Не зважаючи на те, що згідно статутів учениці шкіл мали бути греко-католицького віровизнання ними також ставали вірні римо-католицької, православної, євангельської церкви і навіть євреї. Так, наприклад у 1931р. із 103 учениць учительської семінарії Яворова було 3 римо-католицького, 4 православного і 14 єврейського віровизнання [109, с.43]. При цьому, взаємовідносини учениць шкіл чернечих згромаджень були напрочуд толерантні і тактовні.
Навчальні заклади сестер Василіянок, були платними, але, як ми вже згадували раніше, дітям із незаможніх родин, у міру фінансової спроможності монастиря, надавались повні або часткові знижки. Інформація про розміри оплати і наданої монастирем допомоги учням проілюстрована на прикладі Станіславської гімназії у додатку Д 3. Особливою опікою і турботою були охоплені діти-сироти. Їх. як виняткову категорію вихованок монастир повністю звільняв від оплати за навчання і проживання в інституті. Так, лише у Яворівський вчительській семінари на повному утриманні монастиря перебувало 40 учениць [108, а.1]. Достатньо значна плата за навчання призвела до того, що переважна більшість учениць гімназій були вихідцями із середніх соціальних та заможних класів, а саме з родин ремісників, купців, державних службовців, заробітчан і т.д. Детальні відомості щодо роду занять батьків, результатів успішності, національності, віровизнання та місця проживання учениць Яворівської гімназії подано у додатку Е.
Як бачимо із наведеної таблиці, проживати немісцеві учениці могли як в інтернаті монастиря, так і на винайнятих приватних помешканнях. Слід зазначити. що керівництво школи на протязі усього навчального року проводило візитацію цих, так званих «приватних станцій». Причому, у випадку невідповідності умов помешкання санітарно-гігієнічним, житлово-побутовим, моральним та іншим вимогам шкільна комісія могла заборонити учениці проживання у ньому.
Розглянувши організаційні аспекти діяльності навчальних закладів чернецтва, перейдемо до розгляду змісту освіти цих установ, з точки зору його виховного потенціалу. Безперечно, найбільше виховне навантаження несли релігія, українська мова і а педагогічні предмети у вчительських семінаріях [105, а.1].
Виховний вплив цих навчальних дисциплін реалізувався у різноманітних, як урочних формах; бесідах, розповідях, лекціях, дискусіях і т.ін, так і позаурочних. До них слід віднести позакласне читання, гуртки, конференції, і релігійні практики, шкільні і позашкільні вистави, концерти, прогулянки, екскурсії тощо. Зупинимося на детальному розгляді діяльності шкільних самоосвітніх гуртків як важливого засобу розумового виховання. Особливе місце у навчальному процесі серед усієї гурткової роботи займав «Научний Кружок». Зміст його діяльності акумулював у собі майже усі напрями виховання. Основною ціллю такого кружка було поглиблення і розширення світогляду учениць у всіх областях знань, і особливо з рідної літератури та історії [101 с. 1]. З цією метою учасниці гуртка готували реферати (наприклад на такі теми: «Про заснування і значення «Просвіти» в суспільності», «Про старо-українську словесність»), організовували відчити («Значіння О. Кобилянської в українській літературі»), наукові дискусії, святкові академії на честь геніїв української нації, закладали біоліотеки, влаштовували прогулянки, як в навчальних цілях, так і для відпочинку. На кошти, які виручалися з проведених імпрез та добровільних внесків, учениці купували книжки у бібліотеку, шкільне приладдя та надавали допомогу потребуючим. З ініціативи членок «Научного Кружка» могли створюватися дочірні освітні, музичні, спортивні та інші гуртки, що сприяли розвитку духовних і фізичних рис людини, а також забезпечували корисний і культурний відпочинок. У Львівській гімназії, наприклад, були створені такі самоосвітні гуртки: філологічний, історичний, математичний, класичної літератури, географії, літературний ім. Лесі Українки. Усі ці гуртки поглиблювали й доповнювали знання учениць згідно програмного матеріалу. Більше того, що видається нам дуже важливо, деякі з них, а саме історичний і літературний активно спричинялися до національного виховання учениць. Шляхом удосконалення своїх знань учениці вчилися шанувати минуле, традиції свого народу, знайомилися з видатними постатями вітчизняної науки і культури.
Засобом, що сприяв інтелектуальному збагаченню та всебічному розвитку учениць була бібліотека. Слід зазначити, що фонди бібліотек у розглядуваних закладах були достатньо широкими і постійно поповнювалися. Книги, які зберігалися у них, були написані різними мовами українською, польською німецькою та ін. Наприклад, у бібліотеці Яворівської гімназії було 826 томів [103, с. 34].
