• Дитяча природа вимагає наочності. Навчайте дитину лише будь-яким п'яти невідомим їй словам — і вона довго й марно мучитиметься над ними. Але пов'яжіть з малюнками двадцять таких слів — і дитина засвоїть їх одразу.
• Спробуйте одну й ту ж подію розповісти двом однаково здібним дітям: одному за малюнками, другому без них, — і ви оціните тоді все значення картинок для дитини.
• Правильне наочне навчання має, свою систему, свої правила і прийоми.
• Уміння ставити запитання і поступово ускладнювати трудність відповідей на них — це одна з найголовніших і найнеобхідніших педагогічних звичок.
Цікаві й корисні поради К. Ушинського про навчання рахувати:
• Насамперед слід навчити дітей рахувати до десяти за наочними предметами — на пальцях, горіхах, паличках, які не шкода було б і поламати, якщо доведеться показати половину, третину та ін. Рахувати слід навчати назад і вперед, так, щоб діти з однаковою легкістю рахували від одного до десяти і від десяти до одного. Згодом слід привчити їх рахувати парами: два, чотири, шість, вісім, десять, і навпаки — десять, вісім і т. д.; трійками — три, шість, дев'ять і одна зайва; далі четвірками — чотири, вісім, дванадцять, і, врешті, по п'ять — так, щоб діти одразу ж зрозуміли, що половина 10 дорівнює 5, що половина 8 дорівнює 4, що два рази по 4 буде 8, два рази по 5 буде 10 і т. д. Тут не слід соромитися гучних назв: додавання, віднімання, множення тощо, а просто привчити дитину вільно і ділити, і множити, і дробити. Надзвичайно цінними є роздуми К. Ушинського про користь педагогічної літератури:
• Педагогічна практика без теорії — те саме, що знахарство в медицині.
• Педагогічні засоби й методи виховання дуже різноманітні, і лише знайомство з усім цим розмаїттям може врятувати вихователя від тієї безпросвітної одноманітності, яка, на нещастя, дуже часто зустрічається в педагогів-практиків, незнайомих з педагогічною літературою.
• Найголовніша дорога людського виховання — це переконування, а на переконування можна впливати лише переконаннями.
• Вихователь не повинен бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме сили.
• Вплив особистості вихователя на молоду душу є тією виховною силою, яку не повинен замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою покарань та заохочень.
• Особистість вихователя — це майже все у справі виховання.
• Тільки особистість може впливати на розвиток і творення особистості, лише характером можна виховати характер. Схарактеризувати педагогічну систему К. Ушинського не можна без аналізу його праці «Про народність у громадському вихованні», яка сьогодні є визначальною у справі національно-патріотичного виховання підростаючого покоління громадян України:
• Виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й одноосібними особливостями, — її тіло, душу й розум, — і насамперед звертається до характеру людини, а характер і е саме той ґрунт, в якому корениться народність.
• Кожний європейський народ має свою особливу характерну систему виховання.
• Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети. Природа відповідно до своїх законів повторює в дітях тілесні ознаки батька й матері в найрізноманітніших комбінаціях. Як не має двох листків на дереві, абсолютно схожих між собою, так немає і двох людей, природні темпераменти яких були б абсолютно однакові. Спосіб мислення людини, спосіб її дій, звичок, набутих нею в житті, її розумовий і моральний розвиток — все, що формується вихованням і життям у суспільстві, змінюючи духовний бік характеру, відображається в її тілесному стані, і таким чином ідея характеру відображається у зовнішності.
• Природа є геніальним портретистом.
• Природа своїми таємничими літерами записує в тілі людини всю історію її безсмертної душі, і цей дивний літопис природи передається із покоління в покоління, від батьків — дітям, онукам і правнукам, урізноманітнюючись, розвиваючись, змінюючись нескінченно під впливом способу життя людини.
• Природа завжди встигає в безмежній кількості характеристичних рис у зовнішності людини висунути на перший план рису народності. Усі ми дуже добре знаємо, що не кожний вихователь — Песталоцці. Почуття народності таке сильне в кожному, що навіть за цілковитої загибелі всього святого і шляхетного воно гине останнім. Погляньте на людей, що оселилися на чужині, і ви переконаєтеся в тому, яка живуча народність у тілі людини.
• Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку.
• Кожному народу призначено відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то має зійти зі сцени — він більше не потрібний. Історія не терпить повторів. Народ без народності — тіло без душі. Народність — єдине джерело історичного життя держави. Будь-яка жива історична народність — це найпрекрасніше творіння Боже на землі, і вихованню лишається тільки черпати із цього багатого і чистого джерела.
