Мир Знаний

Нестандартні уроки в початкових класах (стр. 1 из 5)

План

Вступ

Розділ 1. Дидактичні особливості проведення нестандартних уроків

1.1 Дидактична взаємодія вчителя й учнів на уроці

1.2 Підходи до класифікації нестандартних форм організації навчання та основні їх види

1.3 Розгляд структури деяких нестандартних уроків

1.3.1 Бінарні уроки

1.3.2 Віршовані (римовані) уроки

1.3.3 Інтегровані уроки

1.3.4 Уроки-дискусії

Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота

2.1 Досвід вчителів з проведення нестандартних уроків у початковій школі

2.2 Розробки нестандартних уроків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Швидкий розвиток науки, зростання обсягів нової інформації потребують від школи підготовки активних, самостійних людей з розвиненими творчими здібностями.

Практичний досвід переконує нас у недостатній ефективності традиційного уроку для розв’язання названих вище проблем, тому науковці та педагоги-практики беруть за мету створення нових форм і методів навчання.

Очевидно, одним із можливих варіантів розв’язання проблеми може стати застосування нестандартних форм проведення уроків.

Існує кілька поглядів на нестандартний урок.

На думку О. Антипової, В. Паламарчук, Д. Рум’янцевої та ін., суть нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню [1; 65]. Л. Лухтай називає нестандартним такий урок, який не вкладається (повністю або частково) в межі виробленого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи [2; 31].Е. Печерська бачить головну особливість нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов’язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, що допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності [7; 63].О. Митник і В. Шпак наголошують, що нестандартний урок народжується завдяки нестандартній педагогічній теорії, вдумливому самоаналізу діяльності вчителя, передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше - завдяки відсутності штампів у педагогічній технології [3; 11].

Як бачимо, у фаховій літературі, на сторінках періодичної преси (ми певні, що методичні об’єднання шкіл та наукові конференції ВНЗ також розглядають ці важливі для освіти питання) відбувається дискусія щодо визначення сутності нестандартних уроків та цінності нових форм занять у навчанні, розвитку й вихованні учнів. Тож, "нестандартний урок як своєрідне педагогічне явище бурхливо розвивається, постійно набуваючи нових рис. Він - дитя перебудови суспільства і школи, і доля його пов’язана з долею цього процесу" [1; 65-69].

О. Антипова, Д. Рум’янцева і В. Паламарчук, простежуючи історію розвитку уроку як основної форми навчання в школі, зауважують, що нестандартні заняття виникали тоді, коли в суспільстві відбувалися кардинальні зміни, реформи. Так, у 20-х роках минулого століття народилися урок-суд, урок-диспут, урок-екскурсія, урок у полі, урок-ярмарок та ін., 60-ті роки дали життя коментованим і цілісним (узагальнюючим) урокам. Згодом кількість таких форм організації навчальної діяльності зросла. До речі, наразі можна нарахувати біля 50 нестандартних форм проведення уроків, які використовують учителі в своїй роботі.

Оскільки є нагальна потреба дати об’єктивну оцінку доцільності застосування нетрадиційних занять, визначити їх вагу та місце в системі навчання, в останнє десятиріччя практичний досвід застосування нових форм нестандартних уроків почала опановувати методика. Класифікація нестандартних уроків ще не склалася, але добірка їх уже досить різноманітна. Аналіз робіт науковців (Т. Байбара, Н. Вакарчук, Л. Варзацька, Т. Гусак, О. Кузьменко, Е. Печерська, О. Савченко, Н. Стяглик, Г. Тарасенко, В. Шпак), методистів (В. Авер’янова, Д. Вельбрехт, В. Заворотнюк, Г. Лисенко, Л. Лухтай, Н. Токар, В. Лекіна), ознайомлення з досвідом роботи педагогів-практиків (В. Бутрім, І. Волкова, І. Гурєвич, Н. Гордуз, В. Демчук, Л. Доренська, Л. Козоріз, Г. Крупська, О. Митник, І. Мушак, І. Опанасець, Т. Пасічник, П. Пашаніна, Л. Пензар, О. Полєвікова, Л. Тумакова, Т. Шафрай та ін), [14; 48] дають підстави заявити, що форми уроків, які застосовуються в сучасній початковій школі, можна згрупувати наступним чином:

• бінарні уроки;

• віршовані (римовані) уроки;

• інтегровані (міжпредметні) уроки;

• уроки-дискусії (урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і відповідей, урок-засідання, урок - круглий стіл, урок-конгрес, урок-практикум, урок - прес-конференція, урок - проблемний стіл, урок-семінар, урок-суд, урок-телеміст);

• уроки-дослідження (урок-знайомство, урок-панорама ідей, урок-пошук, урок-самопізнання, урок "Слідство ведуть знатоки", урок "Що? Де? Коли?");

• уроки-звіти (урок-аукціон, урок-залік, урок-захист, урок-інтерв’ю, урок-екзамен, урок-ерудит, урок-композиція, урок-концерт, урок - огляд знань, урок-презентація, урок-ярмарок);

• уроки-змагання (урок - брейнг-ринг, урок-вікторина, урок-КВД - конкурс винахідливих та допитливих, урок-КВК - конкурс веселих та кмітливих, урок-конкурс, урок - мозкова атака, урок-турнір);

• уроки-мандрівки (урок-екскурс, урок-екскурсія, урок-марафон, урок-подорож);

• уроки - сюжетні замальовки (урок-віночок, урок-вечорниці, урок-драматизація, урок-казка, урок - картинна галерея, урок-ранок, урок-спектакль, урок-фестиваль, урок - усний журнал).

