• відсутність ціннісних орієнтацій, відсутність норм моралі і нравственності, прийнятих у суспільстві, бездуховність;
• втрата інтересу до знань;
• погані звички (вживання алкоголю, наркотиків, паління, токсикоманія, нецензурна лайка і т. ін.).
Соціальна невлаштованість батьків призводить до психологічної напруги, що в свою чергу породжує сімейні конфлікти, загострення не тільки подружніх, а й дитячо-батьківських відносин. Обмеженість або відсутність необхідних матеріальних коштів не дозволяє задовольняти багато з насущних потреб, негативно позначається на фізичному і психічному здоров'ї дорослих і дітей, а часом штовхає членів сім'ї на аморальні й асоціальні дії та вчинки. Педагогічна некомпетентність дорослих призводить до порушень психічного і особистісного розвитку дітей.
У психологічній літературі виділяються різні типи неправильного виховання:
1. Неприйняття. Це ті сім'ї, де народження дитини було небажаним, або у випадку, якщо планувався хлопчик, народилася дівчинка, тобто коли дитина не задовольняє початкові очікування батьків. Або такі сім'ї, де піклуються про дитину, але немає душевного контакту.
2. Гіперсоціальное виховання. Причина його в невірної орієнтації батьків. Це занадто «правильні» люди, що намагаються педантично виконувати всі рекомендації щодо «ідеального» виховання. Гіперсоціальна дитина змушена постійно придушувати емоції, стримувати свої бажання. Звідси може виникнути агресія або замкнутість.
3. Тривожно-недовірливі виховання. Спостерігається у тих сім'ях, де дитина єдина або є дуже хвороблива тривога за дитину. У такому випадку дитина несамостійна, уразлива, боязка.
4. Егоцентричний тип сприйняття. Дитині, часто єдиній, довгоочікуваній нав'язують уявлення про себе як ідеальної дитині. У результаті дитина не бере до уваги інтереси оточуючих.
3.4 Форми і методи соціально-педагогічної підтримки
Робота з дітьми групи ризику повинна будуватися за принципом надання підтримки у важкій, кризовій ситуації. Вона завжди повинна припускати два на-правління: надання допомоги дитині та зміна відносин у родині.
Вся виховна робота з соціально-педагогічної підтримки дітей «групи ризику» будується на наступних принципах: [10]
• принцип поваги індивідуальності особистості (якщо придушувати індивідуальність, то особистість не розкриється, її схильності і здібності не розвинуться);
• принцип колективної діяльності (особистість повинна вміти узгоджуватися з іншими);
• принцип розумної вимогливості (можна все, що не суперечить закону, правилам шкільного розпорядку, не шкодить здоров'ю, не принижує гідність інших);
• принцип вікового підходу (кожен віковий період позитивно відкликається на свої форми і методи виховного впливу);
• принцип діалогу (зрівняння позицій педагога і школяра, дорослого і дитини допомагає досягти довірчих відносин. Дитина інстинктивно знаходить іноді більш оригінальні і оптимальні шляхи вирішення багатьох проблем, завдань, проектів);
• принцип педагогічної підтримки (дитина не повинна відчувати до себе нелюбов, навіть якщо вона погано вчиться. Дитина повинна бачити в педагога вчителя, який захистить її від незнання, від стресу у зв'язку з цим незнанням);
• принцип стимулювання самовиховання (кожен школяр повинен знати себе, навчитися критично розглядати свої вчинки, виховати в собі почуття відповідальності. Завдання педагогів створити такі умови, де дитина придбає досвід планування та рефлексії своєї діяльності);
• принцип зв'язку з реальним життям (справи, що організовуються і проводяться в школі, повинні стикатися з реальними справами селища, району, області, країни. Діти повинні відчувати себе громадянами, діяти на благо країни);
• принцип узгодження (всі дії педагогів повинні бути узгоджені між собою, підпорядковані одній спільній меті. Крім того, кожен педагог повинен пам'ятати, що його педагогічний обов'язок полягає в тому, щоб створювати умови для узгодження дітей один з одним, дітей та їх батьків).
Таким чином, цілями виховної системи з соціально-педагогічної підтримки дітей «групи ризику» є:
1) Формування базової культури особистості та забезпечення кожній дитині рівних умов для духовного, інтелектуального та фізичного розвитку, задоволення його творчих і освітніх потреб.
2) Формування соціально активної особистості, здатної до прийняття само-самостійних рішень, до зміни соціальних та економічних ролей в умовах постійно мінливого суспільства.
