Наприклад, учитель має розучити з дітьми складну пісню. Якщо він планує зробити це протягом двох уроків, то їх треба повністю присвятити тільки розучуванню пісні. Доцільніше спланувати роботу над піснею на трьох-чотирьох уроках. Перше ознайомлення з твором можна розглядати як попереднє прослухування: учитель виконує пісню й проводить коротку бесіду, присвячену їй. Бажано запропонувати учням підспівувати найпростіші фрази (частіше вони трапляються в приспіві). На другому уроці можна розучити приспів пісні (заспів вони слухають у виконанні вчителя). На наступному уроці розучують заспів) і виконують пісню загалом.
Методика поступового розучування пісні дає змогу тривалий час «спілкуватися» з нею, що сприяє кращому її запам'ятовуванню. Перевага такої методики в тому, що пісня майже місяць на вустах в учнів. За цей час вони краще запам'ятовують її текст, мелодію і мають змогу повторювати вдома. До того ж, пісню розучують без надмірних зусиль.
Те саме стосується й слухання музики. Захоплюючись цим видом діяльності, окремі вчителі намагаються вирішити на одному уроці кілька завдань, спрямованих на формування навичок музичного сприймання. Вони пропонують учням для прослухування на одному уроці різні твори, вдаються до їх аналізу, прагнучи активізувати пізнавальні процеси учнів. Проте на певному етапі уроку в молодших школярів настає втома. Діти не можуть протягом тривалого часу зосереджуватися на одному виді діяльності.
Бувають уроки, на яких учитель захоплюється музичною грамотою, сольфеджуванням. Діти записують у зошити музичні приклади, повторюють правила, вчаться сольфеджувати (сольмізувати), тобто виконують низку одноманітних завдань, характерних для занять із сольфеджіо або теорії музики в спеціальній музичній школі. Якщо в музичних навчальних закладах професійного спрямування такі уроки можливі (хоча бажано їх урізноманітнювати), то в загальноосвітніх школах вони нецікаві.
Очевидно, захоплення вчителя одним видом музичної діяльності можна пояснити тим, що він здобув освіту хормейстера, теоретика або виконавця-інструменталіста й залежно від цього розробляє методику уроків. Професійна спрямованість спеціальної освіти вчителя, звичайно, впливає на його педагогічну діяльність, це природно. Більше того, у роботі з дітьми бажано максимально реалізувати свої потенційні творчі можливості. Втім головним орієнтиром для вчителя мають бути не стільки власні професійні інтереси й нахили, скільки усвідомлення завдань виховання, навчання й розвитку школярів. Якщо педагог розуміє перевагу комплексних уроків порівняно з одноплановими, він прагнутиме подолати однобічність своєї музичної підготовки. Б.Асаф'єв писав, що вчитель музики у загальноосвітній школі не повинен бути «спецом» в якійсь одній галузі музики. Він має бути й теоретиком, і регентом, і водночас музичним істориком, і музичним етнографом, і виконавцем, який володіє інструментом, щоб завжди бути готовим спрямувати увагу в той чи інший бік.
Однією з хиб уроків музики є відсутність взаємозв'язку між різними видами музичної діяльності, коли компоненти уроку ізольовані один від одного, й незрозуміло, чому саме використовують ті чи інші твори, за яким принципом їх поєднують в єдине ціле. Сутність комплексної структури уроку в тому й полягає, що застосовані види музичної діяльності мають бути взаємозумовлені і взаємопов'язані між собою. Якщо урок ділять на частини, естетичне чуття цілого в учня не задовольняється.
Цікаві спогади про відомого вчителя-методиста Н.Гродзенську однієї з її учениць: «...взаємозв'язок усіх видів роботи такий, що неможливо говорити про „розділи" уроку; практично їх немає, а є єдиний цілісний процес, що йде нібито на одному диханні... Але це не завжди і не всім вдається. Нелегко буває знайти те єдине, що може об'єднати весь урок».
Плануючи структуру уроку й музичний матеріал, доцільно враховувати, що тривале перевантаження будь-яким одним видом діяльності спричиняє втому. Втома розвивається, якщо не враховують емоційне забарвлення творів для виконання і слухання.
Досвід роботи багатьох педагогів свідчить, що одним з найкращих варіантів побудови уроку музики є такий, коли спочатку вчитель розучує або повторює з дітьми пісні сумного характеру, а потім слухає з ними радісну, веселу музику. Деяке закономірне зниження працездатності в середині уроку компенсує її підвищення наприкінці. Якщо на початку заняття розучують або повторюють бадьорі, енергійні пісні, то в другій половині можна послухати твори спокійного, наспівного звучання. Такий варіант побудови уроку також сприяє збереженню працездатності учнів.
