Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні основи роботи над текстом
1.1 Текст як лінгвістична одиниця
1.2 Стан досліджуваної проблеми в шкільній програмі, методичній та навчальній літературі
1.3 Психолого-педагогічні передумови формування у молодших школярів уміння будувати текст
Розділ ІІ. Експериментальна методика навчання другокласників умінню складати текст
2.1 Вивчення знань про текст, умінь будувати його на початку навчання в 2 класі
2.2 Спеціальні вправи на засвоєння поняття "текст" і його характерних ознак
2.3 Робота над текстом у зв’язку з вивченням лексико-граматичного матеріалу
2.4 Опрацювання тексту на уроках розвитку зв’язного мовлення
2.5 Ефективність дослідницького навчання другокласників умінню складати текст
Додатки
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Необхідною умовою формування соціально активної і духовно багатої особистості є озброєння її вміннями та навичками вільно володіти мовою. Тому одне з найголовніших завдань школи, зокрема, її початкової ланки, - навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати думки в усній і писемній формах.
Добре розвинуте мовлення є одним із найголовніших засобів активної діяльності людини у сучасному суспільстві, а для школяра - засобом успішного навчання в школі. Мовлення - спосіб пізнання дійсності. З одного боку, багатство мовлення в більшій степені залежить від збагачення дитини новими уявленнями і поняттями; з іншого - добре володіння мовою, мовленням сприяє пізнанню складних зв’язків у природі і житті суспільства. Діти з добре розвиненим мовленням завжди успішніше вчаться з різних предметів.
Розвиток мовлення є провідним завданням під час навчання молодших школярів рідної мови. Уміння порівнювати, класифікувати, систематизувати, узагальнювати мовні явища формуються через застосування знань з мови у різних видах мовленнєвої діяльності. Логічно чітке, образне усне та писемне мовлення особистості є показником її загального розвитку.
Практично оволодіти мовою можна лише при постійній увазі до тексту, способів зв’язку між його елементами.
Ідея практичної спрямованості викладання рідної мови постійно знаходилась в полі зору методистів. Важливість цієї проблеми здавна і неодноразово підкреслювали визначні вчені - від О.О. Потебні, К.Д. Ушинського до А.П. Медушевського, С.Х. Чавдарова, В.О. Сухомлинського.
Вибір теми дослідження зумовлений, з одного боку, соціальною значущістю володіння мовою як засобом спілкування і пізнання, а з другого - невисоким рівнем комунікативно-мовленнєвих умінь учнів середньої школи, недостатністю дослідження проблеми в теоретичному і практичному аспектах.
Об’єктом дослідження є процес розвитку мовленнєвих умінь молодших школярів на основі їх з елементами лінгвістики тексту, а предметом - методика розвитку в учнів початкових класів умінь будувати текст.
Мета дослідження полягає у розробці науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методики ознайомлення молодших школярів із текстом та його характерними ознаками і формування в учнів умінь будувати тексти різних типів і стилів.
Гіпотеза дослідження. Ефективність формування в учнів початкових класів умінь будувати зв’язні висловлювання буде вищою, якщо в процесі вивчення матеріалу знайомити з теорією лінгвістики тексту, а відпрацювання відповідних текстотворчих умінь здійснювати на основі системи вправ, підпорядкованих основним лінгвістичним, дидактичним та психологічним вимогам.
Завдання дослідження:
З'ясувати стан розробки проблеми в сучасній лінгвометодиці.
Обґрунтувати психолого-педагогічні передумови формування у молодших школярів умінь будувати текст.
Проаналізувати систему вивчення теми "Текст" у підручнику з української мови для другого класу.
Вивчити стан розвитку в другокласників умінь будувати текст і використовувати засоби зв’язку.
Розробити експериментальну систему вправ, яка б сприяла формуванню в учнів умінь будувати тексти різних типів і стилів.
Перевірити ефективність експериментальної методики.
Для розв’язання поставлених завдань були використані такі методи дослідження:
вивчення лінгвістичної, психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з обраної проблеми;
аналіз писемних висловлювань учнів;
педагогічний експеримент /констатуючий, навчальний, контрольний/ [;
статистична обробка результатів педагогічного експерименту /кількісний і якісний аналіз експериментальних і контрольних даних/.
