Як речення утворюється з одного слова або з групи слів, граматично пов’язаних між собою, так текст утворюється з одного речення або з більшої чи меншої кількості пов’язаних між собою речень.
Прикладом текстів, що складаються з одного речення можуть бути лозунги, заклики, прислів’я, крилаті вислови - афоризми. Становити одне речення можуть коломийки, частівки, загадки, ліричні вірші-мініатюри.
У лінгвістичній літературі висловлюється твердження, що у "суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому".
Кожен текст ділиться на складні синтаксичні цілі (ССЦ) - це групи речень, які об’єднані логічним і синтаксичним зв’язком і являють собою більш повний порівняно з реченням розвиток думки. Поняття ССЦ ширше від поняття абзацу, оскільки ССЦ може складатися з кількох абзаців. Абзац - це певна частина тексту, що являє собою структурну і змістову завершеність. Абзац звичайно складається з групи речень, які передають достатньо самостійний відрізок (фрагмент) думки і характеризується відповідними структурними закономірностями. Такі групи речень називають у лінгвістичній літературі висловлюваннями, складними синтаксичними цілими або складними синтаксичними єдностями, а також компонентами тексту. Сегментування тексту на абзаци відбувається на основі таких критеріїв: структурної, тематичної та змістової закінченості. Між абзацами в тексті, в свою чергу наявні відповідні типи структурних зв’язків.
У початкових класах не використовується термін " складне синтаксичне ціле". Тому вчимо, що текст поділяється на абзаци. Кожен абзац виражає певну закінчену думку. Вчитель повинен підібрати такі тексти, які будуть невеликими за обсягом, але яскраві, щоб було видно ті невеликі, але завершені думки, що виділяються в абзац.
Види зв’язків між компонентами тексту.
Зв'язок між реченнями, абзацами, главами та іншими частинами тексту, який організовує його змістову і структурну єдність, називається міжфразним. Він може полягати як у виявленні логічних відношень між компонентами тексту, так і в послідовному розгортанні змісту, у збереженні предметно-понятійної основи висловлювання. Міжфразові зв’язки бувають:
контактні (якщо пов'язувані елементи розташовані поряд);
дистантні (якщо вони знаходяться на більшій чи меншій відстані один від одного).
Контактні зв’язки бувають не тільки між реченнями, але й між абзацами. Дистантні зв’язки пронизують увесь текст, зв’язують початок і кінець висловлювання.
Як речення складного синтаксичного цілого, так і ССЦ у складі тексту з’єднуються двома основними способами - послідовним і паралельним. При послідовному (ще його називають ланцюговим) способі зв’язок полягає в тому що певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному і вимагає дальшого розгортання думки. Віддаленим аналогом послідовного зв’язку речень у ССЦ на інших рівнях синтаксичної системи є підрядний зв'язок слів у словосполученні і реченні, підрядний зв'язок частин складних підрядних речень і, зокрема, послідовна підрядність, відношення між різнотипними частинами безсполучникових речень.
Другий спосіб з’єднання речень у ССЦ та ССЦ у тексті - паралельний - полягає у цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Вживаючись переважно в емоційних стилях, паралельний зв'язок посилює експресію висловлювання. Аналогами паралельного зв’язку на інших синтаксичних рівнях є однорідні члени речення, складносурядні речення, зв'язок між підрядними частинами у складних реченнях з однорідною підрядністю (супідрядністю), відношення між однотипними частинами безсполучникових складних речень.
Паралельний зв'язок речень виконує допоміжну роль у структурі ССЦ, він, як правило, поєднується із послідовним. Паралельний зв’язок може охоплювати різні за змістом та синтаксичним оформленням елементи висловлювання.
Мовні засоби міжфразового зв’язку.
Зв’язки між компонентами тексту виражаються дуже різноманітними мовними засобами. Характеризувати ці засоби можна за двома найголовнішими ознаками - за сферою застосування і функцією. За першим з цих показників вони поділяються на 2 групи:
засоби зв’язку, що застосовуються і для з’єднання частин складного речення, і для міжфразового зв’язку;
власне міжфразові засоби зв’язку.
До першої групи належать сполучники, частки, займенники та інші засоби еквівалентної заміни слів, співвідносність видо-часових форм дієслова, деякі вставні слова, неповні речення, порядок розташування компонентів.
До другої - лексичний повтор, члени речення та частини складного речення, що стосуються і наступних синтаксичних одиниць, окремі типи простого речення.
За функцією у тексті засоби міжфразового зв’язку також поділяються на 2 різновиди:
ті, що забезпечують семантичну єдність тексту (лексичний повтор, різноманітні засоби повторної номінації, відповідність дієслівних форм, риторичні запитання, називні речення, сукупність слів певної семантичної групи, члени речення, сукупність певного виду обставин);
ті, що передають тільки логічні відношення між частинами тексту (сполучники, частки, вставні слова)
Розглянемо найважливіші засоби міжфразового зв’язку, керуючись передусім їх функцією в тексті. Мовознавець В.Я. Мельничайко виділяє такі засоби міжфразового зв’язку.