У запропонованій нами класифікації бінарні, віршовані та інтегровані уроки виділені окремо. Інші ж види уроків зібрані за групами, що відрізняються характером реалізації творчого потенціалу вчителя й учнів.

Ми вважаємо, що ця класифікація не суперечить підходу до уроку, виробленому в сучасній дидактиці. Бо головне завдання педагога - не тільки чітко усвідомлювати мету кожного окремого уроку, а й розуміти важливість проведеного заняття як органічної ланки загального ланцюжка даної теми, розділу, курсу, циклу, всього навчально-виховного процесу.

Однак є певні переваги використання форм уроків, що увійшли до описаної вище типології, оскільки вони дозволяють урізноманітнювати навчальну діяльність, відійти від чітких рамок стандартного уроку з його незмінною структурою: опитування, пояснення, закріплення, домашнє завдання; сприяють підвищенню активності учнів, а отже - і ефективності уроку. Стимулюючи творчу діяльність учителя та його вихованців, нестандартні уроки створюють сприятливі умови для співпраці, що є надзвичайно важливим у роботі початкової школи.

Мета нашої роботи дослідити особливості нестандартних уроків, як особливої форми організації навчально-пізнавальної діяльності.

Мета передбачає виконання наступних завдань:

1. Розглянути можливості нестандартних уроків у початковій школі в реалізації цілей навчання.

2. Вказати деякі методичні аспекти їх проведення.

3. З’ясувати актуальність проведення нестандартних уроків в початковій школі.

Об’єктом роботи є нестандартний урок у початковій школі.

Предмет - вплив нестандартних уроків на навчально-виховну діяльність молодшого школяра.

Розділ 1. Дидактичні особливості проведення нестандартних уроків

1.1 Дидактична взаємодія вчителя й учнів на уроці

З приходом дитини до школи розпочинається новий етап у розвитку різних форм її спілкування. Учень 1-го класу потрапляє в атмосферу учіння, тоді як дошкільником цілий день проводив у грі. І спілкування дітей поступово набуває якісно нового змісту, бо для цього виникають нові умови: з’являється необхідність засвоювати нові поняття з нових навчальних дисциплін, опановувати нову інформацію, робити спроби застосовувати її під час вироблення нових дій та навичок. Як впоратися семирічному малюку з цим? І тут на допомогу вчителю приходить його вміння слушно та вчасно змінити зміст спілкування дітей. Час "підімкнути" його до того процесу, який теорія називає дидактичною взаємодією.

Дидактична взаємодія на уроці уявляється в цьому контексті як співпраця в підсистемах: "особистість вчителя - особистість учня; "особистість учня - особистість учня", "особистість учня - клас".

В усіх цих підсистемах постійно і незмінно відбувається взаємодія вчителя й учня як двох особистостей. Саме її і можна вважати провідним педагогічним механізмом діалогу, який відбувається на уроці. Зміст і структура діяльності учня і вчителя, спрямованість на досягнення мети. Характер реалізації завдань на уроці вже достатньо розроблені в наукових працях І. Лернера, В. Онищука, М. Скаткіна, В. Бондаря [2]. Виходячи з того, що елементарною моделлю дидактичної взаємодії на уроці є метод навчання, ці вчені своєрідно підходять до класифікації методів навчання. Як відомо, сьогодні налічується шість таких підходів: за метою навчання, за характером дидактичної взаємодії, за етапами засвоєння знань, умінь і навичок на уроці, за ланками засвоєння знань і множинний підхід (подвійний та тримірний) [4].

Візьмемо за основу тримірний підхід до класифікації методів навчання В. Бондаря. У ньому особливо приваблює можливість комбінувати методи навчання практично необмежено. Розглядаючи реалізацію певного методу чи групи методів на уроці як факт дидактичної взаємодії в зазначених вище підсистемах, помічаємо, що поза увагою багатьох дослідників проходить характер взаємодії мотиваційних сфер учителя й учнів.

Сьогодні, на жаль, в педагогічній практиці ще існує авторитарний стиль спілкування - учитель над дітьми. Багатьма батьками та учителями він сприймається як єдино правильний, "серйозний" стиль, за якого виключається "загравання" з учнями. За авторитарного стилю роботи вчитель - панівна фігура, недосяжна, а іноді навіть страхітлива. Він вказує - вони виконують його накази. При ньому учні сильні, багато знають, вміють, без нього - дещо пам’ятають але нічого не вміють. Ініціатива їхня скута, самостійність зведена до мінімуму. Вчитись і щось робити їм нецікаво. За такого навчання дуже низька якість і глибина засвоєння знань, бо нові знання учень мовчки сприймає з пояснень вчителя. Відпадає потреба думати, а наслідком цього є невміння пояснити свою думку, грамотно дати зв’язну відповідь на запитання. Адже мовчання учня біля дошки - це мовчання його думки [7].