Довгий час найвищою одиницею мовлення вважалося речення. Однак такий підхід не забезпечував ні теоретичного вивчення процесу мовного спілкування, ні виконання практичного завдання підвищення культури мовлення.
На даному етапі розвитку мови суспільства рівень тексту визнаний найвищим рівнем мовної системи. Тому з'являється така галузь мовознавства як лінгвістика тексту.
Основним поняттям лінгвістичної дисципліни є поняття тексту. У науковій літературі спостерігається різне трактування його суті. Зокрема, одні дослідники вважають, що текст може бути лише письмовий. Це підкреслюється у визначеннях: “Текст” - це витвір мовного процесу, що визначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість та прагматичну установку" (Гальперін)
В інших працях беруться до уваги не форма мовлення, а передусім структурно-семантичні показники: “Текст - певна з функціонально - смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність". (2)
Трапляються й суперечності щодо виду мовлення. Частіше всього підкреслюється, що текстом буває лише монолог: “Монолог, який передає інформацію, закінчений зміст являє собою текст". (3)
З методичних міркувань такий підхід можна визнати доцільним, адже навчати учнів доводиться передусім зв’язному монологічному мовленню. Проте не можна не визнати логічності позицій тих дослідників, які говорять про два типи тексту - монолог і діалог, які характеризуються ”загальними закономірностями текстотворення, що визначається природою усякого тексту", але “відрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі ситуації мовлення, так і з погляду закономірностей текстоутворення, які в них діють". Справді, навряд чи можна обґрунтувати, що драматичний твір не являє собою тексту.
Текст (від лат. Textus - тканина, поєднання, в’язь) - послідовність мовленнєвих одиниць.
Термін застосовується не лише для позначення цілісного висловлювання але й відносно закінченого за змістом уривка.
Текст можна схарактеризувати як:
одиниця мови, найвищий рівень мовної системи;
продукт мовлення;
одиниця, що виражає судження;
цілісне і зв’язне повідомлення, складене для передачі і збереження інформації;
складна структурна та змістова єдність.
У лінгвістичній науці текст визначається по-різному. Так, дослідник Л.М. Лосєва вважає, що текст - це повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення. Український професор І.І. Ковалик зазначає, що текст це - письмовий чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, граматичних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов’язаних між собою суджень.
Отже, текст - це група речень, об'єднаних загальним змістом і структурою. Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення.
Кількість ознак і їх якісні характеристики, що називаються дослідниками мовлення, не завжди збігаються
Проте є і загально визнані ознаки тексту. До них відносять цілісність, зв’язність, структурну організацію, завершеність.
Текст, як правило, складається з більшої чи меншої кількості речень, але не завжди певна сукупність речень становить текст. Найелементарнішою і головною вимогою є змістовий зв'язок між реченнями.
Та зв’язку між реченнями для утворення тексту недостатньо.
Наприклад: Новий навчальний рік учні зустріли у новій навчальній школі. Школа триповерхова. Збудована за найновішим проектом. Проект склав колектив архітекторів обласного центру. Архітектори також спроектували будинок культури.
Хоч кожне наступне речення зв’язане з попереднім, текстом від цього уривок не став: він позбавлений тематичної єдності.
Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію. Передача інформації - це власне те, заради чого створюється текст. Адже будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання. Найголовніші з них - спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.
Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Від комунікативної функції залежить і мовне оформлення тексту, властиве тому чи іншому стилеві. Отже текст становить і стилістичну єдність.
Таким чином, суть тексту не вичерпується його темою і фактичним матеріалом, використаним для її висвітлення.
Комунікативно важливі не тільки самі факти, а й їх інтерпретація, адже трапляється, що одні і ті ж факти знаходять різне пояснення залежно від позиції, світогляду, уподобань авторів.
Якщо висловлювання позбавлене тематичної цілісності, якщо воно не спаяне єдиною авторською концепцією, його не можна вважати цілісним текстом. [мельничайко]
Структурна організація тексту.