Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6-8 відсотків [27].
Зроблений В.Оржеховською аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7-10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% – учнями 11-12 років, 22% – 13-14 років, 44,9% – 15-16 років [27].
Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в його основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як наслідок, уже в третьому класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий не любить школу, кожен п'ятнадцятий її ненавидить [19].
Уперше поняття "правове виховання" в науковій літературі появилося у 1969 році і означало цілеспрямований, систематичний вплив на особистість для формування правової свідомості, розвитку правових почуттів, вироблення навичок і звичок правомірної поведінки.
Характеризуючи поняття "правове виховання", слід виділити чотири його аспекти. По-перше, правове виховання ґрунтується на точному знанні правових фактів і явищ. Знання закону – перша і основна умова правового виховання. Проте просте засвоєння тих чи інших норм права нерідко буває нейтральним процесом, якщо правові факти і явища не відібрані з певних позицій, якщо їх вивчення належним чином не організоване, якщо вони не виховують особистість у потрібному для суспільства напрямі. По-друге, для нормального функціонування закону і суспільства, його поваги і неухильного, добровільного виконання всіма громадянами необхідне виховання не тільки поваги до права, до закону, але й до органів міліції, суду, прокуратури, а також до осіб, які стоять на охороні законів. По-третє, виховуючи нетерпиме ставлення до антисуспільних проявів, не слід зводити таке виховання до формування такого ставлення до людини, яка вчинила проступок. По-четверте, правове виховання не можна зводити лише до формування правової свідомості особистості. Правосвідомість, як частина світогляду людини, відображає тільки ті явища, які регулюються нормами права, включаючи почуття громадянськості і високої відповідальності особистості за свої вчинки і поведінку [12].
Правове виховання школяра має два тісно пов'язаних між собою аспекти. З одного боку, воно орієнтує на вирішення конкретних завдань, що стоять перед учнями сьогодні, а з другого, – повинно дати школяреві перспективу на майбутнє. Суть правового виховання школяра саме у перспективності: необхідно навчити кожну молоду людину не тільки виконувати вимоги закону, а проявляти активність у здійсненні законності і встановленого правопорядку [20].
Принциповим у правовому вихованні неповнолітніх є питання, з якого віку можна доводити до свідомості дітей суть основних правових норм. Важливим аргументом на користь введення правового виховання у школі, починаючи з молодших класів, є ставлення до цього питання видатного українського педагога А.Макаренка. Він підкреслював, що саме школа повинна з першого же дня ставити до учня тверді, незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і що не схвалюється.
"Добре відомо, – пише з цього приводу М. Фіцула, – що молодші школярі суворіше, ніж дорослі, дотримуються правил гри і дитячого кодексу поведінки (не бреши, не доноси, не будь жадібним, не будь боягузом). На ці риси почуття справедливості у дітей і слід спиратися у правовому вихованні молодших школярів. Принципи правосуддя цілком доступні дітям 8-10 років, треба тільки використовувати відповідні сюжетні приклади" [41].
Дослідники проблем правового виховання учнівської молоді М. Володько і О. Карпов вважають, що "морально-правове виховання лише тоді може дати позитивний ефект, коли воно має комплексний характер і починається в сім'ї, дитячих садках, у школі буквально з першого класу" [6]. В.Воронов також стверджує, що з метою запобігання правопорушень з боку неповнолітніх, правову освіту й виховання потрібно розпочинати не з восьмого класу, а з 9-10 років [7].
На думку М.Орзих, систему правового виховання потрібно будувати стосовно до таких вікових груп: до 7 років – "нероздільна" програма морально-правового виховання; з 7 до 11 років – формування правових почуттів, правильного уявлення про основні права і обов'язки школярів перед державою, школою, класом, сім'єю; з 12 до 16 років – формування правової свідомості на основі сприймання підлітком елементів правового становища громадянина України, засвоєння основних уявлень і соціальної, і особистісної цінності права, правопорядку, законності; з 15 до 17 років – розширення правових знань, формування уявлень про роль держави і права у суспільному розвитку. Правовиховна робота після 17 років має будуватися передусім з урахуванням освітнього та професійного становища молодої людини [28].
У методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України з питань правового виховання школярів пропонується правове виховання учнів "здійснювати поетапно, починаючи з молодшого шкільного віку, і продовжувати протягом усіх шкільних років молодої людини" [23]. Якихось заперечень чи сумнівів серед учених, які займаються проблемами правового виховання учнівської молоді, щодо можливості розпочати його з молодшого шкільного віку, немає.
