Зміст
Вступ
1. Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема
1.1 Поняття готовності дітей до навчання в школі
1.2 Характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання
1.2.1 Розумова готовність
1.2.2 Психологічна готовність
1.2.3 Фізична готовність
2. Розв'язання проблеми наступності в сучасній початковій школі
2.1 Досвід масової школи і передовий педагогічний досвід
2.2 Результати експериментального дослідження і його ефективність
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
З прийняттям Закону України „Про загальну середню освіту" перед освітянами постало серйозне завдання — з вересня 2001 року вони повинні були готувалися до того, що до школи прийдуть першокласники-шестилітки, які навчатимуться за новим 12-річним терміном навчання. Перші випробування витримали школи І ступеня. Враховуючи, що вже був деякий досвід у навчанні першокласників-шестиліток у чотирирічній початковій школі раніше, на цьому шляху не було великих несподіванок. Але не можна не рахуватися з тим, що цей досвід мали, по-перше, не всі школи (приміром, у Харкові число першокласників-шестиліток сягало тільки 7—8 %, а у 2000 році не перевищувало 3% порівняно з числом першокласників-семиліток); а, по-друге, — навчання цих дітей, як правило, організовувалося на базі дитячих дошкільних закладів.
Отже, школі все ще належить вирішити питання про створення відповідних умов для навчання шестилітніх учнів з урахуванням психофізіологічних особливостей цього віку. Відомо, що вступ до школи — переломний момент у житті дитини, який пов'язаний з новим типом стосунків з оточуючими дорослими, новими формами діяльності, серед яких провідною стає навчальна.
Успішне вирішення завдань щодо розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначається тим, наскільки правильно враховується рівень підготовленості дитини до шкільного навчання.
Кожний віковий етап характеризується особливим становищем дитини у системі прийнятих в даному суспільстві відносин. Відповідно до цього життя підростаючої особистості заповнене специфічним змістом: своєрідними взаєминами із людьми, що їх оточують і особливою, провідною для даного етапу розвитку діяльністю - грою, навчанням, працею. На кожному етапі існує певна система вправ, якими користується дитина, і обов'язків, які вона повинна виконувати.
Молодший шкільний вік - значний період у розвитку дитини, адже вона приступає до систематично організованого навчання, що повністю змінює її спосіб життя, статус поведінку. Проте перехід до систематичного навчання викликає в учнів певні труднощі, адже школа з перших днів ставить перед дитиною ряд завдань, які не пов'язані із безпосереднім її досвідом.
Першокласникові все видається складним, навіть елементарне вміння зосереджено слухати відповідь однокласника, пояснення вчителя, йому важко адекватно оцінити результати своєї діяльності, спланувати дії.
Справжній вчитель не буде вимагати від учня того, чого він попередньо не пояснив. Проте багато педагогів з перших днів навчання вимагають від дитини старанності, уважності, відповідальності, тобто тих навичок, якими не завжди володіє учень. Отже, виникає необхідність у проведенні адаптаційного навчання, на якому в ігровій формі дитині повідомляються шкільні правила. Необхідні для успішного виконання навчальної діяльності
Не варто переконувати передову педагогічну громадськість у тому, що таке навчання потрібне, адже 40% дітей мають труднощі при переході до шкільного навчання. Шкільна дезадаптація - це стрес, соматичні порушення, висока тривожність, страх перед школою. Завдання вчителів зробити гак, щоб із перших днів перебування в школі дитина жила з радісним серцем і слово „школа" асоціювалося для неї зі словами „друзі", „весело", „вчителька", „цікаво", „класно".
Отже, метою нашої курсової роботи є дослідити психологічні особливості дитини шестирічного віку, її готовності до навчання та розглянути досвід масової школи та передовий педагогічний досвід.
Об'єктом дослідження є вікові особливості дітей шестирічного віку. Предметом вивчення нашої роботи є проблема готовності учнів-шестиліток до навчання в школі.
Для того, щоб реалізувати мету дослідження нам необхідно розв'язати наступні завдання:
1. Проаналізувати педагогічну та психологічну літературу по даній темі.
2. Дати визначення поняття готовності дітей до навчання в школі.
3. Охарактеризувати складові готовності дітей до шкільного навчання, а саме розумову, психологічну та фізичну готовність.
4. Дослідити проблему наступності в сучасній початковій школі.
