Види мовлення розрізнюються за формою висловлювання (оформленням висловлювання): 1) усне; 2) письмове. Можна також сказати, що усне та писемне мовлення (як, зрештою, і "позамовне" спілкування) - це мовлення зовні ш н є, відмінне від внутрішнього мовлення, яке проходить без висловлення, "у свідомості"; до нього схильні люди, зосереджені насамперед на своєму внутрішньому "я".
Письмове висловлювання, на відміну від усного, є значно більш надійним. Усім відома дитяча гра в "зіпсований телефон": при усній формі передачі інформації вона незмінно трансформується й навіть спотворюється комунікантами. Відома анекдотична ситуація "чи то він вкрав шапку, чи то в нього її вкрали" прекрасно ілюструє недосконалість і ненадійність усного інформування. Тому ділове, офіційне, тобто - суспільно особливо важливе мовлення, зокрема у сферах політики, дипломатії чи права, - тяжіє до писемної форми спілкування.
Особливо підвищується вибагливість до мовленнєвої культури з винаходом письма. Власне, й люди, що жили або й сьогодні живуть в умовах первісності або варварства, зазвичай створюють якісь начатки писемності.
У індіанців - корінних жителів Америки - існувала, по-перше, т. зв. мова "вогню та диму": тут інформація передавалася на відстань кількістю розпалених багать, а послідовністю спалахів вогню. По-друге, тут використовувалося вузликове письмо (кіпу); узгоджений заздалегідь характер вузликів, зав'язаних на шнурі, був знаком, що передавав певну інформацію. У стародавніх германців до засвоєння ними римської цивілізації були в ужитку руни - різноманітні за комбінаціями зарубки на дерев'яних брусках такого ж само призначення. Красномовна ситуація, записана "батьком історії" Геродотом. Коли давньоіранський цар Дарій вирішив підкорити вільнолюбних кочових скіфів, вони послали цареві-завойовнику своєрідного "листа": птаха, мишу, жабу й п'ять стріл, без усяких пояснень. Дарій спробував витлумачити цю загадку на свою користь. Оскільки, як сказав він, миша живе у землі, жаба - у воді, птах подібний до коня, а стріли означають військову хоробрість скіфів, то "дарунок" було потрактовано як знак покори. Але його воєначальник подав інше прочитання "листа": перси мусять заховатися, немов як птахи в небі, немов миші у землі, немов жаби в озера, або ж потраплять під численні стріли скіфів. Подальший розвиток подій засвідчив, що воєначальник виявився мудрішим за свого царя.
З подібних ситуацій народжувалося письмо. Спочатку воно було, як правило, малюнковим: "нога" означало "йти", "око" - бачити" тощо. Формалізація таких малюнків породила ієрогліфи єгиптян, клинопис месопотамців і т. п. Алфавіт, тобто письмо, в якому одна буква означає певний звук, винайшли фінікійці -ініціативний торговельний народ стародавнього Середземномор'я; у них його запозичили стародавні греки, а від них - усі стародавні цивілізації Європи.
Писемна форма комунікації, яка виникає поруч з усною, створює новий щабель мовленнєвої культури; формування на основі усної народної творчості писемної літератури, виникнення різних форм красномовства та ділового мовлення пов'язано з складанням у суспільстві касти грамотних професіоналів, що користуються великим авторитетом.
Знання ще рідкісне й дорогоцінне, а писець - носій мудрості - користується величезним авторитетом. Характерно, що там, де в повазі був інтелект і люди вважалися рівними, грамоті дітей починали навчати масово й рано. Так, у стародавніх євреїв дітей навчали читати й коментувати Біблію з 6-ти років; письму й читанню навчали як хлопчиків, так і дівчаток. Навпроти, монополізація знань правлячою верхівкою (як у Стародавньому Єгипті, наприклад) прирікали маси людей на рабське й темне існування. Писці стародавнього Єгипту чи Вавилону служили чиновниками високого рангу і були сповнені величезної самоповаги. До нас дійшло повчання одного месопотамського писця, який докоряє синові, що ледацюга не бажає успадковувати ремесла, яке так добре годувало ще його діда й батька.
Рідкісна й дорогоцінна освіта не лише в Стародавньому світі, а й у середні віки. Достатньо сказати, що переписана грамотними писцями Біблія коштує величезні гроші1 : її оздоблюють золотом і коштовним камінням, тримають, на знак пошани, на голові й урочисто читають по церквах - як Слово Боже, звернене до людства.
