Всі форми роботи з дітьми початкової ланки при вивченні природи, повинні включати прийоми по формуванню таких якостей, як доброзичливість, справедливість, дружба, особиста відповідальність за спільну справу. Великі можливості в цьому плані закладені в екскурсіях, на яких діти проявляють себе з різних сторін. Тут можна помітити егоїстичні нотки в поведінці окремих учнів, недоброзичливість по відношенню один до одного, невиконання норм поведінки. Завдання вчителя - вчасно помітити ці негативні риски, а головне - попередити небажані прояви.
Із цією метою вчитель передбачає такі прийоми, які виховують повагу учнів один до одного, справедливість, особисту відповідальність за виконувану роботу [3, 68].
Проблема співвідношення навчання й розвитку перебуває в стадії рішення. Успішно вирішується вона психологами, але ще не одержала прийнятної конкретизації в окремих навчальних предметах, у тому числі в природознавстві. Розвиваюче навчання є засіб активізації пізнавальних процесів, спрямованих на усвідомлене, більш швидке засвоєння знань учнями.
Коли говорять про розвиваючі можливості навчання природознавству, то звертають увагу на зміст предмета, логіку його побудови; чи відповідають вони виявленню причинно-наслідкових зв'язків, у розкритті яких розвиваються багато рис особистості школярів, їхня психічна діяльність, і, насамперед мислення.
Після встановлення залежностей у неживій природі починається робота з виявлення зв'язків живої природи з неживий. У початкових класах виявляється залежність зміни рослинності від ступеня освітлення даної території сонцем і температури повітря. Спостереження за життям рослин протягом року дозволяють дітям зробити висновок, що зі зменшенням сонячного освітлення й зниженням температури повітря листки на деревах і кущах починають змінювати своє фарбування, їхні черешки підсихають і відламуються при подуві вітру. Так починається листопад - одне із примітних осінніх явищ у природі.
Отже, програма по природознавству передбачає виявлення найпростіших зв'язків і взаємозв'язків, доступних розумінню учнів. У процесі встановлення зв'язків створюються сприятливі умови для розвитку логічного мислення дітей [3, 69-70].
Надалі вивчення природи свого краю розпадається на формування окремих груп понять, у яких зв'язки здійснюються безпосередньо: поверхня - корисні копалини, погода - водойми, погода - ґрунт й рослинність, рослинність - тваринний світ. При вивченні природних поясів нашої Батьківщини вчитель керується зв'язками й залежностями між положенням пояса стосовно екватора, висотою сонця, тривалістю зими й літа й своєрідністю, що слідує звідси, рослинного й тваринного світу. Таким чином, встановлення зв'язків між окремими природними компонент-найважливіша умова для формування усвідомлених наукових знань при вивченні даної теми.
Розглянуті приклади зв'язку й взаємозв'язку, закладені в предметі природознавства, являють собою найважливіший засіб розвитку мислення учнів. Весь процес мислення при виявленні зв'язків виражений в узагальненнях, ступінь яких поступово ускладнюється в міру залучення нових понять. Первісний щабель узагальнень проявляється в почуттєвому пізнанні: від відчуттів до сприйняттів, від сприйнятті до уявлень. Почуттєвий етап пізнання має важливе значення в навчанні молодших школярів, будучи фундаментом формування понять, суджень, умовиводів [19, 73].
У рішенні проблеми виховання й розвитку учнів особливе значення належить уроку. На уроці, як відомо, реалізуються всі поставлені перед школою завдання: пізнавальні, виховні, розвиваючі.
Насамперед керівники шкіл і працівники відділів народної освіти стежать за відповідністю теми уроку програмі, наявністю плану й чітко поставлених завдань розвиваючого й виховного характеру навчання, за доведенням завдань уроку до учнів. Мобілізувати увагу учнів на вивчення матеріалу, поставити завдання уроку, намітити основні шляхи вирішення цих завдань - найважливіша вимога сучасного уроку. На уроках природознавства завдання уроку формулюються вчителем усно й письмово. Часто письмова форма виражена у вигляді плану, записаного на дошці. План визначає зміст і послідовність роботи. Це дуже важливий етап будь-якого уроку. Відомо, що людина мислить тільки в тому випадку, якщо перед нею поставлене певне завдання. Поставлені завдання визначають тип уроку й відповідно до нього - вибір методів і прийомів, які будуть використані з метою активізації пізнавальної діяльності дітей для вирішення основних завдань уроку.
Найважливіше значення в розвиваючому й виховному навчанні надається науковості вивчення навчального матеріалу. Керівник школи, методист визначає, на якій основі формуються природознавчі уявлення, поняття, чи використовуються спостереження, досліди, практичні роботи, наочні приладдя, чи дотримується послідовність розгляду того або іншого явища або предмета, чи звертається увага на плавність переходів від одного етапу до іншого, на логічність викладу матеріалу [19, 76].
