Іноді можна використати кольоровий тон, але він повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної плями натюрморту і не послаблювати його колір. Фон повинен бути доповненням до загальної групи. Якщо в натюрморті переважають предмети теплого жовтого кольору (груша, жовті яблука), фон можна взяти нейтральний-сірий або жовтий, треба підібрати його так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабо насиченим [8, 76].
Аналізуючи з учнями колір предметів в натюрморті, треба визначити, як вони відрізняються один від одного ступенем світлоти, насиченістю і відтінком (теплим, холодним), що світліше, що темніше. Наприклад, помідор темніший за цибулину, картоплина темніша за помідора і огірка, огірок темніший за головку капусти, лимон світліший за апельсина і т.д. Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде "живою", цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли весь пензель наповнений фарбою [5, 87]. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.
Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Тонкотерті пігменти в цих фарбах зв'язуються вишневим клеєм, медом, гліцерином, цукром, патокою, смолами, бальзамами, декстрином, трагантом, гуміарабіком, тому вони розводяться водою (від лат. "аква" - вода).
Акварельні фарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково. У наборі фарб найбільш стійкі кадмій оранжевий лимонний, сієна натуральна, палена, кобальт синій. Вони позначені трьома зірочками. Фарби середньої стійкості позначають двома зірочками. Це - кадмій жовтий середній, золотиста, жовто-зелена, трав'яна зелена. Фарби червона, краплак червоний світлий, червоно-фіолетова, ультрамарин, нейтральна чорна, які позначені однією зірочкою, дуже вицвітають [14, 72].
Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одну - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєчасно міняти.
Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води.
Під час роботи акварельними фарбами користуються м'якими пензлями, виготовленими з шерсті колонка, білки. Для суто акварельної техніки з чітким малюнком потрібно мати пензлі різної величини. Найтовщий пензель - №24, найтонший - №0. Вибір пензля залежить від розміру і складності роботи. Для накладання тону користуються пензлями №14-20, а для пророблення деталей - № 6-8 і меншими. Якщо потрібно рівно і швидко покрити велику поверхню, беруть широкий плоский щетинний пензель. Пензель якісний, якщо кінчик залишається гострим після того, як ми намочимо його у воді і струсимо [23, 54].
Працюючи аквареллю, надзвичайно важливо правильно вибрати папір. Погані сорти утруднюють техніку і від світла жовтіють, що призводить до порушення початкової чистоти і свіжості фарб. Найкращим папером для акварелі є ватман: поверхня його має приємну зернистість, на нього рівно лягають фарби, він ідеально білий, не жовтіє з часом і витримує неодноразове змивання губкою. Дуже зручний для роботи матовий брістольський картон, який не потребує наклеювання, але дуже жовтіє на світлі. Усі інші види паперу, в тому числі олександрійський, з якого зроблені учнівські альбоми, мають при просвічуванні бруднуватий колір з непрозорими нерівностями і навіть частинками не розмеленої деревини. На світлі такий папір швидко жовтіє, а від тертя пензлем, мокрою губкою з його поверхні знімаються частини верхнього шару, що робить його зовсім непридатним для дальшої роботи.
Під час роботи пензлем під дією води папір у деяких місцях розбухає і жолобиться. Щоб уникнути цього і зберегти рівну поверхню паперу, його слід наклеїти на планшет [16, 42].
На уроках, якщо вони проводяться у кабінеті, папір приколюється кнопками до мольбертів або планшетів, у класі учні малюють у зошиті для малювання або на окремому аркуші. Як правило, поверхня паперу стає хвилястою, фарба, стікаючи в заглибини, висихає там темними плямами.
Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольори й відтінки.
Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний тон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби [7, 76].
Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше.
Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, - вертикальні [28, 142-143].
Учнів треба ознайомити з деякими властивостями пензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі і хвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учні мають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, а також покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбу набирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.
Також у початкових класах використовують гуашеві фарби. "Гуаш" у перекладі з французької та італійської мов означає "водяна фарба". Пігменти в гуаші розтерті на воді з рослинними клеями, у яких є смолисті речовини (гуміарабік, декстрин). Гуаш розводиться водою. Гуашеві фарби випускаються у вигляді густої пасти у пластмасових баночках та тюбиках.
Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти допущені помилки [23, 57].
У гуаші є домішки білила, тому при висиханні кольори, особливо темні, набувають білястого відтінку. Разом з тим білило робить поверхню, покриту гуашшю, матовою, оксамитовою.
Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо ж фарбу багато разів розводити водою і писати корпусно, то внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись від поверхні і відпадати.
Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладати прозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбу дуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю.
Гуаш була відома ще в стародавньому світі. У середні віки її застосовували для ілюстрування й орнаментування рукописів, в епоху Відродження нею робили ескізи для розписів. У XVIII-XIX ст. культивували гуаш як самостійну техніку станкового живопису. Зараз деякі художники малюють гуашшю свої станкові твори, як правило, нею пишуть оригінали плакатів, використовують для ескізів книжкових оправ, обкладинок, театральних декорацій, шпалер, для оформлення приміщень [9, 123].
Гуаш застосовується для живопису на білому й тонованому папері, на картоні, шовку і т.д. Якість паперу, його білизна мають значення для техніки лесування. Гарних, своєрідних ефектів добиваються за допомогою гуаші на сірому обгортковому папері.
У школі в умовах роботи студії (гуртка) можна давати повний набір гуаші, а в класі разом з акварельними фарбами доцільно використовувати гуашеве білило. Це дасть можливість застосовувати акварель як прозору фарбу і як корпусну, криючу, змішуючи її з білилом. Тоді можна буде малювати на тонованому й кольоровому папері.
На кольоровому папері гуашшю можна виконати цікаві орнаментальні роботи. Це можуть бути закладки, килимки, рукавички тощо. Роботи, виконані таким способом, завжди дуже яскраві. Голубий папір і гуаш допомагають вийти із складного становища у тематичному малюнку, тому що небо у малюнках дітей довго залишається незафарбованим.
Техніка гуаші дає можливість класти мазки за формою предмета, горизонтально і вертикально, прийомом торцювання, комбінувати пастозні мазки з прокладкою тонкого шару фарби [49, 29].
Залежно від прийомів роботи гуашшю беруть щетинні пензлі різного розміру, а також м'які тонкі, якими користуються у техніці акварелі.
У живопису, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон. Оптичне змішування кольорів, що здійснюється на відстані, називають просторовим.