3) іноді відбувається облік деяких властивостей або станів лише в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня (наприклад, талановитість в будь-якій області, розлад здоров’я);
4) індивідуалізація реалізується не у всьому обсязі навчальної діяльності, а епізодично або в будь-якому вигляді навчальної роботи і є інтегрована з неіндівідуалізірованною роботою. [8]
Для організації індивідуалізації навчальної роботи як у нас так і за кордоном на практиці використовувалися багато варіантів. Один з варіантів – диференціація навчання, тобто угрупування учнів на основі їх окремих особливостей або комплексів цих особливостей для навчання за кілька різним навчальним планом і (або) програмами.
У контексті індивідуалізації навчання поняття «диференціація» виходить з особливостей індивіда, його особистісних якостей. Це окремий випадок диференціації, так звана «внутрішня диференціація».
Багато можливостей для внутрішньої диференціації представляє групова робота. Під груповою роботою розуміється така побудова роботи, де клас ділиться на виконання того чи іншого завдання на групи по 3–8 осіб – найчастіше по 4 людини. Завдання дається групі, а не окремому учневі. У малій групі учень знаходиться в більш сприятливих, ніж при фронтальній роботі всім класом, в умовах відносно можливостей діяти у відповідності зі своєю індивідуальністю. У бесіді всередині малої групи він може висловити свою думку, активніше брати участь у вирішення навчальних завдань відповідно до своїх інтересів та здібностей. Особливо сприятливі можливості для індивідуалізації представляють групи, які структуровані певним чином. Сюди, перш за все, відносяться групи, які сформовані вчителем на підставі рівня розвитку учня (зазвичай рівня знань та (або) розумових здібностей). У таких випадках більш сильній групі надаються і більш складні (важкі) завдання, а більш слабкій – завдання легше. Група може бути сформована і на основі побажання самих учнів. У такому випадку спільно працюють учні зі схожими інтересами, стилем роботи та пов'язані дружніми відносинами. Робота в такій групі створює сприятливі умови для прояву особистісних якостей. Крім того, тут можна запропонувати групам завдання на вибір.
Однак разом з тим у груповій роботі таїться відома небезпека для активності учнів: більш сильніші та старанніші з них починають заглушати ініціативу більш пасивних, слабких і ледачих учнів і самі вирішують за них завдання. [9]
Найбільш широкі можливості для індивідуалізації навчання, для внутрішньої диференціації, представляє диференційована самостійна робота, яка проходить на самоті й індивідуальному темпі. Індивідуалізація тут здійснюється головним чином у такий спосіб, що учням даються не однакові завдання, а завдання, які варіюються в залежності від індивідуальних особливостей учнів, а також шляхом угрупування учнів усередині класу за різними ознаками.
Таким чином, проаналізувавши вище сказане, можна сказати, що індивідуалізація навчання передбачає диференціацію навчального матеріалу, розробку систем завдань різного рівня складності та обсягу, розробку системи заходів щодо організації процесу навчання в конкретних навчальних групах, що враховує індивідуальні особливості кожного учня, а, отже, поняття «внутрішньої диференціації» та «індивідуалізації» по суті тотожні.
3.3 Внутрішньо-класна індивідуалізація навчальної роботи
Організація процесу навчання є впорядкування взаємодії вчителя та учнів у відповідності з цілями навчання. Керувати навчальною діяльністю учнів – це значить визначати цілі, помічати завдання, здійснювати планування, організовувати учнів для виконання завдань, проводити оперативний контроль, вносити корективи до організації навчальної роботи, надавати допомогу у навчанні, підбивати підсумки діяльності.
Цілком очевидно, що найтрудніше питання, які постають перед вчителем, що взяв курс на диференціацію та індивідуалізацію навчання, це питання про те, як диференціювати учнів, за якими критеріями виділяти їх особливості, яким чином визначати той початковий, стартовий рівень розвитку, від якого потрібно відштовхуватися в організації процесу навчання, а також які напрямки в роботі з певними дітьми будуть найбільш важливі.
Виходячи з цього, можна умовно виділити три рівні організованості у навчанні:
1) низький – учень неорганізований, необережній, «розкиданий», постійно порушує режим дня, не вміє планувати «відбудованих завдань», виконує їх, зазвичай, в останній день роботи, «штурмом»;
2) середній – учень не завжди організований і акуратний, бувають зриви, вміє планувати «відбудовані завдання», проте часто поверхово, такі плани не є для учня керівництвом до самостійної роботи і часто не виконуються, учневі необхідний періодичний контроль з боку вчителя;
3) високий – учень організований, акуратний, зібраний, систематично уміло планує свою діяльність, у тому числі і «відбудовані завдання», суворо виконує плани робіт, але не бездумно, а творчо, уточнюючи, вносячи необхідні корективи.
