Реферат на тему:
«Педагогічний такт і особа вчителя»
План
1. Суть педагогічної діяльності
2. Основні види педагогічної діяльності
3. Структура педагогічної діяльності
4. Вчитель як суб'єкт педагогічної діяльності
5. Професійно обумовлені вимоги до особи педагога
6. Педагогічний такт і справедливість як критерії професіоналізму вчителя
Використана література
Сенс педагогічної професії виявляється в діяльності, яку здійснюють її представники і яка називається педагогічною. Вона є особливим видом соціальної діяльності, направленої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду, створенням умов для їх особового розвитку і підготовкою до виконання певних соціальних ролей в суспільстві.
Очевидно, що цю діяльність здійснюють не лише педагоги, але і батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, виробничі і інші групи, а також певною мірою засоби масової інформації. Проте в першому випадку ця діяльність - професійна, а в іншому - загальнопедагогічна, яку мимоволі здійснює кожна людина і по відношенню до самого себе, займаючись самоосвітою і самовихованням. Педагогічна діяльність як професійна має місце в спеціально організованих суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих учбових закладах, установах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.
Для проникнення в суть педагогічної діяльності необхідно звернутися до аналізу її будови, яку можна представити як єдність мети, мотивів, дій (операцій), результату. Системоутворюючою характеристикою діяльності, у тому числі і педагогічною, є мета (А.Н. Леонтьєв).
Мета педагогічної діяльності пов'язана з реалізацією мети виховання, яка і сьогодні багатьма розглядується як що йде з глибини століть загальнолюдський ідеал гармонійно розвиненої особи. Ця спільна стратегічна мета досягається вирішенням конкретизованих завдань навчання і виховання по різних напрямах.
Мета педагогічної діяльності - явище історичне. Вона розробляється і формується як віддзеркалення тенденції соціального розвитку, пред'являючи сукупність вимог до сучасної людини з урахуванням його духовних і природних можливостей. В ній поміщені, з одного боку, інтереси і очікування різних соціальних і етнічних груп, а з іншої - потреби і прагнення окремої особи.
Велику увагу розробці проблеми цілей виховання приділяв А.С. Макаренко, але ні в одній його роботі немає спільних формулювань. Він завжди різко виступав проти будь-яких спроб звести визначення цілей виховання до аморфних визначень типу "гармонійна особа", "людина-комуніст" і тому подібне А.С. Макаренко був прихильником педагогічного проектування особи, а мету педагогічної діяльності бачив в програмі розвитку особи і її індивідуальних корективів.
Як основні об'єкти мети педагогічної діяльності виділяють виховне середовище, діяльність вихованців, виховний колектив і індивідуальні особливості вихованців. Реалізація мети педагогічної діяльності пов'язана з вирішенням таких соціально-педагогічних завдань, як формування виховного середовища, організація діяльності вихованців, створення виховного колективу, розвиток індивідуальності особи.
Цілі педагогічної діяльності - явище динамічне. І логіка їх розвитку така, що, виникаючи як віддзеркалення об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і приводячи зміст, форми і методи педагогічної діяльності у відповідність з потребами суспільства, вони складаються в розгорнену програму поетапного руху до вищої мети - розвитку особи в гармонії з самою собою і соціумом.
Основною функціональною одиницею, за допомогою якої виявляються всі властивості педагогічної діяльності, є педагогічна дія як єдність цілей і змісту. Поняття про педагогічну дію виражає те спільне, що властиво всім формам педагогічної діяльності (уроку, екскурсії, індивідуальній бесіді і тому подібне), але не зводиться ні до однієї з них. В той же час педагогічна дія є тією особливою, яке виражає і загальне, і все багатство окреме. Звернення до форм матеріалізації педагогічної дії допомагає показати логіку педагогічної діяльності. Педагогічна дія вчителя спочатку виступає у формі пізнавального завдання. Спираючись на наявні знання, він теоретично співвідносить засоби, предмет і передбачуваний результат своєї дії.
Пізнавальне завдання, будучи вирішеною психологічно, потім переходить у форму практичного перетворювального акту. При цьому виявляється деяка невідповідність між засобами і об'єктами педагогічного впливу, що позначається на результатах дії вчителя. У зв'язку з цим з форми практичного акту дія знову переходить у форму пізнавального завдання, умови якого стають повнішими. Таким чином, діяльність вчителя-вихователя за своєю природою є не що інше, як процес вирішення незліченної безлічі завдань різних типів, класів і рівнів.
