Підвищення ролі загально технічної підготовки в спільній системі професійно-технічної освіти
Необхідність політехнізації навчання визначають три фактори: економічний, основу якого складає закон переміни праці, обумовлений революційною природою технічного базису великої промисловості. «…Природа великої промисловості обумовлює переміну праці, рух функцій, усесторонню рухливість робітника… сама велика промисловість… робить питанням життя і смерті визнання переміни праці, а потім і можливо більшої багатосторонності робітників… як питання життя і смерті, ставить задачу… часткового робітника, простого носія відомої часткової суспільної функції, замінити всесторонньо розвинутим індивідуумом, для якого різні суспільні функції є змінюючи один одного способи життєдіяльності»;
соціальний, що передбачає необхідність подолання вузького професіоналізму з ціллю усестороннього розвитку особистості виконавця.
науково-технічний, що вимагає від робітника рухливості трудових функцій на основі знання загальних принципів виробництва.
В процесі науково-технічної революції у виробництві об'єктивно виникають і проявляються загальні риси, які мають політехнічний характер. Ця спільність виявляється в однотипності для багатьох провідних галузей виробництва технологічних процесів – механічних, хімічних, енергетичних тощо. Все ширше використовуються типові уніфіковані види механізмів і машин, інструментів, пристроїв, апаратів, систем автоматичного контролю і керування.
Розвиток виробничих сил підкоряється закону, зміст якого в тому, що машина все більше і більше замінює працю людей, не витісняючи їх повністю з виробництва. За людиною зберігаються виробничі функції, але праця її поволі звільняється від фізичних зусиль і набуває інтелектуального змісту. Робітник стає «регулятором, наладчиком, програмістом технологічного процесу, а не елементом, безпосередньо включеним у нього».
Між засобами праці і кваліфікацією робітника повинно бути співвідношення. Воно виявляється в тому що складність засобів виробництва, засобів транспортування і зв’язку постійно тягне за собою і необхідність підвищення рівня загальнонаукової і професійної підготовки робітників, інженерів і техніків, так як нова складна техніка тільки в умілих руках забезпечить той ефект, на який вона розрахована.
Результатом поєднання науки з виробництвом, перетворення її на безпосередню виробничу силу є поступовий, але невпинний зріст ваги елементів творчості у діяльності робітників. Він передбачає формування у робітників творчого відношення до праці, яке легше виховати на основі постійних і глибоких знань в області математичних, технічних і спеціальних наук. Тому об’єктивний хід розвитку людини як головної виробничої сили суспільства і тим самим і самого виробництва спочатку потребує підвищення рівня і якості природничо-наукової і загальної технічної освіти молодих робітників.
Виробнича діяльність включає: суб’єкт діяльності (людина, колектив), засоби діяльності (техніка), предмет діяльності (речовина природи, незавершений продукт праці), умови і спосіб діяльності (технологія і організація виробництва та праці). Зростання складності і числа елементів техніки, поява нових, штучних предметів діяльності (полімерів, пластмас та інших матеріалів), швидка зміна технології – все це разом взяте приводить до безперервного і різкого підвищення об’єму та ускладнення інформації, необхідної робітнику для успішної праці.
Збереження термінів навчання і обмежені можливості людини в засвоєнні, переробці знань обумовлюють ряд труднощів. Вирішити їх можна шляхом розвитку самостійної активності учнів в процесі набуття нових знань, створення умов для безперервної самоосвіти, суворого відбору в учбових програмах училищ тільки самої необхідної інформації. Але разом з тим професійно-технічне навчання учнів не можна відокремити знаннями і навиками, які потрібні для виконання робіт тільки по даній професії. Професійно-технічна освіта повинна давати широку основу професії, готувати майбутніх молодих робітників до активного суспільного життя, розвивати їх здібності, творче відношення до своєї праці. Іншим способом подолання надмірної науково-технічної інформації служить відбір для професійно-технічної підготовки майбутніх робочих знань й навиків, які мають найбільшу цінність. Тому скрупульозна розробка системи навчально-виховних цілей училища складає основу для відбору змісту програм.
Надмірність наукової і виробничої інформації долаються, як відомо, в процесі інтеграції наук і синтезу науково-технічних знань. Синтез наукових знань знаходить свій вираз у загальних принципах, ідеях і теоріях, які об’єднують в єдине ціле окремі частки різних наук, що сприяє побудові єдиної наукової картини світу і як складових її частин фізичної і технічної картини світу.
