Чи означає це, що дитина повинна сама, усвідомивши важливість освіти для свого майбутнього життя, зробити навчання часткою свого сьогоднішнього, справжнього життя, ставитись до нього як до життєво важливої, особистісно значущої для себе справи, причому незалежно від того, чи радість несе йому навчання, школа, чи болісні переживання? Ні, не означає, бо дитина не в змозі так чинити, і не можна вимагати цього від неї. Стане, чи не стане навчання значущим для неї, часткою й життя, залежатиме від того чи увійде навчання в коло актуальних потреб дитини, чи стане воно продовженням її сьогоднішнього життя.
Не слід боятися того, що, дбаючи про надання дитині радості життя, ми можемо зруйнувати урок, підмінити навчальну роботу розважливістю, а тому забути про досягнення навчальної мети. Навпаки, саме ці “відступи", тимчасове перенесення уваги на події, які хвилюють кого-небудь з дітей, наповнюють їхню наступну діяльність на уроці важливим для них самих змістом. Скажімо, у дитини день народження, вчитель вітає її, діти висловлюють добрі побажання, а потім вирішують присвятити імениннику весь урок. Чи потрібно говорити, що тепер вони будуть особливо активно працювати, прагнучи порадувати товариша хорошою роботою? Урок повинен збагатитися всією гамою інтересів дітей. Потрібно знайти хвилини, щоб поговорити про вчорашню дитячу телепередачу, обмінятися думками (“Як смішно було! ” або “Як було цікаво, правда ж! ”), а потім приступити до математики; підбадьорити дитину, в якої захворіла мама (“Вона скоро одужає, чи не так, діти? ”), перед тим, як починати письмову роботу; погодити з дітьми план уроку читання; порадитися про те, яким вони хочуть зробити урок або ж про те, яким він вийшов - що їм сподобалось, не сподобалось у ньому, чому. Загалом, суть цих хвилин полягає в тому, щоб створити невимушену обстановку, настроїти на урок, допомогти дітям відчути себе його хазяями, дати їм позитивний емоційний заряд, звільнити від негативних емоцій, з якими вони могли прийти до класу.
Дитина - цілісна особистість, і насамперед потрібно, щоб педагогічний процес захоплював її повністю, з усіма її життєвими прагненнями і потребами. У цьому процесі дитина повинна зазнати почуття постійного збагачення життя, задоволення своїх пізнавальних і духовних потреб, які постійно зростають, стають різноманітнішими. Учіння стає сенсом життя для дитини, якщо ним керувати з її ж позицій, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку, самостійності, самоствердження, морального становлення.
У період реформування початкової школи і оновлення змісту освіти відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту” відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовної особистості молодшого школяра, формування його комунікативної компетентності.
У системі початкової мовної освіти школярів важливою є лінгвістична змістова лінія, спрямована на засвоєння учнями знань про мову, формування мовних умінь.
Оволодівши граматичною будовою мови - означає навчитися правильно вживати відмінкові закінчення іменників і прикметників, дієслівні форми та їх видозміни, суфікси, префікси, правильно будувати речення, дотримуючись відповідного порядку слів у ньому, будувати різні види і типи речень.
Важливою в діяльності вчителя початкових класів є робота з формування граматичних понять, спрямована на розвиток у молодших школярів умінь правильно користуватися граматичними формами іменників під час спілкування, на вдосконалення граматичного ладу їхнього мовлення.
На мою думку, цей аспект роботи має бути забезпечений учителем на уроках засвоєння рідної мови вже на початковому етапі мовної освіти, адже набуті в 1-му класі практичні вміння і навички будуть використані під час оволодіння школярами граматичною системою української мови на наступних етапах.
Успішне розв’язання завдань мовно-граматичного і мовленнєвого розвитку учнів першого класу значною мірою залежить від рівня володіння початковими практичними вміннями користуватися граматичними формами. Тому важливою ланкою у структурі мовної освіти першокласників є вміння, пов’язані з функціонуванням словоформ у висловлюваннях.
Усвідомлення особливостей функціонування граматичних форм є важливою та необхідною умовою для того, щоб навчити молодших школярів свідомо і правильно користуватися словоформами під час спілкування. Виконання її можна забезпечити лише в процесі мовленнєвої діяльності.
Отже, щоб засвоїти граматичний лад мови, необхідно правильно говорити. К. Ушинський писав, що граматично правильне усне й писемне мовлення - це не тільки знання, а й звичка, - досить складна і різноманітна система дрібних навичок висловлювати свої думки правильно в усному мовленні і на письмі. Для гармонійності недостатньо знань граматичних правил. Необхідно, щоб людина звикла ними користуватись.