З розвитком світського суспільства та неухильною демократизацією норм суспільного життя протягом наступних століть грамотність і норми мовленнєвої культури поширюють свій вплив. Суспільство, в першу чергу - європейське, потроху починає розуміти роль граматики. Відома ситуація епохи пізньої античності: чоловік зобов'язався принести жертву в храм, і дав письмове зобов'язання подарувати святині розкішну річ: "статую золоту піку в руках утримуючу". Коли ж дійшло до виконання зобов'язання, то жертводавець скористався з відсутності належної за граматичними правилами коми й подарував статую з дешевого матеріалу - з тоненьким золотим списом у руці.
У цивілізованих країнах найперше усталюються норми граматики та літературної мови - як необхідна умова нормальної мовленнєвої комунікації. Піднесення величі Франції у XVII ст. супроводжується, зокрема, заснуванням Академії наук, перед якою видатний державний діяч, несправедливо осміяний О. Дюма кардинал Ришельє, ставить завдання: створити словник французької мови та граматичні канони. Цікаво відзначити, що у нас в Україні відомий церковний письменник XVI ст. Мелетій Смотрицький також створює свою знамениту "Граматику" саме в годину потреби духовної консолідації суспільства, і навіть раніше, ніж французи.
Граматичні помилки можуть дорого коштувати суспільству. У середині минулого століття світ облетіла цікава інформація: 1962 р. недостатньо уважна американська друкарка, передруковуючи програму для комп'ютера, пропустила тире, внаслідок чого в обчисленні траєкторії космічної ракети з'явилася помилка, й снаряд довелося після запуску знищити. Ціна пропущеного тире склала 18 тисяч доларів.
Грамотність може бути, як в архаїчних цивілізаціях, розкішшю для небагатьох привілейованих, але масова і доброякісна освіта, типова для сьогоднішнього розвиненого суспільства, як правило, не залишає грунту для маніпулювання людьми; грамотні люди мають власну думку, їх нелегко "задурити". Утвердження в 1917 році на неосяжних теренах нинішнього СНД більшовизму з його кривавими діяннями сталося можливе не в останню чергу через масову темноту й відсталість населення. Більш того, більшовики зуміли, ліквідувавши елементарну неграмотність народного загалу, перетворити масову освіту на масове ж зомбіювання громадян своєї держави. Недарма у колишньому Радянському Союзі більш за все боялися вільної комунікації (як громадян країни між собою, так і з іноземцями) і правдивої інформації. За невинний анекдот щодо чергового "вождя" можна було заплатити життям. Падіння цього режиму не в останню чергу було зумовлене зв'язаністю комунікації в суспільстві, що фатально загальмувало його розвиток.
Нечуваний розвиток в наші дні професійного і самодіяльного ораторства, яке має грунт не стільки в усному, скільки в писемному мовленні, та друкованої публіцистики, особливо ж при опорі на науково-технічну думку, породжує феномен ЗМІ (засобів масової інформації). Комунікація стає глобальною: газета, радіо, телебачення чи інтернет роблять доступною величезну за обсягом інформацію будь-якого характеру.
Отже, як усне, так и письмове спілкування мають свої переваги та недоліки. До плюсів письмового спілкування можна віднести те, що ми маємо більше часу обміркувати свої думки, добрати аргументи і навіть декілька разів переписати текст, якщо він нам не сподобався або здається непереконливим. Письмове спілкування завжди більш точне у висловлюванні думок та грамотне за способом їх викладу. Крім того, письмова форма дозволяє зберегти наші думки та почуття для майбутнього, коли при нагоді ми зможемо скористатися, наприклад, підготовленою промовою ще раз. Водночас при письмовому спілкуванні ми позбавляємося важливого безпосереднього контакту з співбесідником - отже, не можемо скористатися невербальними засобами впливу (жестами, мімікою тощо). Також ми не маємо в цій ситуації змоги побачити сприйняття наших думок і перебудувати, в залежності від реакції іншого комуніканта, свій монолог.
В усному спілкуванні ситуація протилежна - мінуси письмового спілкування стають плюсами усного і навпаки. Лаконічно про різницю між цими двома видами сказав видатний англійський письменник Б. Шоу: "Існує п'ятдесят способів сказати "так" і п'ятдесят способів сказати "ні", і лише один спосіб їх написати".
1.2 Основні типології спілкування
Мовленнєве спілкування – це передусім соціальна взаємодія, оскільки, як зазначають сучасні російські психолінгвісти Ю. Сорокін, Є. Тарасов і О. Шахнарович, в нього люди вступають не для того, щоб обмінятися інформацією – це завжди лише засіб для досягнення іншої, немовленнєвої мети, яка може і не усвідомлюватися комунікантами... У повсякденній свідомості, що актуалізується в спілкуванні, відображаються соціальні відносини (національні, класові, групові, трудові, міжособистісні та ін).
Існує кілька типологій спілкування за різними критеріями: