Освітня діяльність як предмет педагогіки вищої школи. Її методологія і категорії
1. Педагогіка вищої школи як наука. Її історичний розвиток
2. Особливості предмету та система категорій сучасної педагогіки вищої школи (ПВШ)
3. Розмаїття методологічних течій в сучасній західній педагогіці вищої школи.
4. Творчий синтез ідей в сучасній гуманістичній методології педагогіки вищої школи.
1.Педагогіка вищої школи як наука. Її історичний розвиток
Педагогіка вищої школи – одна із складових педагогічної теорії. Педагогіка є наукою, яка розвивається на протязі століть. Вона формується як наука в ту добу, коли в суспільстві виникає комплекс обставин, що створюють підгрунття для її розвитку. Це:
a) виникнення потреби в узагальненні та систематизації накопичених знань про досвід виховання та навчання поколінь;
b) інституционалізація педагогічної діяльності. Створення соціально-педагогічних інститутів – це об¢єктивний процес виникнення спеціальних установ, що призвані готовити молоді покоління до життя;
c) формування соціального прошарку звільнених від фізичного труда працівників розумової праці – інтелігенції, до якої відносяться й педагоги.
Поняття педагогіки є багатозначним. Воно етимологічно походить від давньогрецького paedagoga - наставник, від якого виникло латинське paedagogatus - виховання, навчання та paedagogus – вчитель, наставник. Сучасний зміст поняття "педагогіка" включає:
1) будь-які види діяльності з навчання та виховання – стихійні та організовані, неінституціоналізовані та інституціоналізовані, індивідуальні та соціальні;
2) всю систему буденних та наукових знань про виховання та навчання;
3) комплекс наукових теорій, які охоплюють проблеми навчання та виховання.
Перші теоретичні узагальнення досвіду виховної та навчальної діяльності належать філософам Стародавнього світу. Саме у теоретичних працях Сократа (469 – 399), Платона (427 – 347), Демокрита (460 – 370), Аристотеля (384 322) містяться впорядковані положення про процеси формування людини, визначення нею свого місця в суспільстві; засоби впливу на її поведінку та процеси навчання.
В Стародавньому Римі перші педагогічні концепції висловлювались Марком Квінтіліаном(35 - 96 ). В добу феодалізму педагогічні ідеї розвивались в рамках теології. Доба Відродження дала ряд яскравих педагогів – гуманістів: Вітторіо да Фельтре ( 1378 – 1446), Франсуа Рабле (1483 - 1533). З гострою критикою церковного виховання, трактуванням ідей гуманістичного виховання, які наслідували кращим концепціям грецьких та римських педагогічних систем, виступав Еразм Роттердамський ( 1469 – 1536).
Систематизоване оформлення педагогіки як наукової теорії пов’язують з ім’ям чеського педагога Яна Амоса Коменського ( 1592 – 1670 ). Його головну працю "Велика дидактика" вважають першою теоретичною роботою з педагогіки, де визначені роль освіти, зміст, методи, форми навчання. Деякі з його ідей (наприклад, класно-урочна система навчання) використовуються до сьогодні.
Теоретичні питання педагогіки розвиваються англійським мислителем Джоном Локком ( 1632 - 1704 ) ( його головна педагогічна праця називалась "Думки про виховання"). У Франції свій внесок у розвиток педагогічної теорії зробили Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778), К.-А. Гєльвєцій ( 1715 – 1771), Дені Дідро (1713 - 1784 ).
Значний вклад в розвиток педагогічної теорії внесено швейцарським педагогом Іоганном Генріхом Песталоцці ( 1746 – 1827 ), німецьким педагогом Фрідріхом Адольфом Вільгельмом Дистервегом ( 1790 – 1866). Саме його називали “вчителем вчителів”, бо він приділяв велику увагу підготовці викладацьких кадрів.
В Росії значний внесок в розвиток вітчизняної педагогічної думки зробив Костянтин Дмитрович Ушинський ( 1824 – 18870 ). Його погляди викладені в праці “Людина як предмет виховання”. Він також створив ряд посібників для дітей.
Розвиток педагогічної думки в Україні зв’язують з іменами І.Я.Франка (1856 – 1916), П.А.Грабовського (1864 – 1902), Лесі Українки (1871 – 1913), М.М.Коцюбинського (1864 - 1913), Степана Васильовича Васильченка (Панасенка) (1879 – 1932), Тимофія Григоровича Лубенця ( 1855 - 1936 ).
Поглибленне опрацювання проблем вищої школи в розвинутих державах Заходу розпочалося у 50-х рр.. 20 ст. Післявоєнна доба визначена значною демократизацією усіх сфер суспільної життєдіяльності. В тому числі поступово зростало тяжіння до всебічного вдосконалення діяльності всієї системи середньої та вищої освіти. Тому вивчення ціх проблем оформилось як широкий інтернаціональний науковий напрям.
В СРСР також починаючи з кінця 60-х років значно піднявся інтерес до теоретичних проблем діяльності вищої школи. Почалися активні дослідження з питань педагогіки та психології, а також етики вищої школи. З’явились чисельні журнальні публікації, перші навчальні посібники.
