Не треба закінчувати етюд удома по пам'яті, якщо таке завдання спеціально не поставлене. Етюди, якими б невдалими вони не здавалися, викидати не слід. Надалі, по мірі накопичення етюдів, порівнюючи їх між собою, можна бачити успіхи, недоробки, намічати подальші завдання для вдосконалення майстерності [18, 24-25].
Хорошою школою живопису, і зокрема пейзажу, є виставки художників. Виставки робіт учнів можна організувати як звіт за сезон - осінньо-літній, осінній і осінньо-зимовий. Ці виставки сприяють розвитку самостійності оцінок робіт, допомагають початківцям глибше усвідомити специфіку пейзажу, активізують творчу діяльність майбутніх художників.
З метою виявлення особливостей формування у молодших школярів навичок живопису у процесі малювання пейзажу ми провели дослідження теоретико-емпіричного характеру. Експеримент проводився у три етапи.
На першому етапі дослідження (2005-2006 рр) вивчено стан розробленості досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі, проаналізовано педагогічну практику використання пейзажу як засобу формування в учнів навичок живопису, обґрунтовано об’єкт, предмет, конкретизовано завдання дослідження, розроблено методику експериментальної роботи.
На другому етапі (2006-2007 рр.) здійснено констатуючий експеримент, під час якого узагальнено зібраний фактичний матеріал з питань використання пейзажу як засобу формування в учнів навичок живопису, визначено та обґрунтовано основні показники виконання пейзажу, розроблено технологію формування навичок живопису у молодших школярів.
На третьому етапі (2007-2008 рр.) проведено формуючий експеримент, систематизовано та узагальнено результати досліджень, здійснено якісну та кількісну обробку даних, впроваджено теоретичні та практичні результати у навчальний процес початкової школи, оформлено результати наукового пошуку, визначено перспективи подальших досліджень.
Експериментальною роботою на різних етапах було охоплено 56 учнів 3-х класів (26 учнів - експериментальний клас (ЕК), 30 учнів - контрольний клас (КК)).
Зазначимо, що перелік пропонованих у процесі формуючого експерименту творів образотворчого мистецтва свідчить про їх видову. У програмах з мистецтва пропонується розвивати у молодших школярів сприймання творів живопису на основі інтеграції з іншими видами мистецтва, тобто враження дітей підсилюються відповідними музичними та літературними творами. Акцент робиться на емоційному сприйманні дітьми творів образотворчого мистецтва та формуванні в них емоційного ставлення до картин та їх змісту; розвитку здатності розуміти зображувально-виражальні засоби, що використовували художники при написанні живописних картин.
Разом з тим, є вже програми, що пропонують синтез мистецтв для більш глибокого пізнання дітьми художніх образів у музиці, живописі, графіці, скульптурі тощо. Аналіз періодичної літератури з початкового навчання, в якій постійно друкуються методичні розробки щодо естетичного виховання дітей у процесі їх ознайомлення з творами живопису, показує, що практикам пропонуються плани-конспекти спеціальних занять з образотворчого мистецтва, інтегрованих занять з використанням творів живопису, мистецькі розповіді про художників та їх картини, розроблені Н. Кир’яковою, Н. Крутенко, Н. Сідаш, Л. Сірченко, Г. Сухоруковою та ін. Отже, виявлено тенденцію посилення інтересу вітчизняних періодичних видань до висвітлення різноманітного мистецько-методичного матеріалу на допомогу вчителям початкових класів і батькам з питань ознайомлення дітей з живописом.
Зазначимо, що робота у цьому напрямку спрямована не лише на організацію спеціальних занять з ознайомлення із творами живопису, але й на створення гуртків, уявного та реального відвідування дітьми музеїв, картинних галерей. Щодо останнього, то сьогодні активно розвивається музейна педагогіка, яка бере свій початок ще з 70-х років минулого століття, а нині набула широкого застосування. Зокрема, для ознайомлення дітей з роботами вітчизняних і зарубіжних художників, особливо, якщо у місті чи в селі немає музею образотворчого мистецтва, педагоги створюють їх кшталт справжніх картинних галерей у ігрових та окремих кімнатах. З допомогою батьків збираються якісні репродукції картин відомих майстрів.
У процесі експериментального дослідження нами здійснено педагогічну діагностику сформованості навичок живопису у процесі виконання пейзажу; розроблено, впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов формування в учнів навичок живопису на уроках малювання пейзажу.
Результати констатуючого експерименту показують, що майже половина учнів, які брали участь в експерименті, має низький рівень сформованості умінь виконання пейзажу. До середнього рівня відноситься третина учнів, високого рівня досягає незначна кількість досліджуваних молодших школярів.
