Запам'ятайте кілька порад чоловікам-батькам: Чоловік — опора сім'ї, а дружина — її окраса.
Батьку, виховай сина, щоб було кому перевершити тебе. В цьому рух життя. В кожному «гидкому каченяті» живе білий лебідь — не губи, а пробуджуй його. Дитина цікава тим, чим вона відрізняється від інших, а не тим, чим вона схожа на всіх.
Батьки і діти повинні вчитися разом — одні навчатися, інші — доучуватися. Не вимагайте зубріння, бо воно не лише вбиває інтерес до навчання, а й створює «живих роботів». Дитина пізнає світ дивуючись, підліток — сумніваючись, юнак — утверджуючись. У народі кажуть: «Дурень вчиться на власному досвіді, а розумний — на чужому». Неоціненність чужого досвіду в тому, що він розвиває в тобі почуття співпереживання, співчуття, розуміння дійсності. «Найкраща людина та, яка живе переважно своїми думками і чужими почуттями. Найгірший сорт людини — яка живе чужими думками і власними почуттями» (Лев Толстой).
Батьку, не перекладай своїх обов'язків допомагати дітям у навчанні на дружину. Вона й так має потрійне навантаження, працюючи на виробництві чи в установі, ведучи домашнє господарство та годуючи дітей і тебе.
Виховання дитини починається з виховання дорослих. Шляхетність душі батьків не завжди передається у спадок дітям.
Душа — це трансформатор, що поєднує палкі почуття і холодний розум. У душі поєднуються віра, надія "і любов. «Любов до дітей виховується тільки любов'ю — як вогник запалюється тільки від вогню» (Василь Сухомлинський).
Батько має задовольнятися не тим щастям, яке він відчуває, а тим щастям, яке він дає дитині.
Що довша проповідь батька, то менше в ній смислу й користі.
Той, хто негідно себе поводить, не виховає гідності в іншого.
«Якщо ви хочете своїм синам щастя, іноді, а то й якнайчастіше, будіть їх на світанку. Відкривайте перед ними дивовижний світ праці. Прагніть до того, щоб життя ваших синів було неспокійним, тривожним, клопітливим — це і є щастя» (Василь Сухомлинський). Робіть усе, щоб для ваших синів і дочок думка про творчу працю на благо незалежної України була щастям.
Батько не повинен обурюватись і лаяти сина чи доньку за те, що вони вдягаються в такий одяг, який він сам ніколи б не дозволив собі вдягти, що син відпустив вуса чи бороду, а донька підстриглася, обрізавши гарне волосся, що його діти сьогодні танцюють такі танці, яких він ніколи не танцював у своєму житті. У кожного покоління своя мода і свої танці.
Батько повинен бути для своїх дітей прикладом високоморальної поведінки, культури спілкування, працьовитості, вірності коханій дружині та бути впевненим, що його діти ніколи не допустять аморального чи антипатріотичного вчинку, не образять старшого чи меншого від себе.
Автор цієї книжки належить до покоління, яке в тяжкі роки Другої світової війни зі зброєю в руках стало на захист Батьківщини. Тому насамкінець хоче дати батькам таку пораду: виховуючи своїх дітей на героїчних прикладах історії українського народу, в день пам'яті загиблих і померлих скажіть своїм синам і дочкам: ось лежить твій дід, мій батько, а он там — батько мого батька. І я колись лежатиму в цій землі. Шануй, синку, цю землю, бо вся вона — це ми і наші батьки, це Батьківщина. Боронити, захищати її від загарбників — наш обов'язок, важливіший за будь-що в житті, бо Батьківщина — дорожча за життя!
Виховуйте своїх дітей національне свідомими патріотами України. Продовжуйте себе у своїх дітях — і ви залишите слід в історії українського народу.
Основою культури спілкування є гуманне ставлення людей одне до одного. А тому батьки мають дбати про формування в дітей відвертості, довіри й доброзичливості. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні й духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми.
Уже в материнському лоні дитина сприймає світ звуків, голоси матері та батька. Через емоційне забарвлення почутого й формується майбутня особистість. Отже, спілкування в сім'ї є для дитини першою школою громадянства, яка формує її особистість, розвиває в неї почуття власної гідності й заразом виховує повагу до батька, матері, бабусі, дідуся, братів та сестер.
Батьки повинні пам'ятати, що найкращі вихователі дитячого будинку чи школи-інтернату не зможуть замінити дитині рідну матір та рідного батька. Щоб виховувати дитину, треба віддавати їй своє серце, любити її. Але й цього замало. Потрібні ще почуття відповідальності, терпіння, знання особливостей дитини та вміння виховувати.
Лише в умовах достатнього спілкування в сім'ї дитина привчається шанобливо ставитися до інших, вчиться бути щирою, перейматися радощами й прикрощами близьких, турбуватися про них.
Досить часто можна чути нарікання на брак часу для виховання дітей. І це справді так (не більше 17 хвилин на добу батьки можуть виділити для виховання дітей). Але ж працюють усі: і ті батьки, хто добре виховує, і ті — хто погано. Тому річ не лише в кількості часу. Важливо, щоб той короткий час, який приділяється дитині, був насичений увагою й інтересом, щирістю й довірою, приносив взаємне задоволення, щоб дитина нетерпляче чекала зустрічі з батьком і матір'ю.
