Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.
Кольоровий тон - відмітна ознака кольору. Всі теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].
Ясність - властивість кольору бути більш чи менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного. Так, жовті кольори - найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів - найтемніші.
Насиченістю (або інтенсивністю) кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально насичені кольори - кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не тільки чистими насиченими тонами (наприклад, "Лютнева блакить" І. Грабаря, "Кінець зими" К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами, що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину "Проводи покійника" художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими тонами.
Характеризуючи кольоровий тон, насиченість і ясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору, його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].
Одночасне порівняння предметів за трьома ознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методом визначення світлотіньових і кольорових відношень.
У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36, 12].
Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів, використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин. У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають на одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п'ять кольорів. Так, для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, для жовто-зеленого - червоно-фіолетовий і т.д.
Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольорів у крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так, приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений, жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].
Поєднання з чотирьох кольорів визначається розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.
Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.
Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір, його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].
Часто в образотворчій діяльності виникає потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами кольорів.
Образ сприймання є відображення, але не дзеркальне, а творча реконструкція предмета (об’єкта) у свідомості людини. Діалогічність спілкування є безперечною умовою реалізації естетичного досвіду у процесі педагогічного спілкування. Здатність учителя будувати спілкування не “від себе", монологічно, а від того, хто навчається (В.А. Кан-Калик) з опорою на суб’єктивний досвід учня з метою викликати психологічну реакцію, яка сприяла б його внутрішньому збагаченню) передбачає володіння вчителем навичками комунікативності. Це дає змогу практично реалізувати набуті знання та вміння, а також у безпосередньому контакті з дітьми збагачувати і власний досвід спілкування. Це дає можливість створювати “ситуації уподібнення" (Б.М. Нєменський), ігрові моменти, які виявляють “інтерес” в учнів до теми уроку.
У процесі “сприймання-творення” розв’язання завдань емоційно-образного вираження мовою кольору, виникає необхідність оволодіння такими навичками операціональної діяльності мислення, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння, конкретизація та систематизація. Це дасть можливість розширити спектр володіння колірними еталонами, системами, удосконалить навички диференціації кольорів у процесі сприймання кольору як у довкіллі, так і в складних структурних утвореннях (живописних композиціях), сформує базу для реалізації кольору, як засобу емоційно-образного виразу.
Недооцінка оволодіння молодшими школярами засадами аналітико-синтетичної діяльності у процесі аналізу творів мистецтва, об’єктів довкілля допускається частиною вчителів і методистів, породжує серйозні труднощі в організації занять з формування сприймання кольору при аналізі картин, призводить до неусвідомлення дітьми кольору як виражального засобу. Активно використовуючи вікову сенситивність дитини до кольорових вражень, учитель повинен у ранньому віці розвивати здібність до створення виразних кольорових рішень, тобто реалізувати колір, як мову емоційно-образного вираження власних вражень.
Дослідження (В.С. Мухіної, А.А. Мелік-Пашаєва) показали, що потенціалом здібностей до сприймання та використання кольору володіє багато дітей, які не змогли виявити їх відразу “в готовому вигляді". За допомогою спеціальних завдань, ігрових вправ їх можна успішно розвивати.
Розглядаючи процес образотворчої діяльності молодших школярів, І.П. Глинська, відповідно до експериментальних даних, враховуючи наявність неоднорідної структури здібностей, ділить дітей відповідно до їх нахилів до образотворчої діяльності на три групи. За цим поділом діти з вираженою графічною обдарованістю складають першу групу, діти з домінуючим живописним началом, тобто краще відчувають колірні відношення, складають другу групу. Діти третьої групи мають у рівній степені виражені як графічні, так і живописні здібності. Враховуючи вищесказане, пропоновані завдання повинні мати індивідуальний підхід до різної структури здібностей, тобто навчати дітей з вираженою графічною стороною відчуттю сприймати і активно реалізувати колір як засіб вираження.
Розробляючи систему умов психолого-педагогічного впливу на навчання молодших школярів основ колористики, ми розглядаємо процес формування знань та вмінь з колористики як складну структурну систему, яка характеризується взаємодією всіх її компонентів (мотиваційного, змістовного, цільового, операційно-діяльнісного, оціночно-результативного), елементів кожного окремо взятого компонента та рівнів художнього сприймання (перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого). Вирішення даної проблеми вимагає від учителя виділити основні умови навчання молодших школярів колористики в образотворчій діяльності, а саме:
поетапність формування перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого рівнів художнього пізнання;
актуалізація процесів самопізнання, самовиховання і самооцінки;
діалогічність процесів педагогічної взаємодії вчителів та учнів;
варіативність форм та методів організації навчально-пізнавальної діяльності.
Проте, в цьому плані виникають проблеми. Хоча діти приходять у школу з достатньо розвинутим відчуттям (спостерігається висока гострота зору і слуху,орієнтуються в кольорах), їхнє сприймання в навчальній діяльності зводиться лише до називання і впізнавання форми і кольору.
Особливо у першокласників відсутній систематичний аналіз сприйнятих властивостей і якостей предметів.
Третій етап втілює творчий підхід до процесу педагогічного спілкування з учнями.
Отже, реалізація творчих можливостей школярів залежить від ефективності процесу спілкування вчителя й учня. Цей процес забезпечує не лише вміння творчо застосувати одержані знання на етапах сприймання натури, творів мистецтва, виконання вправ, але й формування основних творчих можливостей учнів, до яких належать: ініціативність, самостійність, винахідливість, уява, фантазія, оригінальність та нестандартність мислення.
Об’єктивно один і той же результат засвоєння знань та вмінь, навіть при високій кінцевій його продуктивності, може бути досягнутий за рахунок різної пізнавальної активності школярів. В одному випадку засвоєння забезпечується в основному відтворюючою виконавською діяльністю.
У молодшому шкільному дитинстві відбувається перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Сенсорні еталони - це вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад, при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору - уявлення про основних сім кольорів спектра, при сприйнятті простору - уявлення про напрями (ліворуч, праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).