Специфічною особливістю педагогічних завдань є те, що їх рішення практично ніколи не лежать на поверхні. Вони нерідко вимагають напруженої роботи думки, аналізу безлічі чинників, умов і обставин. Крім того, шукане не представлене в чітких формулюваннях: воно виробляється на основі прогнозу. Вирішення взаємозв'язаної лави педагогічних завдань дуже важко піддається алгоритмізації. Якщо ж алгоритм все ж існує, застосування його різними педагогами може привести до різних результатів. Це пояснюється тим, що творчість педагогів пов'язана з пошуком нових вирішень педагогічних завдань.
Традиційно основними видами педагогічної діяльності, здійснюваними в цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.
Виховна робота - це педагогічна діяльність, направлена на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою вирішення завдань гармонійного розвитку особи. А викладання - це такий вид виховної діяльності, який направлений на управління переважно пізнавальною діяльністю школярів. За великим рахунком, педагогічна і виховна діяльність - поняття тотожні. Таке розуміння співвідношення виховної роботи і викладання розкриває сенс тези про єдність навчання і виховання.
Навчання, розкриття суті і змісту якого присвячено багато досліджень, лише умовно, для зручного і глибшого пізнання, розглядується ізольовано від виховання. Невипадково педагоги, проблеми змісту освіти (В.В. Краєвський, І.Я. Лернер, М.Н. Скаткін та ін.), що займаються розробкою, невід'ємними його компонентами разом із знаннями і уміннями, якими людина оволодіває в процесі навчання, вважають досвід творчої діяльності і досвід емоційно-ціннісного відношення до навколишнього світу. Без єдності викладання і виховної роботи реалізувати названі елементи освіти не представляється можливим. Виражаючись образно, цілісний педагогічний процес в його змістовному аспекті - це процес, в якому воєдино зляться "виховне навчання" і "повчальне виховання (А. Дістервег).
Порівняємо у загальних рисах діяльність викладання, що має місце як в процесі навчання, так і в позаурочний час, і виховну роботу, яка здійснюється в цілісному педагогічному процесі.
Викладання, здійснюване в рамках будь-якої організаційної форми, а не тільки уроку, має зазвичай жорсткі тимчасові обмеження, строго певну мету і варіанти способів її досягнення. Найважливішим критерієм ефективності викладання є досягнення учбової мети. Виховна робота, також здійснювана в рамках будь-якої організаційної форми, не переслідує прямого досягнення мети, бо вона недосяжна в обмежених тимчасовими рамками організаційної форми терміни. У виховній роботі можна передбачити лише послідовне вирішення конкретних завдань, орієнтованих на мету. Найважливішим критерієм ефективного вирішення виховних завдань є позитивні зміни в свідомості вихованців, що виявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності.
Зміст навчання, а отже, і логікові викладання можна жорстко запрограмувати, чого не допускає зміст виховної роботи. Формування знань, умінь і навиків з області етики, естетики і інших наук і мистецтв, вивчення яких не передбачене учбовими планами, по суті є не що інше, як навчання. У виховній роботі прийнятне планерування лише в найзагальніших рисах: відношення до суспільства, до праці, до людей, до науки (учення), до природи, до речей, предметів і явищ навколишнього світу, до самого собі. Логікові виховної роботи вчителя в кожному окремо узятому класі не можна зумовити нормативними документами.
Викладач має справу приблизно з однорідним "початковим матеріалом". Результат вчення практично однозначно визначається його діяльністю, тобто здатністю викликати і направити пізнавальну діяльність учня. Вихователь вимушений зважати на те, що його педагогічні дії можуть перетинатися з неорганізованими і організованими негативними впливами на школяра. Викладання як діяльність має дискретний характер. Воно зазвичай не передбачає взаємодії з учнями в підготовчий період, який може бути більш менш тривалим. Особливість виховної роботи полягає в тому, що навіть за умови відсутності безпосереднього контакту з вчителем вихованець знаходиться під його опосередкованим впливом. Зазвичай підготовча частка у виховній роботі триваліша, а нерідко і більш значуща, ніж основна частка.
Критерій ефективності діяльності учнів в процесі навчання - рівень засвоєння знань і умінь, оволодіння способами вирішення пізнавальних і практичних завдань, інтенсивності просування в розвитку. Результати діяльності що вчаться легко виявляються і можуть бути зафіксовані в якісно-кількісних показниках. У виховній роботі ускладнено співвідношення результатів діяльності вихователя з виробленими критеріями вихованості. Дуже важко в особі, що розвивається, виділити результат діяльності саме вихователя. У виховному процесі утруднено передбачення результатів тих або інших виховних дій і їх отримання набагато відстрочено в часі. У виховній роботі неможливо своєчасно встановити зворотний зв'язок.