Концепція виховної системи з соціально-педагогічної підтримки дітей «групи ризику» передбачає наступні функції:
• розвивати, що спрямована на зміну мотивації дітей «групи ризику» до навчальної діяльності, розвиток творчої особистості, здатної до самовираження, самореалізації;
• розважальну, що створює сприятливу атмосферу на уроці, що перетворює його з нудного заняття в захоплюючу подорож;
• інтегруючу, що забезпечує взаємодію всіх підрозділів як єдиного виховного простору, розширення та поглиблення шкільних і позашкільних зв'язків;
• управлінську, що орієнтована на оптимізацію функціонування і розвитку школи, створення умов для позитивних змін у навчально-виховному процесі, професійного зростання педагогів, взаємодії всіх учасників виховної системи;
• захисну, що сприяє створенню обстановки співчуття, співпереживання, взаєморозуміння;
• компенсуючу, комунікативну, що передбачає створення у школі умов для самовираження, демонстрації творчих здібностей, установлення емоційних контактів;
• коригуючу, що спрямована на корекцію поведінки та спілкування дитини з метою попередження негативного впливу на формування особистості.
У вузі необхідно за допомогою спостереження, бесіди, спеціальних діагностичних методик виявляти студентів групи ризику та проводити психолого-педагогічну роботу з метою формування у них твердої антинаркотичної позиції. Завданнями цієї діяльності є виховання і розвиток соціально значущих якостей особистості.
Трудове виховання у вузі є спеціально організованим і контрольованим процесом залучення студентів до професійного праці. Воно реалізується в процесі навчання, проходження виробничої практики і сприяє розвитку працелюбності, відповідальності, вміння працювати в колективі, творчих здібностей та інших необхідних фахівцеві якостей. За допомогою трудового виховання у студентів розвивається прагнення до раціональної організації вільного часу, тобто культура дозвілля, — на противагу дозвільному способу життя.
Естетичне виховання має яскраво виражену антинаркотичне направлення, надаючи численні можливості організації дозвілля: прилучення до культурної спадщини за допомогою театру, кіно, літератури, живопису, музики та інших видів мистецтва. Воно передбачає участь у діяльності художнього клубу, гуртків художньої самодіяльності; відвідування установ культури. Естетичний аспект присутній також у трудовому вихованні (акуратність, чіткість) і у фізичному вихованні (самовдосконалення).
Правове виховання залучає людину до норм права, недотримання яких є кримінальним злочином, і здійснюється у процесі вивчення правових дисциплін.
Економічне виховання включає вивчення економічної теорії, формування дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, здатність передбачати й оцінювати економічні наслідки своєї діяльності.
Процес виховання у вузі повинен мати психологічну підтримку. За допомогою спостереження, бесід, спеціальних методик куратори виявляють студентів «групи ризику». З цими студентами буде працювати психолог. Спочатку необхідно проводити індивідуальні консультації для загальної оцінки проблеми і визначення подальших методів впливу. Це можуть бути індивідуальні або групові тренінги, психоаналіз.
Навчання, виховання та психологічний супровід педагогічного процесу у вузі повинні бути тісно взаємопов'язані. В результаті їх взаємодії у студента (випускника вузу) повинні сформуватися соціально-значущі якості (комунікативність, самостійність, адекватність, активність, емоціональна врівноваженість, стресостійкість) і загальна культура особистості (моральна, фізична, екологічна, трудова та дозвільна, естетична, правова, економічна).
Сформованість цих рис обумовлює «життєздатність» [4] випускника вузу, його подальшу самореалізацію в кар'єрі і в особистому житті. Вона припускає особисту відмову від соціально неприйнятних форм поведінки, зловживання тютюном і алкоголем; тверду негативну позицію по відношенню до наркотиків і небайдуже ставлення до цих соціальних проблем.
Основними напрямками роботи соціального педагога з сім'єю «групи ризику» є:
1) Виявлення актуальних проблем життєдіяльності дитини в сім'ї «групи ризику».
2) Соціально-педагогічна підтримка дитини, що потрапила у важку життєву ситуацію.
3) Гармонізація взаємовідносин між дитиною та батьками, виховання толерантності.
4) Розробка індивідуального маршруту соціально педагогічної підтримки сім'ї.
У роботі з «сім'єю групи ризику» соціальний педагог керується наступними основними принципами:
• дотримання пріоритету інтересів дитини: «першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини» (Конвенція про права дитини, ст. 3);
• максимально можливу співпрацю з біологічними батьками дитини: не ігнорування їх, а партнерство;
• захист права дитини на виховання по можливості у своїй біологічній сім'ї, його «право знати своїх батьків, право на їх захист, право на спільне з ними проживання» (Сімейний кодекс, ст. 54);
• тісна взаємодія з іншими зацікавленими органами і службами, що здійснюють роботу з сім'ями і дітьми: медичними, правозахисними, опіки та піклування, освіти і т. ін.