Фізичне виховання. Головними формами фізичного виховання виступали уроки руханки (відбувалися 2 рази на тиждень), і 10-хв. зарядки до і після навчальних занять, а також різноманітні спортивні організації, прогулянки і екскурсії Крім цього, щодня з 15.00 до 16.00 год. на шкільному стадіоні відбувалися ігри й забави, в яких могли брати участь усі бажаючі.
Велику роль у справі фізичного, а також громадського й патріотичного виховання відіграли скаутські дружини. З ініціативи О.Тисовського і при підтримці дирекції, у 1920р. в Львівській гімназії було створено Пластовий осередок. Головним обов'язком Пластуна були - вірність Богові й Україні, допомога іншим й дотримання законів товариства [28, с.225]. Особливо активно розгорталась діяльність цього товариства, коли одним із його керівників стала Олена Степанів. Члени організації здійснювали прогулянки та краєзнавчі мандрівки, зокрема в околиці Львова, у Карпати на гори Маківку, Парашку.
Велику увагу в рамках тіловиховання приділялося санітарно-гігієнічній просвіті учениць, її формами виступали спеціальні бесіди, на яких обговорювалися питання особистої гігієни, догляду за здоров’ям, зовнішньої культури тіла. Окрім теоретичних знань, опікуни й шкільний лікар намагалися виробити в учениць практичні навички догляду за тілом і здоров’ям й культурної поведінки в різних громадських місцях Високий рівень санітарно-гігієнічної просвіти вихованок забезпечувався, крім згаданих форм, ще й діяльністю гуртка «Червоний Хрест». Його учасниці засновували комітети чистоти і порядку, організовували бесіди з питань гігієни, турбувалися про порядок і чистоту у школі, виготовляли відповідні плакати, збирали лікарські трави та шкільну аптечку, опікувалися слабшими дітьми і т.ін. Доречно зазначити, що згідно рішення шкільного лікаря, фізично ослаблені діти мали змогу покращити своє здоров’я у Вакаційній оселі в Підлютому, де у монастиря сс.Василіянок була своя філія.
«Утилітарно-практичне» (трудове) виховання. Таке виховання мало на меті привчання дітей до праці, формування навичок трудової діяльності. Основними його формами були практичні заняття, на які відводилося 2 год. щотижня. Під час цих занять учениці займалися шиттям (виготовляли спортивну форму, дитячі сорочки), шевством, рукоділлям, а також здобували основні навики ведення домашнього господарства (куховарства, прання, прасування та ін.). Речі, виготовлені ученицям в ході таких уроків, могли виставлятися на продаж у шкільних крамничках з метою збору коштів на допомогу вбогим ученицям.
«Фахове» виховання». Такий напрям передбачався виховними планами професійних шкіл. У вчительських семінаріях фахове виховання передбачало підготовку учениць до педагогічної праці, формування у них відповідних професійно значущих якостей та вмінь. Формами такого виховання були чергування семінаристок у школі вправ, догляд за дітьми під час перерв, забав, педагогічна практика та діяльність педагогічних гуртків. Теоретичний вишкіл членки гуртків здобували шляхом написання рефератів на педагогічні теми, наприклад «Про школу радості», «Про школу праці», «Про дитячі будинки Монтессорі», «Про виховання характеру згідно з ідеалами Ферстера» [106, с. 33].
Характеризуючи виховний процес навчальних закладів під опікою чернечих згромаджень, потрібно відзначити тісну співпрацю педагогічного персоналу і батьків. Така співпраця здійснювалася шляхом відвідування виховательками місць проживання учениць, влаштування конференцій для батьків і спеціальних бесід з ними. Однією з найбільш ефективних форм співпраці школи з батьками був «Батьківський кружок», що на вимогу куратори Львівського Шкільного округу мав бути створений при кожній навчальній установі. У компетенцію членів кружка входили організація матеріальної допомоги (у вигляді харчів, грошей одягу) вбогим ученицям, забезпечення їм можливостей літнього відпочинку, патронат «приватних станцій», нагляд за поведінкою дітей у школі та поза нею [98, а. 28]. Члени батьківського кружка шмагали дівчатам у проведенні шкільних імпрез, театральних вистав і концертів.
Особливе місце серед усіх створених чернецтвом шкіл займали фахові школи їх у Галичині було кілька. Сс Василинки в 1927р. у Львові, заснували кравецьку школу [17, с 6] Таку ж кравецьку школу для дівчат, у 1936р в Бориславі відкрили і сестри Служебниці [287, а.2]. ОО. Студити заснували промислову школу в Дорі. Зміст освіти цієї школи передбачав оволодіння учнями теоретичними знаннями й практичними вміннями у галузі столярства, кушнірства, шевства, а також утвердження і розвиток традицій гуцульського народного мистецтва [63, с.5].
