У ціннісний ряд підлітків і старших юнаків «групи ризику» не входять такі якості, як чесність, відповідальність, терпимість, чуйність. Вони впевнені в тому, що від них нічого не залежить, і тому завжди шукають собі покровителя, їх цікавить не суспільне визнання діяльності, а лише власний статус у суспільстві.
Схильність до свободи, незалежності призводить до пошуку такої діяльності, яка приносить тільки матеріальне задоволення, і в способах «добування» коштів вони проявляють нерозбірливість. Особливо чутливими до зміни цінностей і сенсу життя серед групи ризику опиняються юнаки, вік яких коливається від 16 до 23 років.
Особливістю підлітків групи ризику є переживання самотності і безпорадність. Поняття «безпорадність» розглядається в даному випадку як такий стан підлітка, коли він не може впоратися зі своєю проблемою сам, не отримує та не може попросити допомоги у інших або знаходиться в дискомфортному стані.
У підлітків «групи ризику» це стан пов'язаний з конкретними життєвими ситуаціями: неможливістю змінити взаємини з батьками, дорослими, педагогами, однолітками; з важкими положеннями, в яких вони опиняються; з неможливістю приймати самостійні рішення або робити вибір, при знаходженні в установах соціально-педагогічної підтримки.
3.3 Основні чинники формування «групи ризику»
Діти «групи ризику» — це ті діти, які перебувають у критичній ситуації під впливом деяких небажаних чинників.
Небажаними факторами, які впливають на дітей з особливостями розвитку та обумовлюють велику ймовірність їх несприятливої соціалізації, є фізичні недоліки, соціальна і педагогічна занедбаності, і т. п.
Одним з факторів, який переводить учня в учня «групи ризику» — це дисгармонійний сім'я.
Поза всяким сумнівом, вирішальне значення у формуванні особистості, її світогляду має сім'я. Саме в сім'ї дитині прищеплюються певні уявлення, принципи, ціннісні установки, якими він керується. Тут дуже важливий особистий приклад батьків, а також їхні погляди на виховання. Але далеко не завжди дії сім'ї і вузу узгоджені. Шкідливі звички (або навіть залежність від психоактивних речовин) у батьків, відсутність взаєморозуміння, формальний стиль спілкування в сім'ї [2], легковажне ставлення до дитини, «виховання неправильної поведінки» [3] сприяють загостренню у людини негативних якостей (агресивність, емоційна неврівноваженість, низька стресостійкість, депресивність, замкнутість). Такі підлітки і молоді люди, в тому числі й студенти вузів, потрапляють до «групи ризику».
Другим фактором можна назвати тривалі захворювання і важкі травми. Для допомоги такій дитині можна підключити однокласників, які допомогли б засвоїти пропущений матеріал.
Третій фактор ризику — неблагополучна ситуація у відношенні підлітка з однолітками. Сьогодні ринкові відносини пріоритетним утворенням розглядають особистісно-орієнтовану освіту, тоді й педагоги у своїй роботі повинні спиратися на зону найближчого розвитку школяра і на його індивідуальні особливості. Особистісно-орієнтоване виховання, суть якого полягає в подоланні суперечностей між вихованням «для всіх» і вихованням «для кожного» на основі повороту до особистості, її індивідуальної свідомості, життєвому досвіду, індивідуальному творчому потенціалу. Необхідність індивідуального підходу до дітей у процесі навчання і виховання визнається всіма, але здійснення його на практиці справа не проста.
Серед факторів соціального ризику, виділяють такі, що мають найбільше значення в плані виховання дітей та підлітків: [23]
1) Соціально-економічні фактори;
2) Медико-соціальні фактори;
3) Соціально-демографічні;
4) Соціально-психологічні фактори.
Соціально-педагогічна занедбаність багато в чому визначається особливостями сімейної соціалізації дітей, особливо в період дитинства. Основними факторами її формування є педагогічна неспроможність батьків, низький культурний рівень сім'ї, небажання помічати особливостей розвитку дітей, неувага до розвитку дітей, відсутність розвиваючого середовища, адекватної віку. У таких дітей не сформований провідний вид діяльності, порушено спілкування з дорослими й однолітками, внаслідок чого їх психічний розвиток має особливості розвитку як у особистісної, так і в інтелектуальній сферах. [16]
Сім'я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним. Її відрізняють єдина економічна основа, спільність побуту, взаємно залежний спосіб життя її старших і молодших членів, певна структура ролей і норм взаємодії, емоційно-етичні зв'язки, відносини допомоги, підтримки та захисту. Це базисна основа первинної соціалізації особистості. Саме з родини починається процес засвоєння дитиною суспільних норм і культурних цінностей.
