Реферат
з соціальної педагогіки
на тему:
„ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ПІДГОТОВКАСОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ТА ПРАЦІВНИКА – НОВА ПАРАДИГМА ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ”
У державних та міжнародних документах з проблем вищої освіти наголошується на необхідності формування нової генерації педагогічних кадрів, підготовленої до якісного забезпечення освітніх потреб особистості, роз витку її інтелектуального та культурного потенціалу. Вирішення цієї проблеми в сучасних умовах вимагає від вчителя глибокого усвідомлення особистісно-орієнтованої парадигми освіти, творчого підходу до організації навчально-виховного процесу, комп'ютерної грамотності, володіння іноземними мовами тощо. Сьогодні перетворення торкнулись кожної ланки освіти. Так, Болонський процес є об'єктивною перспективою, яка не має альтернативи, тому що в світі, зокрема і в Європі, відбуваються інтеграційні процеси, обумовлені глобалізацією, яка охоплює і сферу освіти в цілому, і сферу вищої педагогічної освіти зокрема. Значення останнього посилюється тим, що входження України у Європейській освітній простір, перспектива приєднання до Болонського процесу підвищує попит на соціальне замовлення на справжнього професіонала і надає нашій країні змогу поглибити відносини з європейськими державами в подальшій інтеграції до Європейського Союзу, За таких умов, підвищення рівня якості професійної підготовки майбутнього соціального педагога є нагальною потребою сучасної психолого-педагогічної науки і практики, а також одним з пріоритетних напрямів модернізації і фундаменталізації вищої педагогічної освіти в Україні на сучасних теоретико-методологічних засадах. Вихідні концептуальні положення щодо змісту й організації вищої педагогічної освіти ґрунтуються на основних засадах Конституції України, а також на міжнародних документах ЮНЕСКО, матеріалах Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО "Фундаментальна (природничо-наукова і гуманітарна) університетська освіта", Всесвітньої конференції ЮНЕСКО з проблем вищої освіти (1998 р), Міжнародного конгресу "Університети на порозі третього тисячоліття: проблеми єдності та багатообразності", Болонської конвенції про взаємовизнання кваліфікації у галузі вищої освіти, Міжнародної організації праці, Міжнародної організації співробітництва і розвитку освіти (Всесвітня доповідь з освіти ЮНЕСКО, 1998); Доповідь міжнародної Комісії з освіти ЮНЕСКО для XXI століття, 1996 тощо), які наголошують на принципах відповідності педагогічної освіти потребам особистості та суспільства, фундаменталізації університетської педагогічної освіти і професійної підготовки, її гуманістичної спрямованості, демократизму, безперервності, варіативності та інноваційності тощо.
У Всесвітній декларації про вищу освіту для XX століття зазначається, що на порозі XXI століття ми є свідками безпрецедентного запиту на вищу освіту та її широку диверсифікацію поряд із зростанням усвідомлення її рішучого значення для соціально-культурного та економічного розвитку і створення такого майбутнього, в якому все більш молоді покоління повинні будуть оволодівати новими навичками, знаннями та ідеями. Цей важливий документ було прийнято на Всесвітній конференції ЮНЕСКО з проблем вищої освіти, що відбулася в Парижі 5-8 жовтня 1998 р.
Затвердженням нової Національної Доктрини розвитку освіти в Україні у XXI столітті, Міністерство освіти і науки України заявило про наміри щодо модернізації цієї галузі, інноваційні підходи і методи, якими має бути здійснена трансформація освіти у відповідності з сучасними і перспективними вимогами сьогодення тощо.
Особистісно-орієнтована підготовка соціального педагога та працівника – це складова частина педагогічної системи, яку викликало до життя ускладнення умов, в яких протікає практично будь-яка діяльність й само повсякденне життя сучасної людини.
Зростаючий ритм самодіяльності та його проявів у навколишньому середовищі, зростання потоків інформації, дефіцит часу, необхідного для прийняття рішень, а іноді й на "нормальне" виконання звичайної роботи, конфлікти з оточуючими, відомості про аварії, катастрофи, військові конфлікти, нещасні випадки при загрозливій екології, які стали хронічними та багато іншого – усе це створює реальний фон повсякденного життя якщо не кожної людини, то принаймні усіх тих, хто живе у містах, особливо у великих; хто виконує певні різновиди складної діяльності або будь-якої діяльності в складних умовах, вступає у конфліктні стосунки з іншими людьми, перебуває в умовах натуральної або штучної небезпеки (стихійні лиха, аварії, стресові впливи ті ін).
Соціальною педагогікою часто називають сферу виховної діяльності, пов'язану з правопорушеннями, конфліктами в суспільстві. Цим же терміном позначають і теорію та практику допомоги молоді, дітям, людям похилого віку, людям з обмеженими фізичними можливостями.
