Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті й засобом формування естетичної культури людини. Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям естетичного виховання людей.
В естетичних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва і праця. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу. З віком розширюються джерела уявлень дітей [26, 107].
Естетичні уявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини.
У працях психологів і методистів [19; 26; 40; 48; 60; 65; 68] з'ясовуються особливості естетичних сприймань, уявлень, суджень і художньо-творчої діяльності учнів. Але, на жаль, здебільшого вони не знаходять свого застосування в практичній роботі вчителів, які їх не знають. У літературі з питань естетичного виховання недостатньо описано особливості естетичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Тому вчителі не можуть ефективно використати рекомендовані методи.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але глибина насолоди залежить від готовності до сприймання творів мистецтва. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя [56, 31].
Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційної сфери, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв - складні почуття, переживання [65, 126]. Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.
Під час естетичного сприймання мистецького твору у школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан - відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичного компонента духовності [68, 124].
Дослідження доводять, що розвиток емоційного компонента - запорука ефективності формування естетичного сприймання у молодших школярів. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції [48, 34]. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.
Сила і тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людини міцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.
Естетичні почуття - це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: "коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним" [22, 138]. Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.
Естетичне сприймання - це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського, "світлу радість", "те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою" [67, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.
Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить від підготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивний фактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичні переживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають її смаки.
Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].
Спостереження показують, що вправність зорових органів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову) чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.
Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір - колір рослин - заспокоює, як сигнал живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати, викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає збудження, почуття небезпеки.
Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову розпізнавати "вік" (товщину) криги під час посадки літака. Крізь пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі має "теплий" відтінок, а колір води - "холодний") [14, 24].
Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей - заспокоювати [25, 38]. Емоційний вплив кольору використовується і в мистецтві.
Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).
Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].
Порівняємо рисунок, зроблений з натури, і етюд, виконаний фарбами. На рисунку предмети зображені за допомогою ліній і світлотіні. Тут є багато умовностей, оскільки кожний предмет має колір. Проте світлотіньова характеристика предмета, відтворення на папері його матеріальної форми допомагає нам "пізнавати" предмет. Живопису не властива така велика умовність малюнка. У живопису фарбами відтворюються предмети такими, якими бачить їх наше око [1, 156]. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотінню і лінією - художні засоби живопису. Колір - основний засіб живопису. Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми і об'єми реальних предметів.
Перед нами на темному полірованому столі лежить купка книг У різноколірних обкладинках. Поряд - крісло, обтягнуте строкатою тканиною. На підлозі - яскравий червоний килим. Кожний предмет має певну форму, своєрідні кольори і знаходиться на певній відстані від нас. Як передати все це на папері чи полотні?
Учень, добираючи фарби, близькі до кольору предметів, що знаходяться перед ним, кладе їх на малюнок, зроблений олівцем. Зображення, що виходить внаслідок такої роботи, здається недосвідченому оку схожим на натуру. Та, вдивляючись уважніше, неважко помітити, що, крім не зв'язаних між собою колірних плям, на папері чи полотні не намальовано нічого. Не виявлена форма предметів, немає глибини і простору, все нагадує аплікацію [24, 112].
Помилка криється в тому, що учень звів усе багатство природних форм і колірних відношень до декоративного узору. Щоб уникнути таких помилок, потрібно пам'ятати про колірну єдність і гармонію. Правдиве, емоційне зображення створити не можна, якщо живописець не покладе всі фарби на малюнок у гармонії і єдності.
Гармонія і колірна єдність залежать насамперед від основного джерела світла. Воно є ніби складовою частиною всіх фарб природи. Сонячне світло об'єднує освітлені поверхні, вечірнє штучне надає всьому жовто-оранжевого відтінку, а рефлекс від неба надає тіням холоднуватих відтінків; уранці переважають золотисто-рожеві відтінки, ввечері - жовто-оранжеві, у похмурий день - нейтральні сріблясті; в сосновому лісі на все лягає зеленуватий колір. Усі кольори одержують відтінок кольору освітлення [30, 63].