В Україні в 80-ті роки широке визнання отримала наукова лабораторія з проблем педагогічної майстерності під керівництвом доктора філософських наук, професора І.А. Зязюна. Посібники цього творчого колективу є актуальними і по сьогодні. Також відомі роботи А.М. Алексюка, Я.Я. Болюбаша та ін. Нині в Україні здійснюється захист кандидатських та докторських дисертацій з проблем педагогіки вищої школи, але до номенклатурного переліку ВАК входить тільки загальна назва “Теорія та методика професійної освіти” ( спеціальність 13.00.10). Координує наукові дослідження в цієї галузі Інститут професійної освіти (директором є акад. І.А. Зязюн) при Академії педагогічних наук України .
2. Особливості предмету та система категорій сучасної педагогіки вищої школи (ПВШ)
Сучасна педагогіка – це складна галузь наукових знань з великим обсягом теоретичних і емпірічних концепцій та уявлень. Вона диференціюється на окремі напрямки:
1) історія педагогіки,
2) переддошкільна та дошкільна педагогіка,
3) педагогіка школи,
4) педагогіка професійно-технічної освіти,
5) педагогіка середніх спеціальних навчальних закладів,
6) педагогіка виробництва,
7) педагогіка вищої школи,
8) військова педагогіка,
9) порівняльна педагогіка,
10) спеціальні педагогічні дисципліни (дефектологія) – сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, тифлосурдопедагогіка, олігофренопедагогіка,
11) дидактика (загальна теорія навчання),
12) предметні (часткові) методики (дидактики) викладання та вивчення конкретних навчальних дисциплін.
Положення педагогіки вищої школи в системі педагогічного знання визначає особливості її предмета. ПВШ розглядає проблеми функціонування вищих навчальних закладів як спеціальних соціальних інститутів. Також до проблем ПВШ відносяться питання, зв’язані з безпосереднім розгортанням процесу навчання та виховання в вищому навчальному закладі; закономірності взаємодії усіх його суб’єктів – управлінців, педагогів, студентів. Також вона вивчає внутрішній зміст відносин, які створюються в педагогічному процесі.
З предметом ПВШ безпосередньо зв’язані завдання, які вона вирішає. ПВШ як наука досліджує закономірності засвоєння знань та вмінь студентом вищої школи, а також особливості керування цим процесом з боку професорсько-викладацького складу. ПВШ вивчає особливості існування та розвитку системи вищої освіти, механізми управління нею, засоби її вдосконалення.
Специфіка предмету ПВШ визначає і особливості системи її категорій. Значна кількість категорій ПВШ є тотожною категоріям шкільної педагогіки. Це категорії освіта, навчання, самонавчання, навчальній процес, навчальна діяльність, навчальні відносини, суб’єкт та об’єкт навчальної діяльності, знання, вміння, навички, виховання, виховний процес, дисципліна поведінки студентів, дисципліна праці педагогів та ін.
Але є і специфічні категорії, що властиві тільки цій науці. Це система вищої освіти, вищий навчальний заклад, мета вищої освіти, фундаментальна вища освіта, професійна вища освіта, організація навчання в вищому навчальному закладі, мета навчання в вищому навчальному закладі, зміст навчання в вищому навчальному закладі, методологія навчання в вищому навчальному закладі, технологія навчання в вищому навчальному закладі, форми навчання в вищому навчальному закладі, методи навчання в вищому навчальному закладі, принципи навчання в вищому навчальному закладі, засоби навчання в вищому навчальному закладі, результати навчання в вищому навчальному закладі, професійна культура педагога вищого навчального закладу тощо.
3. Розмаїття методологічних течій в сучасній західній педагогіці вищої школи
Різноманітність зовнішніх форм організації вищої освіти та її технологій в сучасних розвинених державах доповнюється відсутністю єдиних методологічних підходів до розуміння мети, внутрішнього змісту та завдань процесу навчання та виховання студентів. Підгрунттям національних методологічних концепцій навчання та виховання в вищій школі є відповідні філософські концепції. Це перш за все прагматизм, біхевіоризм, екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, сцієнтизм, когнітивізм.
Виникнення концепцій прагматиської філософії освіти сходить до Джона Дьюї (1859 – 1952). За його визначенням, пізнання є інструментом для пристосування людини к середовищу. (тому його концепцію ще називають інструменталізмом). Наука, мораль є технічними засобами "інженерного мистецтва", спрямованого на вдосконалення суспільства. Прагматизм орієнтується на вивчення психічних вподобань особистості, того, як вони впливають на світогляд і поведінку людини. Особа вибирає із розмаїття можливостей ту, яка підказана їй ситуацією і забезпечує задоволення її бажань, тобто є корисною для індивідуума. Орієнтацію на об’єктивну необхідність Дьюї розглядає як фаталізм та обмеження свободи особистості. Тобто від звісного марксистського підходу прагматизм відрізняється саме протиставленням об’єктивної необхідності, як руйнуючої, суб’єктивної необхідності, в сфері якої й здійснюється саморозвій та самоствердження особистості.