Цінність уроку полягає й у тому, що на ньому вирішуються виховні завдання. Одним з найважливіших вимог до уроку є строго продумана система в повторенні й закріпленні навчального матеріалу. Можна говорити про усвідомлене засвоєння матеріалу в тому випадку, якщо учень може не тільки відтворити, але й застосувати знання в нових ситуаціях. Тому повторення й закріплення матеріалу повинне бути організоване завжди на новій основі. І якщо учень зможе вирішити завдання в нових ситуаціях, використавши вже вивчений матеріал, тоді безпомилково можна стверджувати, що знання ним засвоєні.
Отже, вище були викладені основні вимоги до розвиваючого і виховного навчання на уроках природознавства. Чи здійсненні вони? Так, але для цього вчителеві потрібно серйозно готуватися до уроку, а найголовніше - організувати самоаналіз роботи. Часто ми користуємося трафаретними або іншими прийомами й методами на уроці, застосовуємо їх за традицією, як нас учать методики, іноді не замислюючись над ними. Виявляється, такий самоаналіз - справа дуже складне й не кожен учитель може відповістити на запитання, чому застосований ним той або інший прийом, чому учням задане таке-то запитання, чому вони повинні виконати те або інше завдання.
Система природознавчих знань, яку опановують школярі в процесі навчання природознавству, включає систему пізнавальних завдань. Поряд зі змістом знань про природу, вона є методичною (педагогічною) умовою формування пізнавальних інтересів. Саме шляхом введення завдань, які поступово ускладнюються (пізнавальних завдань) реалізується навчання систематичним знанням про предмети і явища природи. Крім того, пізнавальні завдання підвищують ефективність й усвідомленість засвоєння навчального матеріалу, розвивають розумову діяльність школярів.
Пізнавальні завдання по природознавству включають завдання, питання й проблеми, які діти вирішують у процесі оволодіння природознавчими знаннями. Кожне пізнавальне завдання містить певну мету, має певний зміст і вимогу, оформлену часто у вигляді запитання. За змістом навчального матеріалу пізнавальні завдання класифікуються на кілька груп: завдання про неживу природу (сонце, погода, водойми, ґрунти), про рослини, про тварин, про працю людей у різні пори року.
У навчальному процесі варто виділити основні пізнавальні завдання, які розв'язуються протягом усього навчального року, розділи програми або уроку, і частини, розв'язувані на окремих етапах уроку:
1) принцип єдиного цілого, тобто зміст всіх завдань повинен бути об'єднаний однією ідеєю (природознавчою закономірністю). Такою ідеєю є залежність сезонних явищ у неживій і живій природі від положення сонця на небозводі в різні пори року [23, 39] ;
2) принцип ускладнення пізнавальних завдань: ускладнення навчального матеріалу; підвищення ступеня його узагальнення; збільшення обсягу знань, якими повинен опанувати учень.
Ускладнення природознавчого змісту пізнавальних завдань полягає в послідовному включенні нових "порцій" знань про природу. Так, спочатку вивчається об'єкт або явище із зовнішньої сторони (ознаки погоди, форма, величина, колір й інші зовнішні ознаки рослин і тварин).
Більш складні завдання - про спосіб життя рослин і тварин, їхній розвиток й розмноження. Щоб учень міг вирішити завдання типу "Як розвивається метелик-капусниця?", він повинен знати цю комаху або тварину за зовнішніми ознаками, відрізняти її від інших, схожих комах. Ще більш складні завдання, пов'язані з ознаками природи в різні сезони.
Складні також завдання, що відбивають умови життя живих організмів, які впливають на будову, розвиток, розмноження, походження рослин і тварин. Приклади таких завдань: "Чому дятел може жити тільки в лісі?", "Доведи, що білка - житель лісу" і т. п [23, 42].
Інший напрямок в ускладненні пізнавальних завдань пов'язаний з підвищенням ступеня узагальнення знань учнів про природу. Прості із цього погляду пізнавальні завдання, змістом яких служать конкретні одиничні явища й предмети, наприклад: "Як зимує білка?", "Визначити температуру повітря в класі".
Природознавчі уявлення характеризують досить високий ступінь узагальнення знань учнів. Завдання типу "На які групи можна розділити тварин: лисиця, сорока, бджола, ведмідь, горобець, мураха?", використовувані на перших уроках природознавства вимагають узагальнених знань про тварин.
Ступінь узагальнення пізнавальних завдань підвищується, якщо для їхнього виконання учневі необхідно знати істотні ознаки групи явищ (учень повинен оперувати поняттями): "Довести, що качка - птах", "До якої групи тварин відноситься їжак?".