5. Розглянути досвід масової школи та передовий педагогічний досвід. Курсова робота складається із вступу та двох розділів, висновку, списку використаної літератури.
У першому розділі розкривається поняття готовності дітей до навчання в школі, а також подається характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання, а саме розумової, психологічної та фізичної готовності.
Другий розділ присвячений розв'язанню проблеми наступності в сучасній початковій школі.
1. Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема
1.1 Поняття готовності дітей до навчання в школі
В сучасній науці не існує єдиного й чіткого визначення поняття „готовності" або „шкільної зрілості". Одні трактують це поняття як оволодіння вміннями, знаннями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками (Анастазі А.). Інші визначають шкільну зрілість як досягнення такого ступеня в розвитку дитини, за яким вона стає здатною брати участь у шкільному навчанні (Шванцара І.); або як сукупність певного рівня розвитку розумової діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до вимушеної регуляції своєї пізнавальної діяльності та до соціальної позиції школяра (Божович Л.).
На наш погляд, О.Запорожець найбільш чітко й містко визначив поняття готовності до навчання в школі [14]. Це має бути цілісна система взаємопов'язаних якостей дитячої особистості, яка потребує особливої мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності й певного ступеня сформованості механізмів вольової регуляції.
Як відомо, до школи приходять діти з різним рівнем розвитку, а тепер ще й з різним рівнем підготовки до навчання. Вчителі відзначають, що першокласників, які виховувалися в сім'ї і не отримали ніякої підготовки перед школою, відрізняють надмірна рухливість, нестійка увага, відсутність елементарних навичок самообслуговування. Це свідчить про те, що інформаційна модель навчання і виховання (монологічна мова, читання), яка є провідною в багатьох родинах, не сприяє ані розвитку, ані знанням дітей.
Шкільне навчання потребує від дитини умінь працювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, а також організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини до шкільного навчання має здійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відомі аспекти формування особистості (сенсорне і розумове виховання, морально-етичне, трудове, фізичне, художньо-естетичне). Діяльність дитини — це основний фактор її розвитку.
Початкова ланка освіти покликана забезпечити подальше становлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвиток здібностей, формування вміння і бажання вчитися, створити умови для ЇЇ самовираження в різних видах діяльності, оволодіння основами здорового способу життя, збереження духовного здоров'я. Одним із основних засобів виконання цього завдання є створення соціально-побутових умов і комфортного середовища перебування молодшого школяра в школі.
Щоб зберегти самоцінність дитинства та полегшити адаптацію до шкільного навчання, в початковій ланці мають враховуватися та продовжуватися характерні для дошкільного віку моменти: використання мотивів ігрової поведінки, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів: чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору.
Початкова освіта буде повноцінною, якщо спиратиметься на добре розвинену ігрову діяльність дітей, пріоритетне розв'язання виховних завдань, добре розвинені усне мовлення й уяву, рухову і просторову координацію, достатню для навчання саморегуляцію поведінки.
1.2 Характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання
1.2.1 Розумова готовність
Готовність дитини до навчання визначається не обсягом знань, що вона має, а тим, наскільки у неї розвинута розумова діяльність, тобто вміння аналізувати предмети, що сприймаються, порівнювати їх, систематизувати, групувати, узагальнювати. Саме вміння здійснювати ці мисленнєві операції забезпечує дітям свідоме засвоєння знань і водночас подальший розумовий розвиток.
Розумовий розвиток дитини можна простежити у трьох площинах:
1) що дитина знає, її світогляд, яка картина світу у неї склалась на кінець дошкільного дитинства;
2) на якому рівні розвитку перебувають розумові здібності, пізнавальні процеси дитини: сприймання, пам'ять, мовлення, мислення, уява, увага; на що спрямовані її інтереси; до чого має нахили, здібності;
3) наскільки дитина оволоділа деякими навчальними навичками -читання, лічби, письма, організованості тощо.
Зрозуміло, що у загальній картині розумового розвитку ці показники взаємопов'язані. Усі діти 5-6 років мають певні спільні ознаки розумового розвитку і разом з тим кожна дитина за кожним з цих показників має виразні індивідуальні відмінності, які найбільше залежать від тих умов, в яких росте і розвивається дитина.
Дослідники вважають, що понад 80 % тих знань, які має доросла людина, засвоюються в дошкільному віці [18].