• Як би високо не розвинулась окрема людина, вона завжди буде стояти нижче народу.
• Загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не лише на практиці, а й у теорії, і німецька педагогіка — не більше як теорія німецького виховання.
• У кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим.
• Як не можна жити за взірцем іншого народу, хоч яким би привабливим був цей взірець, точно так не можна виховуватися за чужою педагогічною системою, яка б не була вона струнка і добре продумана.
• Науку не слід змішувати з вихованням. Вона спільна для всіх народів.
• Не педагогіка і не педагоги, а сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє. Виховання лише йде цим шляхом і, діючи спільно з іншими суспільними силами, допомагає йти ним окремим особистостям і новим поколінням.
• Система громадського виховання, що вийшла не із суспільного переконання, хоч як би хитро вона була продумана, виявиться безсилою.
• Де немає громадської думки про виховання, там немає і громадянського виховання.
Не можна стати хорошим наставником і вихователем, якщо батько чи вчитель не засвоїв настанов К. Ушинського, які він подає у відомій статті «Праця в її психічному і фізичному значенні»:
• Праця тільки й може бути вільною, якщо людина сама береться до неї, усвідомлюючи її необхідність. Праця ж вимушена, на користь іншого, руйнує людську особистість того, хто трудиться.
• Тіло, серце і розум людини потребують праці, праця — особиста, вільна праця — і є життя.
• Хто не відчув, як після важкої праці, що довго забирала всі сили людини, і небо здається світлішим, і сонце ласкавішим, і люди добрішими?
• Без праці, ділової, серйозної праці, сімейне щастя є не що інше, як романтична химера.
• Замість щастя, втраченого за гріх, дана людині праця, і поза працею немає для неї щастя. Праця — єдино доступне людині на землі і єдино гідне її щастя.
• Виховання, якщо воно передбачає щастя людини, має спрямовуватися не на саме щастя, а готувати її до праці в житті.
• Виховання має розвинути в людині звичку і любов до праці.
• Виховання не лише має розвинути розум людини і дати їй певний обсяг знань, а й запалити в ній спрагу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні гідним, ні щасливим.
• Виховання не тільки має прищепити вихованцеві повагу й любов до праці — воно покликане ще дати йому і звичку до неї.
• Навчання є праця і має залишитися працею, але працею, повною думки, мислення.
• Лікуючи хворого, лікар тільки допомагає природі. Так само і наставник має лише допомагати вихованцеві боротися з труднощами засвоєння того чи того предмета: не вчити, а лише допомагати вчитися.
• Розумова праця чи не найважча праця для людини. Мріяти легко й приємно, а мислити важко. Серйозна розумова праця втомлює незвичну людину швидше, ніж найважча праця фізична.
• Можливість праці і любов до неї — найкраща спадщина, яку може залишити своїм дітям хоч бідний, хоч багатий.
• Ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив морального — це головне завдання виховання, набагато важливіше, ніж розвиток розуму взагалі.
І на закінчення кілька речень з головної і підсумкової, надзвичайно важливої для педагогів та працівників навчальних закладів книжки К. Ушинського «Людина як предмет виховання, або Досвід педагогічної антропології»:
• Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно видається справою знайомою і зрозумілою, а декому — навіть справою легкою. І що зрозумілішим і легшим здається воно, то менше людина з ним знайомі теоретично і практично.
• Не можна назвати педагогом того, хто вивчив лише кілька підручників з педагогіки і керується у своїй виховній діяльності правилами та настановами, вміщеними в цих «педагогіках», не вивчивши тих явищ природи й душі людської, на яких, можливо, й засновані ці правила та настанови.
• Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабкостями й у всій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами та з усіма її великими духовними вимогами.
• Педагогіка — не наука, а мистецтво, найширше, найскладніше, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку, на багато великих і складних наук.
У кінці передмови до цієї важливої книжки К. Ушинський писав: «Праця наша не задовольнить того, хто дивиться на педагогіку зверхньо і, не ознайомившись ні з практикою виховання, ні з його теорією, бачить у суспільному вихованні лише одну з галузей адміністрації...
Книжка наша призначається для педагогів, які усвідомили необхідність вивчення психології для їхньої педагогічної справи».
К. Ушинський похований у Києві на території Видубицького монастиря біля Дніпра. На могилі встановлено пам'ятник, на якому зберігся до нашого часу напис: «Костянтин Дмитрович Ушинський — автор "Дитячого світу", "Рідного слова" і "Педагогічної антропології"».
Сьогоднішні педагоги, кожна українська сім'я знайдуть у працях Костянтина Дмитровича Ушинського багато цінних думок і настанов, що сприятиме національному вихованню учнівської і студентської молоді.