Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — від народження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.
Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені кожний з яких умовно називають віком: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький). Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом [35]. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів.
«Душа дитини в роки од двох до семи най чутливіша й найвразливіша, — писала Софія Русова, — і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не в часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік — од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття» [56, 1].
Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К.Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної, якої б то не було душевної діяльності в одному напрямі, тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. З огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність» [65, 152].
«Дитина є в собі м'яке створіння, серденько в неї легко приймаюче, або все приймаюче, і м'яке буває, як віск, котрий відбиває образ притиснутої до нього печатки», — висловився про учнів початкової школи О.Духнович [44, 27]. Видатний український педагог Г.Ващенко звернув увагу на те, що високий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їх до активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховувати з них повновартісних, всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєї Батьківщини» [44, 46].
За словами В.Сухомлинського, роки навчання у початкових класах є цілим періодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який буде реальною справою лише за умови, що дитина; живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра. Тому особливості виховання учнів початкових класів зумовлені відчутним впливом ряду визначальних факторів:
якісно новим способом життя та діяльності — переходом до систематичного, психічного й розумового розвитку нервової системи, мислення, пам'яті, уваги, характеру, сили волі;
змістом навчальних планів, програм і підручників для 1-4 класів;
незаперечним авторитетом першого вчителя у житті дитини;
сильним впливом сім’ї і родини [42, 213-214].
У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище дитини серед навколишніх людей і характер її занять. Відбуваються кардинальні зміни всього її життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці й відпочинку, з'являються нові обов'язки.
У вихованні молодших школярів великої уваги потребує формування патріотичних рис їхнього характеру: навичок поведінки, витривалості, чуйності, доброти й милосердя, вміння долати труднощі, вироблення цілеспрямованості й стійкості уваги, організованості, ощадності, хазяйновитості. У цьому ж руслі не менш важливе значення має вироблення духовно-моральних та вольових рис: патріотизму, працьовитості, розумної ініціативи, відповідальності, національної свідомості, рішучості й наполегливості, сумлінного ставлення до навчання, охайності, дисциплінованості, згуртованості, чесності, людської гідності, скромності, взаємної пошани й терпимості, осудливого ставлення до егоїзму, неробства.
Правильно організоване національно-патріотичне виховання формує повноцінну особистість, суверенну індивідуальність, яка цінує свою громадянську, національну й особисту гідність, совість і честь [72, 110].
Робота по вихованню патріотизму охоплює всі види діяльності школярів: навчальну, ігрову, трудову, художню, спортивну, громадську. Вчителем використовуються найрізноманітніші форми роботи. Передусім це навчальні заняття, на яких набуваються знання, що мають громадянське забарвлення. Великі можливості для формування громадянської культури мають екскурсії, походи "Козацькими шляхами", збирання краєзнавчих матеріалів, участь в експедиціях – археологічних, фольклорних, етнографічних, свята рідної мови, створення музеїв фольклору та етнографії, тематичні години про права людини, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, ситуаційно-рольові ігри на громадянські й політичні теми ("Вибори", "Парламент", "Суд") та інші.
Вчитель виховує в учнів високу культуру виконання ручних операцій, домагаючись, щоб матеріальні результати трудових зусиль були яскравим доказом сили людського розуму. Для цього використовуються не тільки уроки трудового навчання, а й різноманітні види суспільно корисної діяльності школярів. Суспільно корисна праця учнів — це педагогічно доцільна, суспільно необхідна діяльність, яка за характером і змістом відповідає розумовим і фізичним можливостям дитини, спрямована на виховання позитивного ставлення до праці [47, 152-153].
У початкових класах школи закладаються основи психологічної підготовки дітей до праці. Вона здійснюється на роках ручної праці і в результаті залучення учнів до інших, посильних для них видів суспільно корисної діяльності. Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності.
На уроках ручної праці і формуються у дітей уміння аналізувати об'єкти та способи роботи з ними, контролювати свої дії (аналізуючи зразок і продукт праці), планувати свою роботу, виявляти в ній ініціативу і самостійність. Важливе значення в їх формуванні мають вказівки вчителя. Спочатку вони повинні бути розгорнуті, деталізовані, потім їх можна поступово скорочувати, а вже далі учнів треба привчати до дедалі більш самостійної постановки трудових завдань, самостійного їх планування й контролю за їх виконанням [67, 52].
Змістом трудової діяльності у патріотичному вихованні учнів є система практичних дій, що їх спрямовує дитина на досягнення якоїсь зрозумілої їй і бажаної мети. Ця мета завжди має певну суспільну цінність. Праця дітей — серйозна і корисна справа, вона полегшує працю дорослих: накритий до обіду стіл, випрана білизна для ляльки, прибрані на місце іграшки. Навіть самостійне прибирання свого ліжка, шнурування черевиків або пришивання ґудзика, тобто всяке самообслуговування, є справжня праця, бо вона полегшує частково роботу дорослих. Звичайно, реальна цінність праці дитини, тим паче школяра, дуже невелика.
Потреба працювати — одна з найбільш життєвих потреб сучасної людини. Крім того, трудова діяльність відповідає природній потребі дитини в активному розумовому діянні. Оскільки результат діяльності звичайно наочний, реальний, він є сам собою, зокрема в старших дошкільників, дуже привабливою метою. Привабливість праці посилює й переживання дітьми почуття радості від спільної з дорослими та іншими дітьми діяльності.
Мотиви трудової діяльності набувають у 6-10-річних дітей дедалі яскравішого суспільного значення. Діти працюють на ділянці, щоб їх дитячий садок добре підготувався до зустрічі батьків. Першокласники збирають макулатуру, щоб можна було приготувати багато зошитів для всіх дітей, щоб їх клас, їх школа були кращими в цій спільній корисній роботі. Учні 2-го класу, які взяли шефство над дитячим садком, почали керуватись високим суспільним мотивом «робити для малят», а отже, якомога краще, красивіше, зручніше [45, 24].
Досягнення реального результату праці породжує в дитини почуття величезного піднесення. Воно з'являється тому, що діти: їх зусилля витрачені не даремно (зроблені до свята прапорці, прибраний зал, вишита серветочка); б) починають усвідомлювати свої сили («от що я можу»); в) починають відчувати радість колективної роботи, їх захоплює сам процес праці; г) запалюються похвалою, схваленням дорослих [17, 7]. Позитивні переживання в процесі трудової діяльності розвивають у дітей працьовитість і впевненість у своїх силах.
Праця розвиває й удосконалює всі психічні якості дітей, зокрема, точність сприймання, спостережливість і чутливість до виконуваних рухів. Готуючись саджати овочі, 6-7-річні діти перебирають насіння, сортують його за величиною, формою, обмацують поверхню. Кидаючи у воду, стежать, які насінини спливають, а які падають на дно. Вишиваючи серветочки, вони навчаються визначати і порівнювати товщину і якість швів, оцінювати вибрану розцвітку візерунка, його розміщення [48, 54].