Зародження тієї чи іншої науки неможливо визначити з точністю до року, але соціально-педагогічна сфера є дітищем XX століття, хоча багато вчених знаходять її витоки ще в трактатах Аристотеля, бо філософія тривалий час включала в себе і педагогіку. Однак, більшість дослідників визнають, що першим, хто узагальнив і систематизував поняття та категорії соціальної педагогіки, був Пауль Наторп (1854-1924), німецький педагог і філософ. Одним з фундаментальних для соціальної педагогіки висновків П. Наторпа є висновок про те, що процес виховання - це передусім виховання волі. Його мета –стимулювати людину до морального вдосконалення на основі "спільності свідомості" людей. Виховання в дусі спільноти мало, на його думку, слугувати усуненню і запобіганню соціальних конфліктів.
Однак, треба нагадати, що довгий час саме підготовка соціальних педагогів не виділялася в окремий напрям. Певною мірою таке положення зберігається й донині. І це цілком зрозуміло, якщо ми звернемо увагу хоча б на ту обставину, що дослідження більшості питань підготовки педагогів пов'язано з проблемами загальної педагогіки, педагогічної діяльності та інших. Це також можна пояснити й тим, що в сфері соціальної педагогіки було порівняно небагато досліджень, не домінувала якась загальновизнана теорія.
Головне ж полягає в тому, що сьогодні ми маємо всі підстави говорити про існування чіткого замовлення на здійснення досліджень саме нової парадигми соціальної педагогіки.
Загальновідомо, що офіційне введення інституції соціальних педагогів та соціальних працівників відбулося в Україні у квітні-березні 1991 року.
Це було обумовлено зміною соціально-економічних умов, які поряд із позитивними явищами в державі спричинили і цілу низку негативних. Потрібні були фахівці, які за своїм професійним означенням здатні зосереджувати зусилля на залученні дітей до засвоєння вироблених людством цінностей, попередженні відхилень у поведінці, особливо тих, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, а також тих, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки, забезпечуючи таким чином науково обґрунтовані і своєчасно вжиті заходи, спрямовані на запобігання виникненню життєвих колізій в окремих індивідів і в групах ризику; збереження, підтримку та захист нормального життя та здоров'я дітей, своєчасну превенцію різного роду відхилень – соціальних, моральних, педагогічних.
Такими фахівцями повинні були стати соціальні педагоги, головною метою яких було б створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості, підтримки й стимулювання людини до активної життєдіяльності.
Підготовку соціальних педагогів у Запорізькому національному університеті було розпочато у 1992 році на кафедрі керування і соціальної педагогіки. Це перша в Україні випускаюча кафедра яка була акредитована по четвертому рівню підготовки соціальних педагогів. Саме тому на кафедрі проблем керування та соціальної педагогіки працюють спеціалісти найвищої кваліфікації. Весь склад кафедри має наукові ступені і звання.
Перед кафедрою стояли конкретні завдання. Перш за все, необхідно було розробити теоретичні і методологічні засади, освітньо-професійну програму і освітньо-кваліфікаційні характеристики, навчальний план, навчальні програми, науково-методичне забезпечення підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів соціальної педагогіки.
Саме тому кафедральною темою наукового дослідження було обрано особистісно-орієнтовану підготовку соціального педагога та працівника, об'єктом – процес професійної підготовки соціальних педагогів, предметом – психолого-педагогічні умови та технології науково-методичного забезпечення особистісно-орієнтованої підготовки соціальних педагогів та працівників.
Мета дослідження полягала у виявленні, науково-теоретичному обґрунтуванні й практичній апробації змісту, психолого-педагогічних, організаційних умов і технологій науково-методичного забезпечення особистісно-орієнтованої підготовки соціальних педагогів.
Концептуальна ідея дослідження ґрунтувалася на положенні про те, що соціальна педагогіка по суті і призначенню є особистісною службою допомоги людям. Людство своїм існуванням зобов'язано двом речам: управлінню і соціуму. Саме розгляд особистості з точки зору управління, життя в конкретній соціальній ситуації її розвитку, діяльності і відношень виокремлюють соціальну педагогіку в самостійну галузь педагогічного знання, як педагогіку стосунків в соціумі.
Основні джерела соціального замовлення кафедрі з підготовки соціальних педагогів складають: держава, навчальні заклади, наука і мистецтво, установи, регіони, громадські організації, засоби масової інформації, збройні сили, релігійні конфесії, етнічні групи, батьки, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, кримінальна міліція, пеніцитарні установи, медичні заклади.
Об'єкти професійної діяльності соціального педагога – освітні заклади (загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї, школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки дорослих, будинки для дітей-інвалідів, а також групи подовженого дня загальноосвітньої школи), позашкільні установи, соціальні служби для молоді, центри працевлаштування, будинки для людей похилого віку, комісії у справах неповнолітніх. Спеціалізовані служби різного відомчого підпорядкування.