Рівень успішності учнів відповідає якості виконання ними навчальних завдань. Вчитель за допомогою шкільної позначки встановлює рівень знань, умінь і навичок учнів відповідно до вимог навчальної програми, а також у відповідності з відомими вчителю алгоритмами засвоєння та застосування знань, з його досвідом творчого шляху рішення пізнавальних завдань.
За умови успішної диференціації навчальної роботи учні, що не встигають, повинні перейти в розряд середньо-встигаючих, «середні» – стати більш встигаючими, а останні стати ще більш обізнаними, вміючими та здатними. [6]
Наступним етапом у процесі роботи педагога, що дотримується орієнтації на диференційований підхід у навчанні, має бути визначення та відпрацювання системи роботи з кожною з виділених груп учнів.
Робота з диференційованими групами учнів повинна вестися у двох основних напрямах:
1. Виховання дієвого інтересу до навчання, до самостійної навчальної діяльності.
2. Допомога учням в оволодінні знаннями і раціональними способами вчення.
Такий поділ відповідає загальноприйнятому розмежуванню сторін діяльності на мотиваційну і операційну.
Виховання дієвого інтересу до навчання, до самостійної навчальної діяльності
1. Створення в навчальному процесі необхідних передумов виховання інтересу до навчання.
Тут необхідно відзначити, що ці передумови розпадаються на непрямі і безпосередні.
До непрямих передумов можна віднести такі, як:
• педагогічний такт;
• раціональна організація роботи учня;
• виховання елементарної організованості в домашній навчальній роботі;
• підвищення працездатності учнів;
• зміцнення впевненості учня у своїх силах.
До безпосередніх передумов виховання інтересу до навчання можна віднести:
• навчальні завдання за бажанням учня. Завдання-прохання;
• залучення в факультативні заняття;
• залучення у позакласну роботу;
2. Заходи збудження інтересу до досліджуваного предмета:
• підвищення значущості досліджуваного предмета (теми);
• цікавість у навчанні, завдання ігрового характеру (пізнавальні ігри);
• завдання з урахуванням позанавчальних схильностей;
• завдання з урахуванням професійного наміри (використовується у старших класах).
3. Заходи виховання стійкого, глибокого дієвого інтересу до знань:
• проблемність в навчанні. Проблемність означає насамперед пробудження до розумової пошуку шляхом створення труднощі в навчанні; [9]
• завдання, розраховані на тривалу підготовку;
• читання додаткової літератури;
• рекомендації пізнавального характеру, пов'язані з працею і суспільно-організаторської діяльністю учня. [7]
Допомога учням в оволодінні знаннями і раціональними способами навчальної діяльності
Як відомо, в дидактиці розрізняють дві сторони (ступені) свідомого, активного процесу придбання знань учнями: відтворююча і творча робота. Іноді висловлюється помилкова думка, ніби диференційований підхід відноситься в основному до творчих робіт, в той час як відтворюючи роботи переважно стереотипні. Дійсно, в відтворюючих роботах типізація переважає над диференціацією, але це відноситься до змісту навчальних занять, а не до методики та організації диференційованої роботи з учнями. Диференційований підхід тут нітрохи не менш важливий, ніж у творчих роботах, проте він спрямований переважно на попередження і ліквідацію прогалин у навчанні. Тому тут важливо мати на увазі:
1. Допомога в оволодінні загальноосвітніми і типовими прийомами самостійної діяльності. При засвоєнні загальноосвітнього програмного матеріалу диференційований підхід спрямований насамперед на попередження та усунення прогалин у знаннях і помилок у проблемах діяльності. У зв’язку з цим роботу вчителя доцільно розділити на два напрями.
• Попередження помилок в оволодінні загальнообов’язковими знаннями і типовими прийомами самостійної діяльності. Серед основних першочергових заходів такої роботи необхідно, перш за все, виділити заходи, спрямовані на підвищення здатності до навчання, організованості та навченості учня.
• Усунення прогалин у знаннях і помилок у прийомах самостійної діяльності (допомога в усвідомленні помилок у навчальній діяльності та шляхів їх усунення, завдання на засвоєння найбільш істотного в пройденому матеріалі; тимчасове забезпечення завдань).
2. Допомога у розширенні та поглибленні програмних знань, у формуванні індивідуально-своєрідних прийомів самостійної діяльності:
• допомога учням у розширенні та поглибленні програмних знань;