Якщо на початку уроку вчитель планує слухання сумної музики, то потім треба співати веселі пісні. Коли виконують і сприймають однохарактерні пісні, працездатність наприкінці уроку спадає. Деяке зниження працездатності має місце, якщо після слухання веселої музики співають пісні сумного характеру. Вдалою є побудова уроку, на якому використовують твори для співу і слухання жартівливого, веселого, енергійного звучання.
Наш досвід переконує, що в молодших класах уроки бажано закінчувати в мажорних, світлих тонах. Через те на першому зі згаданих уроків діти спочатку розучували веселу, жваву «Пісню Лисички», потім слухали спокійну, ліричну «Колискову» й наприкінці – жартівливу, мажорну пісню «Два півники». У середині другого уроку звучали мінорна колискова «Котику сіренький», потім жартівлива «Веселий музикант». Слухання творів веселого характеру наприкінці уроків доповнювали музично-ритмічними рухами.
У побудові уроку музики важливо, крім методичної структури, враховувати й дидактичну.
Відомо, що дидактична структура комбінованого уроку не може бути універсальною. Це стосується й занять з музики. Так, можливі різні структурні варіанти уроку музики. Наприклад:
хоровий спів – музична грамота – слухання музики;
музична грамота – хоровий спів – слухання музики;
слухання музики – хоровий спів – музична грамота.
Водночас гра на дитячих музичних інструментах і музично-ритмічні рухи можуть супроводжувати будь-який з таких компонентів комбінованого уроку, як опитування, актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу та ін.
Іноді методична структура уроку музики буває ще складнішою. Якийсь вид музичної діяльності через деякий час може повторитися (на основі іншого музичного матеріалу), наче проникаючи в інший. Такий взаємозв'язок компонентів методичної структури уроку дає змогу планувати безліч варіантів, що важко піддаються чіткій класифікації. Готуючись до уроку, вчитель обирає той із них, який допоможе йому краще розкрити тему, досягти мети, розв'язати поставлені навчально-виховні завдання.
Отже, новий матеріал може бути в одному з багатьох видів діяльності на будь-якому часовому відрізку уроку. Це стосується й опитування, яке може передувати поясненню нового матеріалу або, навпаки, закінчувати його.
Специфічним для уроків музики є традиційне опитування. Оскільки його мета – виявити, яких знань набувають школярі, його бажано проводити на уроці неодноразово, згідно з видами музичної діяльності, що чергуються. Учитель повинен знати, як школярі засвоїли навчальний матеріал і зі співу, слухання музики, інструментального музикування. Мета опитування на уроках музики та з інших предметів збігається лише частково. На заняттях мистецтва вона відображає зовнішній, формально-логічний бік навчання. Хоча й сьогодні ще немало архаїчних уроків музики, коли вчителя цікавить лише знання дітьми літературного тексту розучуваних пісень. Внутрішня сутність опитування в іншому, а саме, в тому, щоб допомогти дітям висловити власні думки про музику. Це зумовлено особливостями сприймання музики, що становить основу будь-якої музичної діяльності.
Один із шляхів забезпечення цілісності уроку – визначення наперед його драматургії: зав'язки, розвитку, кульмінації, розв'язки. Кульмінація уроку заснована здебільшого на проблемній ситуації і буває найчастіше, коли минуло дві третини уроку (як і в художньому творі).
Отже, урок музики – складне цілісне утворення, в якому нерозривно пов'язані різні компоненти методичної та дидактичної структур. Особливо багатопланова методична структура уроку. Кожний з видів музичної діяльності має свої, часткові навчальні завдання. Якщо вчитель зможе інтегрувати на уроці згадані види діяльності, підпорядковуючи часткові завдання загальним, він виконає головну мету – забезпечить виховання в учнів естетичного, творчого ставлення до мистецтва й дійсності.
1.2 Фізіологічні особливості молодих школярів
На наш погляд, подоланню ізольованості видів діяльності на уроці музики сприятимуть такі напрями їх взаємозв'язку залежно від навчально-виховних завдань: розуміння учнями змістової сутності музики; ознайомлення з основами музичної грамоти; формування виконавських умінь і навичок; розвиток творчих здібностей.
Розуміння змістової сутності музики. Виділення цього напряму взаємозв'язку видів діяльності зумовлене завданням музичного виховання – забезпечити розуміння учнями того, що музика відбиває життя в різних його виявах. Стосовно учнів молодших класів – це зображення картин природи, птахів, тварин, казкових персонажів, характерів людей.
Як правило, кожний музичний твір пройнятий певним настроєм, породжує ті чи інші емоції. Навчити дітей переживати музику – важливе завдання, реалізація якого сприяє формуванню естетичних і моральних рис школярів.
Забезпечити розуміння змістової сутності музики допоможе взаємозв'язок співів, гри на музичних інструментах, слухання музики, використання ритмічних рухів, окремих видів художньої діяльності (сприймання казки, картини, пейзажу).