Засоби повторної номінації предметів.
Однією з умов цільності тексту або його відносно закінченої частини є багаторазове згадування того об’єкта, що є предметом уваги мовця. У таких випадках завжди виникає питання, як називати цю ж особу чи цей же предмет удруге, втретє і т д. Найпростішим засобом повторного називання, який забезпечує змістовий зв'язок між реченнями, є лексичний повтор - кількаразове вживання одного і того ж слова. Цей засіб міжфразового зв’язку вимагає до себе дуже великої уваги, бо часто повторення одних і тих же слів свідчить про бідність лексичного запасу і кваліфікується як мовний недолік. Проте однозначний підхід до повторення слів був би неправильним. Інколи лексичний повтор необхідний.
Наприклад, Батько Петра працював столяром. Біля нього Петро навчився робити моделі.
Будь-який інший спосіб назвати Петра ускладнив би сприймання змісту фрази.
Лексичні повтори - поширені явища в художніх текстах. Особливо часто застосовуються лексичні повтори у наукових і ділових текстах, де вживається термінологічна лексика, що не підлягає зміні.
Іноді повтор того ж слова в іншому контексті служить поворотним пунктом у розгортанні теми, починає новий абзац.
Отже, слід використовувати лексичні повторення поряд з іншими засобами міжфразового зв’язку. Недоліком є невмотивований повтор, зумовлений лексичною бідністю мовця.
Щоб уникнути таких недоліків, треба знаходити слова, здатні виступати семантичними еквівалентами назв. Найбільш вживаним засобом заміни слів служать займенники та займенникові прислівники.
Засоби міжфразового зв’язку між елементами тексту служать і займенники у поєднанні з іменниками, що втратили своє лексичне значення і вживаються для узагальненого позначення найрізноманітніших явищ: справа, діло, картина і т. под.
Замість лексичного повтору в ролі засобу міжфразового зв’язку виступають і синоніми вжитих раніше слів. Виконуючи ту ж функцію, що й повтор, синоніми разом з тим збагачують і урізноманітнюють висловлення.
Широке застосування знаходять і ті слова та вирази, що семантично зближуються з певним словом лише в умовах контексту, так звані контекстні синоніми. Найчастіше вживаються такі засоби міжфразового зв’язку у публіцистичних творах. Нерідко їх виносять у заголовки газетних і журнальних статей. Наприклад, живі сейсмографи (тварини, що здатні відчувати наближення землетрусу); урожай голубих полів (улов риби); крилата піхота (десанті війська) і т.п. такі перифрастичні звороти відзначаються образністю і не тільки семантично стають текстом, але й посилюють його емоційність.
Засоби створення предметно-логічної сітки висловлювання.
Поряд із текстами, в яких є один виразно-окреслений предметний центр, через який реалізується тема і задум автора, є й так, що охоплюють широке коло предметів, явищ і подій. У цьому разі значну роль у структурі тексту відіграють слова одного семантичного ряду, тематично близькі групи слів.
Велику роль в організації тексту можуть відігравати й слова протилежної семантики, за допомогою яких створюються контрастні картини, забезпечуються зіставлення двох різко відмінних тематичних ліній. Досить часто це спостерігається в публіцистиці, поезії.
Оскільки в описі вирішальне значення має зображення ознак предметів, велику роль у таких текстах відіграють прикметники і похідні від них дієслова.
У розгортанні змісту винятково велика роль дієслів. Тут важливий не тільки вибір самих лексем, які мають передати послідовність дій але й їх часово-видові форми. Семантичною значимістю наділені і граматичні показники дієслів. Одноразові дії передані формами майбутнього часу доконаного виду (обере, стане, заплющить), довготривалі - формою теперішнього часу. Така послідовність у виборі форми - одна з умов смислової цілості тексту, єдності викладу.
Урізноманітнюють висловлювання, зберігаючи його предметну основу, і загальні назви, вжиті замість власних, і родові поняття замість видових. В обох цих випадках маємо заміну слова вужчої семантики словом ширшої.
Поширеним засобом міжфразового зв’язку є назви, ужиті в переносному значенні, - метафори і метонімії.
Можна помітити певні закономірності вживання часово-видових форм у різних типах мовлення. Статичний опис певного об’єкта здебільшого витримується у рамках теперішнього часу. Але тоді, коли опис тісно переплітається з розповіддю, у ньому частіше домінують форми минулого часу від дієслів недоконаного виду. Для розповіді з її послідовним розгортанням подій найбільш природними є форми минулого часу від дієслів доконаного виду. Вживання у розповіді дієслів недоконаного виду у формі минулого часу не дозволяє показати послідовність дій, всі вони сприймаються як одночасні, і така розповідь зближується з описом. Ще більшою мірою це виявляється при застосуванні у розповіді теперішнього часу.