Синтез науково-технічних знань забезпечує умови для створення систем з меншим, ніж раніше, числом елементів, використання у виробництві уніфікованих вузлів, деталей, пристроїв і апаратів. Ця тенденція уніфікації і зменшення числа елементів технічних систем є одним з проявів НТР, і є всі передумови стверджувати, що ця тенденція в техніці ще з більшою силою буде проявлятися і в майбутньому. Так само і в технології явно проявляється перехід від дискретних до безперервних процесів виробництва, заснованих на використанні природних процесів (хімічних, фізичних, біологічних, біохімічних, тощо), використанні в широких масштабах безвідходної технології, нарощування темпів комплексної механізації й автоматизації виробництва.
На процес інтеграції й синтезу знань впливає не тільки техніка і технологія. Логіка розвитку самих наук породжує нові напрями, об’єднаються багато до цього часу ізольованих галузей знань. До таких синтезуючих галузей знань з повним правом можна віднести кібернетику, екологію, теорію інформації. Закони й поняття цих наук мають вельми широке використання у багатьох галузях знань. Один з підходів в аналізі ролі науки у розвитку виробництва зв’язує процес перетворення науки в безпосередню виробничу силу з використанням в якості засобу впливу на предмет праці знову відкритих наукою закономірностей і сил природи, і особливо «немеханічних форм руху матерії, заснованих на енергії міжмолекулярних, атомних й субатомних зв’язків».
Ряд авторів пропонують таку послідовність (систему) визначення загальнотрудових умінь і навиків: визначення спільності науково – технічних основ виробництва, спільність професії, спільність трудової підготовки. В якості загально-трудових називають вміння й навики розрахунку, аналізу і контролю, обслуговування, планування, організації тощо. В цій системі наукові основи виробництва виступають як база об’єднання, групування виробництва. Далі процес такий: аналізується сучасне виробництво, різні його види, області, галузі (тобто воно береться за вихідне), в ньому виявляються загальні науково-технічні основи і на базі цієї сукупності групуються і об’єднуються професії, типізуються вміння й навики щодо його обслуговування.
До складу політехнічних умінь й навиків виділяють такі уміння, як конструкторсько-технологічні, контрольно-вимірювальні, обробні, налагоджувальні, зборка й розборка, управління, організації, раціоналізації, а до елементів політехнічної підготовки відносять знання допусків і посадок, уміння читання креслень, знання теорії різань тощо. Зроблений крок щодо класифікації політехнічних умінь на: а) електротехнічні (виділено 55 умінь) і б) механотехнічні (82 уміння).
В.М. Заплатін рекомендує віднести до політехнічних наступні вміння: складати з натури технічні малюнки, читати робочі креслення, клепати вручну, свердлити отвори ручними дрилями і на станках, підбирати змінні зубчасті колеса по заданих режимах різання, встановлювати розприділюючий вал на цикл тощо (всього 19). Автори при визначенні політехнічних умінь йдуть, таким чином, шляхом конкретизації цих умінь в якійсь області виробництва, орієнтуючись при цьому на п’ять таких областей: електромеханічну, механотехнічну, автоматотехнічну, економічну й організаційну. Обширний матеріал, вказує на можливість наповнити ідеї політехнічної освіти багатим фактичним змістом, які відносяться до важливих галузей промислового виробництва, відправляючись від аналізу виробництва.
Таким чином, в наш час існують дві точки зору на те, як визначити політехнічний учбовий матеріал. Одна розглядає політехнізм насамперед як використання знань основ наук на практиці стосовно до того, чи буде при цьому охоплене все виробництво чи найважливіші його галузі чи ні. У відповідності з другою необхідно вивчити і систематизувати сучасне виробництво і на цій основі змоделювати його і визначити відображаючий цю модель зміст.
Необхідно при цьому підкреслити, що диференціація основ наук неадекватна розділенню й класифікації виробництва. Кожна з цих систем складає свою область сутностей, диференційованих у відповідності зі своїми основами. Так, диференціація фізики, наприклад, не дає нам ні окремо машинобудівне чи сільськогосподарське виробництво, ні їх суму, чи суму будь-яких інших виробництв. Об’єднання декількох виробництв чи галузей господарства, наприклад транспорту, будівництва тощо, не дає ні області науки, ні її підрозділів, тобто виробництво і наука створюють дві самостійні області спільнот, диференційованих на основі різних принципів. При цьому зв'язки між структурними підрозділами цих спільнот неоднозначні. Це положення в ході науково-технічного прогресу не має тенденції до перебудови. Так, широкий розвиток, наприклад, сфери обслуговування, в якій реалізуються знання багатьох областей науки, показує той самий приклад неоднозначності переходу від науки до виробництва. Тому опора на науку чи виробництво, підходи «від науки» чи «від виробництва» проводять в кінцевому рахунку до різних результатів у визначенні системи і в диференціації політехнічного учбового матеріалу, у визначенні змісту політехнічної освіти.