Оскільки найбільша кількість учнів відноситься до низького і середнього рівня сформованості умінь виконання пейзажу, то можна стверджувати про малу ефективність традиційних педагогічних умов навчання і виховання молодших школярів. Щоб підвищити її, необхідно оновлення й розробку змісту, форм і методів навчання у початковій школі спрямувати на досягнення цілісності цього процесу.
Умовою успішної реалізації завдань формуючого експерименту було залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва шляхом особистісно-емоційного сприйняття інформації та творів пейзажного жанру, а також керування художньо-творчим розвитком учнів з урахуванням вікових, індивідуальних, регіональних особливостей і необхідності формування навичок практичної роботи.
На нашу думку, безпосереднє спілкування з живописними картинами підвищує гостроту емоційних почуттів та оціночних суджень дітей. Тому ми використали поширену у початкових класах практику створення виставок картин і дитячих малюнків.
У процесі експериментального дослідження ми використали елементи особистісно-розвивальної педагогічної технології, автор якої С. Огурцова визначила особливості особистісного спілкування дітей з творами живопису [8, 9]. Узявши їх за основу, ми виявили такі типи особистісного спілкування дітей з живописом:
1) мистецтво ↔ дитина (твір живопису зацікавлює дитину, вона безпосередньо сприймає його, але у неї не може самостійно формуватись ставлення до самого мистецтва як елемента людської культури);
2) дитина ↔ мистецтво (дитина сприймає твір живопису, внаслідок цього у неї виникає бажання самій малювати, тобто створити щось подібне до того, що вона споглядала);
3) дитина ↔ мистецтво ↔ дитина (дитина сприймає твір живопису, проникається почуттями, а потім ділиться своїми враженнями з іншими дітьми);
4) дитина ↔ мистецтво ↔ педагог (дитина сприймає твори живопису, а тоді веде з педагогом бесіду за картиною, яка сприймалась нею);
5) мистецтво ↔ дитина ↔ педагог (твори живопису зацікавлюють дитину, а потім вона висловлює своє ставлення до картини, ділиться своїми враженнями в процесі бесіди з педагогом);
6) педагог ↔ мистецтво ↔ дитина (спочатку педагог знайомиться з творами живопису, а тоді, знайомлячи дитину з картинами, він ніби „підказує" дитині враження, нав’язує власну оцінку картини, техніки її виконання, виразно-зображувальних засобів, використаних художником).
Таким чином, існує багато типів спілкування дитини з живописом, та, на жаль, у сучасній практиці найбільш поширеним є останній тип, який, на нашу думку, недостатньо активізує особистісний фактор, не сприяє саморозвитку дитини. Вчитель є ініціатором оцінки творів живопису, при цьому його думка є нав’язаною дитині, так би мовити, не своєю, чужою. Тому ми більшою мірою схиляємось до типу "дитина ― мистецтво ― педагог", коли дитина сприймає твори живопису, самостійно намагається розібратись у виразно-зображувальних засобах, техніці виконання, застосованих художником, визначає настрій картини, звертається до педагога із запитаннями про незрозуміле, цікаве. У такому випадку педагог запитує дитину про її думки, судження, оцінки, повідомляє про своє розуміння авторського задуму.
Отже, наші зусилля були спрямовані на саморозвиток естетичних здібностей, збагачення духовної культури, формування особистості та розвиток творчого потенціалу молодших школярів. Йдеться про надання дитині незалежності та самостійності у проявах її почуттів та вербалізації власних суджень. Згідно з концептуальними засадами нашого дослідження розроблено педагогічні ситуації спілкування дітей з живописом, які дадуть змогу виявити характер особистісного ставлення дітей до живопису.
Ситуація 1. В класі один з кутків обладнаний шістьма репродукціями картин українських та російських художників (М. Сосенко „Хлопці на плоті", В. Власов „Портрет сина з чорним песиком", К. Білокур „Натюрморт Богданівські яблука”, І. Хруцький „Натюрморт", Л. Бродська „Морозний ранок" та С. Васильківський „Козача левада”), звучить класична музика у поєднанні із звуками природи.
Мета цієї ситуації: привернути мимовільну увагу дітей до картин. У тому разі, коли діти зацікавляться, педагог підходить до куточка і веде бесіду за змістом тих запитань, які поставлять діти, або запитує: що їх цікавить, про що хотіли б почути розповідь.
Ситуація 2. Клас обладнаний шістьма репродукціями або оригіналами картин українських, російських та зарубіжних художників (М. Мурашко „Вид на Дніпро”, П. Клас „Сніданок", А. Петрицький „Півонії", С. Колесніков „Напровесні", Г. Волошенюк „Портрет матері” та Т. Голембієвська „Світлана”).
Мета ситуації: з’ясувати, які жанри живопису дітям подобаються найбільше, як вони мотивують свій вибір. Молодшим школярам пропонується вибрати з поданих картин одну на день народження мамі (бабусі).