Однак забування не зводиться до чисто кількісного зменшення обсягу раніше сприйнятого матеріалу. В процесі збереження і відтворення закріплений в пам'яті матеріал піддається певним якісним змінам. В зв'язку з цим різні частини змісту матеріалу забуваються неоднаково [14].
Засобом боротьби з забуванням знань є використання їх у дальшій навчальній діяльності, застосування їх на практиці. Відтворення раніше запам’ятованого в контексті нових знань, пов'язаних з ним за змістом, його застосування при виконанні практичних завдань спричиняється не тільки до збереження минулих знань, а й до більш глибокого їх засвоєння.
Обидва процеси - збереження і забування - перебувають у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до пам'яті постійно надходять нові матеріали запам'ятовування. Раніше засвоєні знання взаємодіють із новими, вступають у нові зв'язки, уточнюються і диференціюються, узагальнюються і перекодовуються. З іншого - матеріали пам'яті забуваються, стають непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він поновлюється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притуплюються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню.
Відтворення - процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні - полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування.
Впізнавання - це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Проте не завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею.
Згадування - це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним (ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії [16].
Якщо матеріал добре запам'ятований і міцно закріплений, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади - локалізовані в часі й просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами.
На забезпечення міцності засвоєння навчального матеріалу на практиці спрямовано реалізацію всієї системи навчальної діяльності школи. При цьому враховується, що наочне, показане, побачене на довше зберігається в пам’яті. Процес запам’ятовування проходить інтенсивніше при умові залучення дітей до активної мислительної діяльності, використання ними операцій порівняння, аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення. Ефективним у початкових класах є своєчасне використання пам'яток, таблиць, інструкцій, зорових опор, які допомагають учням поступово, без перевантаження сприймати і запам'ятовувати значущі об’єкти.
Доведено, що без міцно сформованих умінь і навичок з читання й письма, достатнього розвитку усного та писемного мовлення, без навичок швидких обчислень подальше навчання якщо й можливе, то пов'язане з великими труднощами і для самих учнів, і для вчителів. У вимогах до кінцевих результатів засвоєння знань з кожного предмета вчитель повинен виділяти рівні: ознайомлення, запам'ятовування-відтворення, самостійного застосування. Те, що учень має засвоїти міцно, вимагає самостійного застосування знань або умінь.
Основним шляхом досягнення міцності і дієвості знань є врахування і практична реалізація особливостей мнемічної діяльності молодших школярів у навчально-виховному процесі.
Проблему розвитку процесів запам’ятовуваня можна співвіднести з компонентами навчального процесу таким чином (див. рис), оскільки всі ці проблемиспрямовані на один кінцевий результат - забезпечення успішності навчання в єдності розвитку і виховання учнів. Так само взаємопов'язані і засоби досягнення результатів повноцінного навчання - активність і самостійність учнів, урахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей, забезпечення потреби в емоційній підтримці розумових зусиль.
| Цілі | міцність знань, умінь і навичок як основа і необхідний компонент всебічного розвитку особистості;забезпечення цілісності навчально-виховного процесу через поступове і систематичне засвоєння навчального матеріалу;природовідповідність навчання на засадах врахування мнемічних особливостей молодших школярів;фізичне та емоційне благополуччя дітей у як наслідок міцних знань. |
| Зміст | науковість, доступність, цікавість і значущість відомостей;систематичність подачі навчального матеріалу;наступність і перспективність навчальних уявлень |
| Способи організації навчання | індивідуалізація і диференціація навчання;взаємозв’язок навчання і розвитку через врахування і використання навчального матеріалу, доступного для засвоєння у молодшому шкільному віці;мотиваційне забезпечення навчання через мнемічну діяльність;навчальне співробітництво вчителя та учня у проектуванні і прогнозуванні кількості та якості запам’ятованого матеріалу;наочність навчання на основі вікових особливостей мнемічної діяльності молодших школярів |
| Результат навчання | міцність і дієвість знань, вмінь і навичок у сфері навчальної діяльності;здатність до самонавчання та проведення пошуково-дослідничної діяльності |
Проблема розвитку процесів запам’ятовування у структурі дидактичних понять
Основоположник наукової дидактики Я.А. Коменський у своєму фундаментальному творі “Велика дидактика" серед інших педагогічних проблем виділив і проблему міцності (ґрунтовності) навчання. Міцності знань можна досягти тоді:
“І. Коли ґрунтовно будуть розглядатися лише ті речі, які повинні дати користь.
ІІ. Займаючись, проте, всіма цими речами уже без будь-якого винятку.
ІІІ. Коли всьому буде покладена міцна основа.
IV. Коли вказані основи будуть закладатися глибоко.
V. Коли всі потім будуть спиратися тільки на ці основи.
VI. Все, що треба розрізняти, повинне бути розрізнювань з повною виразністю.
VII. Все наступне повинне спиратися на попереднє.
VIII. Все що зв’язане між собою, повинне бути зв’язане постійно.
IX. Все повинне бути розподілюване пропорційно між розумом, пам’яттю і мовою.
X. Все повинне закріплюватися постійними вправами".
Міцності засвоєння навчального матеріалу служать вправи і повторення, що проводяться систематично.
Якщо в сучасних Коменському школах вербальне навчання, вправи і повторення були доведені майже до рівня дресирування і спрямовані головним чином на зазубрювання богословських книг і схоластичних творів, то він ставить перед вправами і повторенням нове завдання - глибоке засвоєння знань, засноване на свідомості і активності учнів. “Так як тільки вправа робить людей тямущими в усіх речах... і тому здатними до всього, ми вимагаємо, щоб в усіх класах учні вправлялись на практиці: в читанні і письмі, в повторенні і суперечках, в перекладах прямих і зворотних, в дискутах і декламаціях тощо. Вправи такого роду ми розділяємо на вправи: а) органів чуття, б) розуму, в) пам‘яті, г) вправи в історії, д) в стилі, е) в мові, є) в голосі, ж) в норовах, з) в благочесті”.
Надаючи велике (і навіть дещо перебільшене) значення вказівок і правил для здійснення цього принципу в навчанні: перші вправи початківців повинні обертатися навколо відомого їм матеріалу; вправи слід починати з елементів, а не з виконання цілих робіт; вправи повинні відповідати середнім здібностям учнів; вправи в повторення повинні мати місце доти, поки матеріал не розуміють всі; вправи і повторення повинні проводитися систематично.
Коменський рекомендував учителям після викладу матеріалу пропонувати кільком учням повторити його в тому ж порядку, як начебто вони самі вчителі, пояснити правила тими ж прикладами. Доцільно спочатку це пропонувати більш сильним, для того, щоб слабші потім легше могли наслідувати їх.
З цих положень і вказівок добре видно, що Коменський вправу і повторення повністю підпорядковує завданню свідомого і міцного засвоєння знань учнями.
К.Д. Ушинський писав, що навчання повинно відзначатися ґрунтовністю, міцністю.
“Чим міцніший фундаменти знань і ідей в душі учня, - підкреслював він, - тим більшу і міцнішу будівлю можна потім звести на цьому фундаменті".
Головний засіб вироблення в учнів міцних знань він бачив насамперед у повтореннях і вправах. Тому від того, наскільки правильно вони організовані залежить ступінь міцності знань.
Надаючи великого значення міцному запам’ятовуванню, Ушинський розробляє правила, якими слід керуватися учителеві в його роботі для забезпечення міцного закріплення в пам’яті учнів необхідних знань, умінь.
Найбільш детально виклав він правила повторення, які відіграють, як відомо, головну роль у закріпленні раніше пройденого матеріалу: