Досить своєрідно трактуються і реалізуються народні методи нагороди і кари.
Нагорода буває матеріальна і моральна. Обидві виражають вдоволення гарною поведінкою. До найпоширеніших нагород належать: схвалення вчинку, похвала, подяка, нагорода, ласкавий погляд, усмішка. Заохочення дітей старшими, авторитетними для неї людьми моє велике значення. Воно закріплює позитивні навички й стимулює до кращої поведінки. Слід підкреслити, що заохочення дітей є природним результатом їхніх позитивних вчинків.
У ряді методів примусових .іа останньому місці стоїть кара. Педагогічна кара має примусити /чня пізнати свою похибку й виправити її. Кара вживається лише в конечній потребі, коли інші засоби залишились безрезультатними.
Основне призначення кари полягає в тому, щоб викликати у винуватця неприємні переживання, гіркоту вини й сорому за поганий вчинок, розкаювання і бажання більше не повторювати. У практиці народного виховання найчастіше застосовуються такі види покарань, як зауваження, репліко, осуд. Основне призначення покарання полягає також у тому, щоб застерегти вихованців, зорієнтувати Їх на правильний вчинок. Застосовувати покарання слід помірно, лише в міру необхідності, у розумних межах. Карати має право людина мудра і авторитетна («Краще догано розумного, ніж похвала дурного»). Не можна карати за підозрою чи в пориві різкого збудження й гніву («Злість — погана порадниця», «Перед тим. як карати, треба полічити до сто»). Справжнє покарання завжди справедливе й сприймається вихованцем як заслужено міра впливу на нього. Воно будить активні роздуми й глибокі переживання з приводу допущеної помилки. Покарання має випливати не з чиїхось примх, а з доброзичливого бажання виправити чиюсь хибну поведінку. Не можна карати працею, образою, лайкою. У мудрого вихователя покарання ніколи не принижує гідності людини, не придушує особистості, а є своєрідною формою поваги до неї. Особливо яскраво це виявляється тоді, коли вихованець відчуває, знає, вірить і ірозуміє, що його карають не з якоїсь помсти, а для того, щоб ; привчити не піддаватися легким принадам, щоб формувати з нього людину, гідну поваги, сильну духом і характером, вольову і відповідальну, надійну й стійку.
До найвищої кари в практиці народного виховання належить прокляття як крайній метод впливу на особистість. Це різке засудження кого—небудь. що часто свідчить про безповоротний розрив з ним і супроводжується зловісним побажанням, пророцтвом. Прокляття в народній педагогіці є виявленням різкого осуду особливо злісного й непростимого вчинку великого обурення чиєюсь украй негідною поведінкою, глибокої ненависті до когось. Проклинають найчастіше того, хто вчинив злочин перед людством, рідним народом, нацією, родом, сім'єю чи дітьми, Україною.
Щодо тілесної кари й залякування, то превалює народна думка про їх шкідливість як учням, так і вчителеві.
Початкова школа лише тоді стане справді національною, коли виховна робота буде пройнята українським духом. Застосування нородно-педагогічних методів — найкраща цьому запорука.
4. Педагогічна майстерність використання різномоніних методів
виховання учнів початкових класів
Педагогічна майстерність — це вияв учителем досконалого знання виховної справи, його особлива виховна вмілість, досвідченість, вправність.
Серед тих залежностей, які визначають побудову й вибір методів виховання, на першому місці стоїть їх відповідність ідеалам суспільство і цілям національного виховання.
У своїй практичній діяльності при виборі методів виховання учителі переважно керуються його метою, змістом і призначенням. Виходячи з конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи слід застосовувати. Вмілий, вдалий вибір методів виховання з його високими наслідками — надзвичайно важливий показник педагогічної майстерності вчителя.
З огляду вияву майстерності у виборі засобів виховання повчальне значення мають положення вітчизняної педагогіки про те, що ніякий засіб педагогічний, навіть загальноприйнятий, яким звичайно у нас вважається і напучення, і пояснення, і бесідо, і суспільний вплив, не може бути визнаний завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб у деяких випадках неодмінно буде найгіршим. Візьміть навіть такий засіб, я:' іруповий вплив, вплив об'єднань на особу. Іноді він буде добрим, іноді поганим. Візьміть індивідуальний вплив, бесіду вихователя віч—на—віч з вихованцем. Іноді це буде корисно, а іноді шкідливо. Ніякий засіб не можна розглядати з поіляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієі системи засобів. І, нарешті, ніяка система засобів не може буї й рекомендована як система постійна.
Педагогіка вчить, що добрий наслідок при застосуванні того чи іншого виховного методу може бути тільки в певних умовах, тобто в певному оточенні інших засобів і на певному етапі розвитку. Меюди виховання не допускають стереотипних рішень і новіть вдсілого шаблону виховання. Всі методи виховання повинні засюсовуватися з урахуванням умов, місця, у взаємодії один з одним.
5. Педагогічний досвід учителів початкових класів та його
узагальнення і впровадження.
Педагогічний досвід — це набутий впродовж тривалої навчальна- виховної діяльності багаж практичних педагогічних знань, умінь і навичок.
Майстром називається такий учитель початкових класів, який не тільки вправно володіє всіма методами навчання й виховання молодших школярів, але й вносить у них щось своє, власне, неординарне.
Досвід учителів початкових класів має свої особливості. Вони зумовлені:
1) психологічними рисами учнів 6—10 років, із якими доводиться працювати вчителеві;
2) змістом і структурою навчальних планів, програм і підручників для 1-3(4) класів; 3) необхідністю зобезпечення наступності між дитячим садком і школою, початковими ї середніми класами;
4) комплексністю функцій учителя— багатопредметника й класного керівника в особі одного педагога;
5) першощаблевим прилученням дітей до шкільного житгя і навчання;
6) міцністю зв'язку родинного виховання учнів із шкільним. Звичайно, що досвід учителя сільської початкової школи дещо різниться від досвіду його колеги з міста.
Поруч із вищеназваними спільними ознаками педагогічного досвіду, в діяльності кожного вчителя початкових класів виявляються властиві тільки йому риси ставлення до дітей, навчання і виховання молодших школярів, тобто його власний, оригінальний стиль роботи, його індивідуальний педагогічний почерк. Це зноходиіь вияв у своєрідності комбінацій, прийомів і способів діяльності, які забезпечують найкраще її виконання й усталено хо^октеризують учителя в типових умовах. Тому при узагальненні досвіду вчителів початкових класів беруться до уваги:
а) його особливості в загальних спільних ознаках;
б) умови роботи (школа сільська чи міська, початкова, основна чи середня; окремий клас-комплект чи школа-дитячій садок тощо);
в) вияв індивідуального стилю педагогічної діяльності.
Принципово важливим шляхом удосконалення педагогічної практики і збагачення педагогічної науки є поширення і впровадження досвіду кращих учителів.
Впровадження педагогічного досвіду — це творче втілення на практиці його центральної ідеї, провідної суті, головних принципів то засобів у їх оригінальному системному поєднанні. Воно виключає копіювання досвіду одного вчителя іншим. Будь-яка копія, хоч і вдала, як відомо, не належить до оригіналу.
Отже, педагогічний досвід треба переймати, але вдумливо, творчо, через застосування його найбільш вартісних ідей. А одне з головних покликань педагогічної науки якраз і полягає в тому, щоб цінний педагогічний досвід науково обгрунтувати .
Передовий педагогічний досвід освоєний тоді, коли він знайшов своє висвітлення в теорії і став доступний усім чи більшості учителям. Саме так виглядає раціональний шлях узагальнення і впровадження досвіду у практику роботи початкової школи. При такому підході практично сторона досвіду тісно переплітається з його теоретичним омисленням та використанням наслідків наукових досліджень. За цих умоо прекрасно гармонізується в навчальне—виховній роботі вчителя науково-педагогічне й творчо—індивідуальне. Однак розв'язання названої проблеми виявиться далеко не повним, якщо ми не візьмемо до пильної уваги й неухильного використання ще один педагогічний досвід — народний. Він нагромаджувався віками й знайшов своє відображення у народній педагогіці.
Впровадження досягнень народної педагогіки у практику, виховання і навчання учнів початкової школи України належить до голосних у діяльності учителя. Воно здійснюється через уроки. позакласну і позашкільну роботу, педагогічну пропаганду етнопедагогічних знань і засобів серед батьків учнів.