Про високий рівень професійних знань і вмінь, естетичного виховання, розвиток фантазії і декоративної творчості, художнього смаку, наявність аристократичних і мистецьких здібностей учениць Василіянської школи свідчить доведений ними показ історичних костюмів різних епох у живих картинах. Ця імпреза відбулася у 1937р. в Народному Домі у приміщенні польського театру [9, с. 135]. Костюми, що були власноручно виготовлені дівчатами, викликали щире захоплення глядачів високим художнім рівнем і вишуканістю смаків. Показ одягу відбувався у супроводі декламацій поезій Лесі Українки, Ф. Петрарки та ін. авторів, чиї твори змальовували характерні картини певних історичних періодів. Ученицями був представлений типовий одяг Стародавнього Єгипту, Риму. Греції, епохи Середньовіччя, Ренесансу, барокко, ампіру (наполеонівські часи) та періоду бідермаєру. Яскравим національним елементом свята був завершальний показ історичних костюмів українського народу. Крім народних танців, у яких були представлені вбрання різних соціальних груп населення – князів, міщан, козаків та ін., персоніфіковано одяг демонструвався ще й у чотирьох постатях – княгині, боярині, гетьманші, міщанки [59, с.7]. Зважаючи на високий художній рівень і професіоналізм виставки, в наступному році школі було присвоєно статус фахової гімназії.
У плані морального виховання учениць, їх духовного збагачення, поширення світогляду важливу роль відігравала організація і проведення ними Шевченківських вечорів, Марійських свят, урочистих академій, присвячених Лесі Українці, Митрополиту Андрею Шептицькому та іншим видатним людям [8, с5].
Характер та зміст життя вихованок шкіл під опікою чернецтва формували духовні особи, віддані сестри і непересічні професори та учителі, які власним прикладом, глибоким патріотизмом, високим інтелектом уміли заохотити цю молодь. Випускники цих установ стали релігійними та освіченими людьми, і це і гуманне та патріотичне виховання вони передали своїм дітям та онукам. Перелік прізвищ вчителів Львівської гімназії є водночас переліком видатних вітчизняних науковців і культурних діячів. Це – І.Крип’якевич (викладач історії), Б.Барвінський (історія), Б.Вахнянин (природознавство), В.Щурат (українська мова), М.Зарицький (математика), Ф.Колеса (українська мова), Ю.Дзерович (німецька мова), І.Сітницькик (математика), С.Сидорович (ручні роботи), М.Гайворонський (спів), О.Степанів (історія, географія).
3 метою забезпечення духовенству можливостей перевірки, контролю й своєчасної корекції навчально-виховного процесу монастирських шкіл у 1935р., Митрополичий Ординаріят створив при своєму відомстві Шкільну Раду (далі М.О.Ш. Р.). У компетенцію цієї Ради входило: складання навчальних і виховних планів, підбір шкільних підручників, апробація педагогічного персоналу, проведення іспитів (визначення їх змісту та обсягу), організація комісій для них і т.д. [41, с.262-263]. До складу М.О.Ш. Р входили, як світські , так і духовні особи. Наприклад, у 1935р. її членами були о.Ю.Дзерович (професор Богословської Академії), о. М. Залєський (директор філії української гімназії у Львові), о. М.Хмільовський (Директор гімназії Малої Семінарії У Львові), В.Кузьмович (візитатор шкіл «Рідної Школи»), І.Копач (візитатор середніх шкіл у Львові), В.Левицький (візитатор середніх шкіл у Львові) [23, с.329].
Як бачимо, навчальні заклади (народні школи, гімназії, фахові школи), створені релігійними згромадженнями, стояли на високому професійному рівні. Учні здобували тут не тільки різнобічні та ґрунтовні знання, а й глибоке морально-релігійне, естетичне, фізичне, фахове виховання. У школах, які провадили сестри-монахині, виховувались діти різного соціального походження із різних релігійних конфесій, але у стосунках між ними завжди панували толерантність і такт. Учениці різних релігійних конфесій мали окремих катехитів і дотримувались своїх релігійних обрядів. Світські вчителі і духовні особи вели копітку роботу над формуванням в учениць християнських чеснот щедрості, чисноти, доброзичливості, покірності, пильності. Ученицям таких шкіл були притаманні не лише ґрунтовні знання з основ наук і різнобічне виховання, а й високий рівень національної свідомості та патріотизму. Характеризуючи навчально-виховний процес василіянських шкіл УХК зазначав, що їх випускники заклали основи для релігійного й національного відродження українського жіноцтва [66, с 69].
2.2 Виховна функція змісту шкільних підручників
Весь зміст освіти народних і середніх шкіл Галичини визначався ідеалістичністю та ґрунтувався на релігійному світогляді. Цим і пояснюються широкі виховні можливості навчальних предметів. Найвизначнішу роль у плані морально-релігійного виховання відігравали такі дисципліни, як релігія, історія, українська мова й література, філософія та ін. Світоглядну базу цих дисциплін складало християнське вчення. Зрозуміло, що найбільш ефективно завдання морального вишколу учнів вирішувалися на уроках предметів з релігійного циклу.