійної та повітряної перспектив. Додержування тільки лінійної перспективи не дає грамотного реалістичного зображення. Всі предмети, віддаляючись, не тільки зменшуються за величиною, але й ніби тануть у повітрі (завдяки сприймання повітряної перспективи), набуваючи неясного обрису, втрачаючи тонову контрастність. Ось чому об'єкти, що знаходяться ближче, треба було малювати чіткішими, проробляючи деталі, а все те, що знаходиться далі, малювати без подробиць.
Велике значення має освітлення - в різний період доби, в різну погоду, пору року змінюється вигляд, настрій пейзажу. Для формування відповідних уявлень ми демонстрували учням репродукції з пейзажів І. Левітана, О. Саврасова, Ф. Васильєва. Ці художники тонко відчували життя природи і вміли з великою емоційною силою передати її настрій. Крім того, розглядаючи репродукції, учні глибше розуміли значення повітряної перспективи при малюванні пейзажу.
Робота над пейзажем починалася з розміщення зображення на папері; намічаються пропорції окремих предметів, їхньої будови, після чого уточнювалися й промальовувалися деталі. Закінчували учні малюнок кольоровою проробкою всієї композиції.
Уроки малювання пейзажу з натури досить складні як за методикою, так і за організацією заняття. Проводили їх ми обов'язково на натурі, не підміняючи малюванням з пам'яті чи за уявою.
Одним з головних завдань у пейзажному малюнку була передача просторової глибини. Надзвичайно важливе значення мало послідовне застосування законів лінійної перспективи. Ми пам'ятали також про повітряну перспективу, тобто про зміну забарвлення предметів з віддаленням їх від спостерігача.
Перші пейзажні малюнки учні виконували олівцем, вони були невеликі за розміром. Найкраще вибирати відкриті місця, на яких на першому плані розташовані окремі об'єкти: будівля, кущ, дерево. При цьому було слід пам'ятати, що кожне дерево має свою будову. Крони дерев учні малювали як цілісні об'єми, відмічаючи найхарактерніші гілки та листочки. Дерева, кущі учні вчилися малювати у трьох вимірах, а не робити їх плоскими.
Композицію пейзажу слід починати з лінії горизонту. Якщо художника зацікавило небо, хмари, то він вибирає низьку лінію горизонту. Хмари мають менш густі тіні, ніж зображувані предмети, тому навіть темні грозові хмари не можна малювати надто щільними. Тіні хмар слід порівнювати з тінями на землі, і тоді ясно видно їх легкість тонів і м'якість окреслень (силуетів).
Якщо художник хоче передати на малюнку головним чином землю, її простори, він підносить горизонт. Перший план пейзажу дається у великому масштабі з чітко опрацьованими деталями. Усі предмети другого і особливо третього плану зменшуються і завдяки повітряній перспективі набувають неясного обрису, втрачають тонову контрастність. Малюють їх, не деталізуючи.
Зображаючи воду, враховують ступінь її прозорості, освітлення й тональні відбиття. Предмети, віддзеркалені навіть у спокійній воді, втрачають чіткість окреслень, глибокі тіні їх здаються світлішими, а світліші місця - темнішими, ніж у натурі. Об'ємні предмети дають у воді плоскі відображення, а тіні й освітлені місця сприймаються лише як темні і світлі плями. Причина в тому, що навіть найспокійніша вода рухається і не відбиває всіх променів. Відображення предметів у воді темне, розпливчасте. Бурхливу воду зображають послідовним зменшенням масштабності близьких і далеких хвиль з переходом до м'яких узагальнень на великій відстані. Тіні на хвилях прокладають по формі.
Малювання пейзажу в кольорі - всією палітрою чи в одному тоні - було найкраще починати з неба. Його тон, звичайно, найлегший, світлий; проклавши його, можна переходити до віддалених планів, а потім сміливо писати перший план як найяскравіше забарвлену частину пейзажу.
У процесі роботи над пейзажем вчитель демонстрував учням репродукції пейзажів І. Левітана, І. Шишкіна, О. Саврасова, Ф. Васильєва та ін., на яких учні вчилися розуміти значення повітряної перспективи.