Батьки мають усвідомити, що виховання — це організоване спілкування, різноманітність духовних і ділових стосунків як між дорослими, так і між дорослими та дітьми. Через це в сім'ї ніколи не можна розділяти життя батьків і дітей на життя дорослих — справжнє, і життя дітей — несправжнє. Тільки у спільному житті з дорослими, поділяючи його радощі й турботи, беручи на себе частину відповідальності, дитина стає справжньою людиною.
Батьки передають дітям знання, своє розуміння навколишнього світу, досвід суспільних стосунків, соціальних форм поведінки. Спілкування між дорослими і дітьми формує духовний світ дитини, дарує естетичну насолоду від прочитаного, побаченого, почутого. Тому розмовляйте з дітьми! Якщо не вмієте — вчіться. Якщо не знаєте про що — думайте, читайте!
Ваш син має знати, і ви теж, що навіть кілька хвилин ранкової веселої, доброзичливої розмови з татом чи мамою — це щастя!
Ваша донька має поглядати на годинника під час прогулянки з друзями: «Наші вже готуються до вечері. І мені треба допомогти накрити стіл та про дещо поговорити з татом і мамою».
Я категорично проти російського прислів'я: «Когда я ем, я глух и нем». У дружній розумній сім'ї за обідом обговорюють прочитану книжку, переглянутий фільм, розмірковують над проблемами, що виникли у когось із членів сім'ї, радіють успіхам у праці чи навчанні. Для цього в сім'ї має бути встановлене обов'язкове для всіх правило — хоч один раз на день треба збиратися за сімейним столом.
Деяких батьків звинувачують у сентиментальності й «телячих ніжностях» до дітей. Не слухайте таких мудрагелів. Не бійтеся любити своїх дітей! Будьте з ними ніжними й лагідними. Умійте любити свою дитину не за те, що вона гарна та розумна, а просто за те, що вона є і вона — ваша. Навчайте дітей доброзичливості, вміння її виявляти. Звичні слова, сказані по-доброму, з усмішкою, доречно, роблять інколи дива. Дуже хотілося б, щоб батьки полюбили слово «можна» — чудове слово:
«Можна я залізу на дерево?» — «Можна».
«Можна я не їстиму супу?» — «Можна».
«Можна я покличу друзів на день народження?» — «Можна».
Намагайтесь якнайчастіше говорити це слово. Що більше буде в житті дитини доброзичливих «можна», то менше буде в її характері схильності до шкоди. Але коли вже не можна — то таки не можна!
Одна мама розповідала: «Чотири заборони є в моїх дітей. Перша — не можна ображати маму — навіть поглядом. Друга — не можна ображати маленьких. Третя—не можна завдавати болю нікому, тим більше — усьому живому. Четверта — не можна завдавати прикрощів іншій людині». Це і Е глибока материнська мудрість.
Дім, ваша квартира -— це не дві кімнати і кухня. Це — світ вашої сім'ї. А тому не будьте занудами. Не смикайте, не лайте дитину. Не робіть непотрібних зауважень. Не примушуйте дітей дорослішати, не позбавляйте їх дитинства. Кожній дитині потрібна материнська та батьківська любов. Василь Сухомлинський стверджував: «Мистецтво виховання передбачає насамперед мистецтво говорити, звертаючись до людського серця». Виховання — одне з найпрекрасніших і найпочесніших занять людини. Проте батько-вихователь і батько-зануда — це далеко не одне й те саме. Ось чому, що коротше зауваження, то воно краще.
Батьки над усе мають шанувати духовну красу українського народу, його традиції, педагогічну мудрість і культуру сімейного спілкування, пам'ятаючи, що українська етнопедагогіка
| схвалює: | засуджує: |
| Розум і силу, | Злих та сердитих, |
| Знання, працю милу, | Упертих, ненаситних, |
| Науку, освіту, | Скупих та лукавих, |
| Усмішку, подібну до цвіту, | Дурних та поганих, |
| Хоробрість і мужність, | Крикливих, невдячних, |
| Гарну вдачу, мудрість, | Заздрісних, необачних, |
| Совість і чесність, | Гульвіс, вередливих, |
| Гуманність і чемність, | Ледачих, нещирих, |
| Працелюбних, вірних, | П'яниць, скалозубів, |
| Чуйних і надійних. | Нікчем, душогубів. |
Виховати з дитини справжнього громадянина-патріота України — мабуть, найскладніше завдання. Воно є найголовнішим не лише в шкільному і громадському, а й у сімейному вихованні. І допомагають у цьому народні традиції.
Для українців це традиційна працьовитість, скромність, чесність, гостинність, моральність, родинність, пісенність, акуратність в одязі та облаштуванні помешкання, любов до рідної землі, злагода з природою, вірність в коханні, пошана до батьків, дідуся й бабусі, звертання на «Ви». У традиціях української сім'ї визначне місце посідає культ предків. У кожному регіоні відзначають День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Це дуже важлива з виховного погляду традиція. Таким є свято 9 травня — День Перемоги. А тому вшановувати померлих і загиблих на війні, розповідати про їхні добрі справи, героїчні вчинки разом з дорослими повинні й діти, щоб вони переймалися повагою до своїх предків.