Соціологічними дослідженнями виявлено, що вплив сім'ї на дитину сильніший, ніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Отже, від соціального клімату у своєчасній родині, духовного і фізичного становлення в ній дітей найбільшою мірою залежить успішність процесів розвитку та соціалізації дитини.
В даний час сім'я як соціальний інститут переживає важку кризу. Втрачена значна кількість сімейно-моральних традицій, змінилося ставлення батьків до дітей, зруйнований психологічний мікросоціум сім'ї. У нових кризових умовах родина не готова взяти повну відповідальність за виховання своїх дітей, так як змінилися економічні умови, що змушують батьків більшу частину свого часу шукати джерела для існування, на шкоду виховання дітей.
Пильний інтерес до сім'ї пояснюється і рядом інших обставин: погіршенням демографічної ситуації в країні; ускладненням виховних завдань і зростанням кількості дітей з девіантною поведінкою; ускладненням психологічного, емоційного, духовного світу сучасної людини, зростанням його потреб, які також формуються в сім'ї.
Соціальному педагогу доводиться стикатися з різними типами сімей. Але першочергове завдання соціального педагога в роботі з сім'єю групи ризику — це вирішення кризових ситуацій, які найчастіше зустрічаються у сім’ях, в яких не забезпечуються умови для розвитку кожного члена сім'ї. Така сім'я має назву «неблагополучна» або сім'я «групи ризику». В наш час поняття «сім'я групи ризику» вживається досить часто в педагогіці та психології.
Сім’я «групи ризику» — це та категорія сімей, яка в силу певних обставин схильна до негативних зовнішніх впливів з боку суспільства та його кримінальних елементів, що є причиною дезадаптації дітей і дорослих. Категорія сімей соціального ризику потребує високопрофесійної діяльності багатьох фахівців: психологів, наркологів, юристів. Однак соціальному педагогу відводиться основна діагностична, правозахисна роль, тому що саме він може надавати допомогу і дітям, і батькам.
Робота з сім'єю дитини «групи ризику» виявляється найчастіше більш важливим засобом профілактики, ніж робота з групою учнів і з вчителями. Фахівцями, які надавали допомогу і підтримку дітям і підліткам група ризику, відчували великі труднощі в роботі з неблагополучними сім'ями, у яких живуть ці діти. Рекомендації до можливих дій фахівців при вирішенні проблем таких важких дітей і підлітків спираються на припущення, що сім'я є провокуючим фактором їхньої поведінки та особливості розвитку.
Вплив несприятливих, а часто нелюдських умов життя дітей в сім'ях досить тривалий час викликають негативні психічні, фізичні та інші зміни в організмі дитини, що призводять до важких наслідків. Основними причинами є наступні обставини:
• пияцтво одного або обох батьків; їх асоціальна поведінка (дармоїдство, жебракування, крадіжки, проституція та ін.);
• виникнення на квартирі притонів для кримінальних і асоціальних елементів;
• сексуальне розбещення батьками власних дітей, торгівля ними;
• вбивство одного з батьків на очах дітей горілчаними братами або іншим батьком;
• відбування одним з батьків терміну тюремного ув'язнення; лікування одного з батьків від алкоголізму, психічного захворювання;
• жорстоке поводження з дітьми (побої, побиття з нанесенням тяжких травм, голод і т. ін.);
• залишення малолітніх дітей самих без їжі і води;
• відсутність у сім'ї даху над головою, поневіряння разом з батьками без засобів до існування і відсутність постійного місця проживання;
• втечі дітей з дому, конфлікти з однолітками і т. ін.
Аналіз умов життя таких родин показує, що неможливо виділити одну головну причину, що послужила чинником ризику.
Сімейне неблагополуччя породжує масу проблем у поведінці дітей, їх розвиток, спосіб життя і призводить до порушення ціннісних орієнтацій. Проживання в асоціальних сім'ях призводить до зниження у дітей здатності розуміти інших і співчувати їм, а в деяких випадках до емоційної «глухоти». Все це ускладнює в подальшому вплив педагогів та інших спеціалістів на дитину, приводить до активного опору з його боку. Такі діти виростають в страху перед життям, вони відрізняються від інших перш за все агресивністю, невпевненістю в собі. У дітей виникають значні відхилення як в поведінці, так і в особистісному розвитку:
• відсутність навичок гігієни, невміння вести себе в громадських містах;
• нездатність адаптуватися до незнайомого середовища, до нових обставин;
• гіперсексуальність, порушення статевої орієнтації;
• крадіжки, брехливість, втрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, втрата інтересу до праці, ледачість;