Типові помилки в мовленні шестирічних першокласників і способи їх виправлення.
Граматичні помилки під час словотворення.
Граматичні помилки в словозміні.
Неправильне вживання відмінкових закінчень іменників.
Відмінювання невідмінюваних іменників.
Неправильне вживання родових форм іменників.
Неправильне вживання прийменників в, на, у, під, між, біля.
На мою думку, граматичні помилки у мовленні першокласників шестирічного віку - це закономірне явище у процесі засвоєння мови. Виправляти їх необхідно одразу. Це дасть змогу дитині засвоїти граматичні норми. Як саме виправляти помилку? Нерідко дорослий зайвий раз акцентує на ній увагу дитини. Не можна повторювати слово неправильно - слід дати дитині зразок правильної вимови.
Коли дитина щось розповідає, переказує казку чи зміст фільму, не можна порушувати послідовність викладення думки, виправляючи її. Дорослий повторює слово в правильній граматичній формі, або виправляє помилку після розповіді.
Для виправлення помилок користуються такими прийомами: подання зразка граматично правильної вимови, пояснення, запитання, доручення, схвалення.
Видатний педагог Є. Водовозова наголошувала, що коли мати неправильно вимовляє окремі слова чи звуки, має якийсь недолік у вимові, то здебільшого ці самі недоліки прищеплюються й дитині. Тому батьки повинні говорити правильно, бути мовним взірцем для дитини. Корисний також прийом схвалення правильної вимови.
Пояснення як прийом навчання граматично правильної вимови використовується в роботі з дітьми 6-7-ми років.
Запитання для виправлення помилок і навчання граматично правильного мовлення використовується у роботі з дітьми різного віку.К. Ушинський радив: спочатку потрібно ставити дитині такі запитання, щоб відповіді на них були якнайлегші. З розвитком дитини запитання слід змінювати так, що відповіді на них були дедалі складніші.
Усі запитання поділяються на основні й додаткові. До основних належать:
а) запитання, що потребують простої констатації, опису відомого матеріалу (хто? що? як? який? коли?) - дають змогу дитині пригадати побачене, пережите і вимагають у неї своєрідної побудові відповіді: однослівник, двослівник або багатослівник простих поширених речень;
б) запитання, що потребують встановлення причинних зв’язків, умовиводів, узагальнень (чому? для чого? через що?), а отже - складнішої відповіді, побудови складнопідрядних речень.
Додаткові запитання поділяють на навідні й такі, що містять підказку. Вони набувають важливого значення в навчанні дитини правильної побудови речень, особливо тоді, коли діти дають однослівні відповіді.
Можна запропонувати дитині скласти розповідь зі словом, у якому найчастіше трапляється помилка.
Систематична робота над виправленням помилок розвиває у дитини слухову увагу, привчає прислухатись до мовлення дорослих та власного мовлення. Якщо є постійний контроль дорослих за граматично правильним оформленням мовлення шестирічних дітей, правильний мовленнєвий зв’язок, що дитина починає помічати помилки в мовленні інших, у своєму мовленні, у неї формується чуття мови.
1. Байченко С. Щоб не згас інтерес // Поч. Школа - 1999. - № 1. - с.49-51.
2. Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей молодших школярів // Поч. школа - 1999. - № 5 - с.51-53
3. Варакута О. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Поч. школа - 1999. - № 8. - с.53-56
4. Громик Є. Гра - найсерйозніша справа // Поч. школа - 1999. - № 7. - с.41-43
5. Коваль Н., Воло щук В. Картки з природознавства для учнів 3 (2) класу // Поч. школа. - 2000. - № 2. - с.31-34
6. Логачевська С. Постійний взаємозворотний зв’язок - одна з передумов диференціації навчання // Поч. школа - 1999. - № 3. - с 49-51
7. Мечник Л.А., Мечник І.І., Посібник для вчителів. - Тернопіль, 1998.
8. Пустовіт Н.О., Плечова З.Н. Екологічні ігри та тести. - К.: Веселка, 1991.
9. Амоношвили Ш.А. “ Здраствуйте дети “ - М.: Просвещение, 1983
10. Амоношвили Ш.А. “Как живете дети? “ - М.: Просвещение, 1991
11. Педагогика, ред. Пидкасистого П.И., М., Российское педагогическое агенство, 1995
12. Ильина Т.А. Педагогика: курс лекций, М., 1984