Виховний процес василіянських шкіл проводився згідно плану, що був затверджений дирекцією школи. До кожного класу була прикріплена опікунка, із числа світських учителів чи монахинь, в обов'язки якої входило виховання молоді. Щороку опікунка писала плани і звіти стосовно виховної роботи, що проводилась у класі. Метою цієї діяльності було формування нового покоління української нації з твердими релігійно-етичними переконаннями, розвинутого інтелектуального, фізично й естетично в ім’я Бога та користі для громадянства і Батьківщини Розпочинали свою виховну працю опікунки зі своєрідної підготовчої фази, яка передбачала їх ознайомлення з підопічними, цілим класом як колективом, окремими його групами і особливостями кожної учениці зокрема. Останнє, насамперед, передбачало визначення рівня психо-фізичного розвитку дівчат, їх духовної культури та інтелекту. Не менш вагомим було визначення темпераменту учениць, особливостей характеру, зацікавлень, здібностей і т. ін. Опікунка класу також повинна була володіти достовірною інформацією, що стосувалась здоров’я, матеріального стану, домашніх умов учениць, їх забезпечення шкільними підручниками, навчальним приладдям і т ін. Збирати такі відомості виховательки могли шляхом відвідування місць проживання учениць, співпраці з шкільним лікарем і батьками, спостереження за їх поведінкою у школі, церкві, театрі та інших громадських місцях. Потрібно і також відзначити, що опікунки класів здійснювали й окремі педагогічні дослідження з метою кращого вивчення індивідуальних особливостей підопічних та їх інтересів. Так, наприклад, опікункою IV курсу гімназії у м. Яворові було проведене анкетування учениць на тему: «Що в школі мені імпонує і що я хотіла б усунути». Усю зібрану інформацію виховательки вписували у так звані «індивідуальні листки», котрими могли користуватися усі вчителі даного класу. Опікун, або як його с ще називали господар класу, окрім спостереження за навчальною діяльністю і дисциплінованістю учениць повинен був цікавитись позашкільним життям підопічних, повідомляти батьків про їх поведінку виносити покарання у межах своєї компетенції, звітувати на учительських конференціях. Дисциплінарними засобами у школах виступали: покарання учнів вчителями, нагадування господарів класу, догани винесені директором або педагогічною радою і виключення зі школи. Поряд із розглядом засобів покарання, варто буде згадати про один із засобів заохочення, яким виступала, так звана «Золота книга». На сторінках цієї книги записували імена тих учениць, котрі досягли успіхів у навчанні та відзначалися зразковою поведінкою. Принагідне зазначимо, що дисциплінованість та вихованість учениць оцінювалась двома якісними показниками: «поведінка» і «пильність». Шкала оцінок поведінки були наступною дуже пильна, добра, відповідна і не відповідна. «Пильність» могла бути дуже добра; добра, достатня і не достатня [105, а.5].
Характерною особливістю технології виховання, яка заслуговує на нашу думку високої оцінки, що застосовувалась у навчальних закладах чернечих згромаджень була орієнтація на самопізнання і самовдосконалення, її найважливішими постулатами виступали наступні твердження:
1. Лише шляхом самопізнання можна зрозуміти своє призначення у житті.
2.Викорінення негативних рис і проявів характеру, гартування духу та вироблення волі не повинні припинятися впродовж усього життя.
3.Постійний самоконтроль і самоаналіз власної поведінки привчить до 1 панування над собою, емоціями і примхами, не допустить аморальних вчинків, стане передумовою культурного зростання.
Зміст процесу виховання у монастирських школах включав у себе такі напрями: морально-релігійне, державно-громадське, естетичне, трудове, фізичне та ін. На практиці завдання цих напрямів реалізувалися, зокрема у діяльності шкільних гуртків і організацій. Найбільш поширеними були наступні: «Марійські Дружини», «Златоусти», Скаутські дружини («Пласт»), класові самоуправи, шкільна самопоміч, комітет допомоги вбогим ученицям, «Товариський крам», шкільні крамнички, крамнички і кооперативи, літературні, і краєзнавчі, драматичні, природничі, музичні і хорові гуртки, «Червоний хрест», антиалкогольні об’єднання, педагогічні гуртки у вчительських семінаріях та ін. Для прикладу наведемо перелік гуртків, які працювали у Львівській гімназії та ангельській семінарії (див. додаток Є). Усі гуртки працювали під наглядом вчителів. організовували диспути, відчити, збирали спеціальні бібліотечки. Розглянемо згадані вище напрями виховання більш детально.
Морально-релігійне виховання виступало провідним і фундаментальним напрямом усього процесу національного виховання. Метою такого виховання було прищеплення молоді непохитних релігійно-етичних переконань, що базуються на загальнолюдських моральних цінностях і вічних ідеалах правди, добра та краси [99, а. 15]. Опікунки намагались сформувати у своїх підопічних морально-релігійні характери, що зобов'язувало б їх чесно виконувати свої обов'язки перед Богом, самим собою і рідним народом. Формами такого виховання виступали уроки релігії (відбувалися два рази на тиждень), Марійські Дружини, шкільні Богослуження (відбувалися у неділю і свята), екзорти (щотижня) та інші різноманітні релігійні практики. Щодо останніх потрібно зазначити, що кілька разів протягом шкільного року учениці приступали до св. Причастя, щоденно до і після навчання відбувалися спільні молитви. Крім цього молодь брала участь у спеціальних Богослужениях у травні на честь Пречистої Діви Марії, у червні – до серця Ісуса. Одним із засобів релігійного виховання учениць був спів побожних пісень під час Богослужень і після щоденної молитви. Велика кількість ученць Яворівської гімназії вдосконалювала свій релігійний вишкіл шляхом активної участі у діяльності Марійської Дружини, що була заснована у 1934р. о. І.Назарком. Наприклад, з ініціативи учасниць Марійської Дружини у 1934/35 шк.р. були проведені релігійна академія на честь Св. Йосафата з приводу заснування «Ргіша Ргіtагіа» (першої Марійської Дружини) [109, с. 13]. Плідною була й діяльність Марійської Дружини Львівської вчительської семінарії, в ряди якої вступило 100 із 135 учениць [106, с.10]. Детально мету, структуру та зміст діяльності цих організацій буде розглянуто нижче.