Ми цілком погоджуємося з думками цих авторів, бо фактично у людини з дитячих років закладаються елементи правових знань. Адже дитині вже у сім'ї, дитячому садочку і тим більше, починаючи з першого року навчання, доводиться стикатися з певними правилами поведінки, вибирати певне ставлення до них: бути чемною, чесною, справедливою, поважати старших, цінити працю інших, не ображати слабших і т.п. Для дітей ці явища виступають і як моральні, і як правові, тому що вони ще не можуть розділити морально допустиме і законне. Ці поняття виступають як єдине ціле. З розвитком таких якостей, як чесність, справедливість, дисциплінованість та інших, у і дітей формується і певне морально-правове ставлення до встановленого порядку вдома, у школі, на вулиці.
Наукові дослідження і нагромаджений практичний досвід дозволяють сформулювати ті завдання, які повинні вирішуватись у процесі правового виховання учнів загальноосвітніх шкіл. До них слід віднести формування поваги до законів і правил співжиття, зокрема до правил поведінки учнів у школі та за її межами.
Формування правових знань, умінь і навичок правомірної поведінки у молодших школярів ґрунтується на тому, що до школи дитина приходить з певним моральним багажем, тобто з елементарно сформованим ставленням до людей, з деяким знанням норм поведінки. Зміна умов життя, новий вид діяльності – учіння – покладає на школяра нові обов'язки, змінює його життєву позицію, характер взаємовідносин з людьми. Для нього зрозумілим стає поняття суспільного обов'язку.
У правовиховній роботі дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового і морального виховання. Виділяти тільки правові норми, не пов'язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на практиці школяр не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів.
Закон стає для учнів значущим засобом входження в соціальну дійсність тільки за умови, що в засвоєнні правових фактів бере участь їх моральна усвідомленість. Тому про правову свідомість людини можна говорити тільки у тому випадку, якщо у процесі виховання подолано суперечність між засвоєними особистістю моральними нормами і правовими вимогами, якщо правове і моральне регулювання індивідуальної поведінки діють на єдиній основі, тобто на переконаності особистості в необхідності і доцільності такої поведінки [11].
Ставлення до різних юридичних фактів часто визначається ступенем моральної вихованості людини. Не усвідомивши моральної суті права, школярі не можуть зрозуміти і суті правового регулювання різних суспільних відносин і процесів, засвоїти обов'язковість виконання вимог закону.
З іншого боку, правові знання і уявлення поглиблюють і конкретизують погляди учня на моральність, допомагають йому зробити правильний моральний вибір. Правові знання, уміння і навички корисні для школяра тоді, коли йому доводиться вирішувати моральні питання, не пов'язані з юридичною сферою. Розуміння принципів правомірної поведінки допомагає школяреві засвоювати основи моральної поведінки. Усвідомлення учнями тісного зв'язку моралі і права, що проходить на емоційному і раціональному рівнях, з'єднує окремі знання і уявлення учнів у комплекс її морально-правових переконань [11].
В умовах, коли на поведінку неповнолітніх істотно впливають недостатність власного досвіду і тенденція до його генералізації, емоційність, динамізм відносин, наслідування, навіювання, загострене прагнення до самоствердження, дорослості, не завжди легко визначити справжнє значення того чи іншого факту, явища, правильно розібратися у складній ситуації, протистояти тискові негативно впливаючого мікросередовища. У таких умовах правове виховання перетворюється у важливе джерело вироблення у молодого члена нашого суспільства системи соціальних цінностей, оволодіння ним життєвим досвідом, зафіксованим у принципах і нормах права [24].
Правове виховання може дати позитивні результати тільки за умови, що при його організації враховують не тільки вікові особливості молодших школярів, а й здійснюють його диференційовано, тобто з урахуванням реального стану правосвідомості і поведінки учнів. У школі, на жаль, такого положення не дотримуються, правовиховна робота здійснюється на загал.
Врахування рівня правової вихованості школярів має бути систематичним, а не базуватися тільки на даних, отриманих на початку організації правового виховання. Систематичні "заміри" правової вихованості школярів дозволяють вносити корективи у правовиховну роботу, необхідність у яких виникає часто [30].