Зміст
Вступ
1. Проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічній літературі
1.1 Підготовка дітей до навчання у школі в умовах сім'ї
1.2 Психологічна готовність дітей до навчання у школі
1.2.1 Мотиваційна готовність до навчання в школі
1.2.2 Емоційно-вольова готовність до навчання у школі
1.2.3 Розумова готовність до навчання у школі
2. Експериментально-дослідна робота
2.1 Методики визначення готовності дітей до навчання в школі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
З прийняттям Закону України «Про загальну середню освіту» перед освітянами постало серйозне завдання — з 1 вересня 2001 року здійснювати підготовку до школи першокласників, які навчатимуться за новим 12-річним терміном навчання [13, с.7]. Враховуючи, новопоставленні завдання перед школою, важливо привернути увагу вчителів до підготовки дітей до навчання у школі з метою полегшення адаптаційного періоду у дітей в умовах нового середовища. Для цього необхідно встановити стан готовності дитини до навчання у школі в умовах сім'ї, а також психологічну готовність, що включає в себе емоційно-вольову підготовку до навчання в школі, розумову та мотиваційну.
Шкільне навчання потребує від дитини умінь працювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, а також сформованість організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини до шкільного навчання має здійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відомі аспекти формування особистості.
Дотримання принципу наступності в системі освіти сьогодні не викликає сумнівів. Отже, дошкільна освіта є першою ланкою в системі неперервної освіти.
В Законі «Про освіту» та Державній національній програмі «Освіта» підкреслюється, що саме наступність дитячого садка і школи— одна з необхідних умов безперервної освіти, яка певною мірою має забезпечити єдність, взаємозв'язок мети, змісту, методів, способів, організаційних форм навчання і виховання з урахуванням вікових особливостей дітей [13, с.8].
Основні завдання, які необхідно розв'язати у процесі дослідження даної проблеми, ми виділили такі:
з'ясувати, як висвітлена проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічній літературі;
висвітлити роль сім'ї у підготовці дітей до навчання у школі;
встановити роль психологічної готовності дітей до навчання у школі, зокрема враховуючи такі її аспекти, як мотиваційна, емоційно-вольова та розумова готовність дітей до навчання у школі;
ширше і глибше дослідити проблему підготовки дітей до навчання у школі за допомогою методики визначення готовності дітей до школи;
внести власні пропозиції щодо роботи з дітьми та їхніми батьками у підготовчий до школи період.
1. Проблема підготовки дітей до школи у психолого-педагогічній літературі
1.1 Підготовка дітей до навчання у школі в умовах сім'ї
Усі народи в усі часи прагнуть виховувати молоде покоління чесним, сміливим, здоровим, працелюбним. Розв'язання цих питань починається з раннього дитинства, ледве не з перших місяців життя дитини. Саме від дитячих переживань тягнеться нитка до майбутніх моральних якостей, нахилів, ціннісних орієнтацій особистості. Вирішальна роль у цьому процесі належить сім'ї як головному соціальному інституту. Сім'я значною мірою закладає ті основи, які стануть підґрунтям для майбутнього дитини: тут створюється фундамент розвитку нахилів, здібностей маленької людини, формування її моральних і розумових якостей, здоров'я тощо. І відбувається все це безперервно, в кожну хвилину сімейного буття, тому що виховання здійснюється не тільки за допомогою певних форм і методів [12, с.300], "виховує сім'я в цілому — її загальний дух, культура людських стосунків" [16, с.2]. І творять цей дух, звичайно, батьки [12, с.300]. Своєчасною є ідея великого педагога В.О.Сухомлинського про те, що дитину необхідно виховувати, орієнтуючись на майбутнє. Якщо врахувати, що незабаром дошкільник має стати школярем, то його успішність великою мірою може визначатися тим, наскільки готовим він підійде до цієї нової і складної для нього діяльності [10, с.332].
Психологам часто доводиться чути: хто ж має здійснювати підготовку дитини до шкільного навчання, хто відповідає за успішне навчання в початкових класах — батьки, сім'я, вихователі дитячого садка, вчителі, школа? Більшість дошкільників відвідує дитячі садки або підготовчі заняття при школах, ліцеях, гімназіях, і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи вихователями, вчителями. Проте, досвід переконує, що ніякий найкращий дитячий заклад — ні дитячий садок, ні початкова школа — не можуть повністю змінити сім'ю, сімейне виховання.
Вихователі дитячих садків і вчителі добре знають, в яких сім'ях займаються з дітьми, а в яких ні. В дитячому садку на підготовчих заняттях дітям прищеплюють багато корисних навичок, навчають малювання, усного рахунку, письма й читання. Але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім'ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими і відвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ дошкільника й першокласника надає особливе значення всім досягненням дитини. Допомога у подоланні труднощів, яка виникає під час виконання будь-яких завдань, приймається завжди з подякою і сприяє зближенню між батьками та дітьми [15, 11].
Досліджуючи широку палітру питань сімейного виховання дітей різного віку, В.О.Сухомлинський звертав увагу і на такий його важливий аспект, як підготовка дитини до навчання, пояснюючи це тим, що для батьків «велике щастя готувати дитину до школи, потім спостерігати її перші кроки на великій стежці до знань» [12, с. 73]. Про те педагог застерігав від поверхневого ставлення до цього питання, адже існує категорія батьків, які вважають, що малюка не треба нічого навчати, доки прийде час вступу до першого класу. "Краще, коли він не знатиме до школи жодної букви", — така основна ідея, сповідувана ними [12, 301].
Зрозуміло, що в сучасних умовах ця формула батьківського ставлення набуває дещо алегоричної форми, але вона залишається такою ж актуальною [12, с.301].
Маючи великий досвід підготовки дітей до школи, В.О.Сухомлинський застерігав батьків від захоплення навчанням малюків письма, грамоти і наголошував на тому, щоб створювати передумови успішного навчання. Тому особливу увагу вченого привертали, насамперед, питання фізичного розвитку дошкільника. На теоретичному матеріалі, численними прикладами з практики він доводив батькам, педагогам, що існує тісний зв'язок між станом здоров'я дитини і її розумовою й фізичною працездатністю, особливо навчальною, бо остання потребує постійного напруження емоційно-вольової сфери, чи мало фізичного, психічного здоров'я, як витривалості [10, с.332].
Не випадково в системі підготовки дітей до школи Василь Олександрович керувався принципом природовідповідності. Він звертав увагу на те, що у дитини в цей віковий період переважає наглядно-образне мислення, і часто нагадував батькам, педагогам висловлювання свого попередника, відомого педагога-співвітчизника К.Ушинського, що дитина-дошкільник мислить яскравими образами — кольорами, звуками, запахами, найтоншими відтінками різнобарв'я, того, що її дивує, примушує виявляти захоплення красою й новизною оточуючого... Логічне пізнання у неї також пов'язане з емоціями. Тому педагог-практик рекомендував поєднувати безпосереднє пізнання дійсності з "читанням" сторінок "книг" із малюнками про природу, бо вважав її найбільш доступним об'єктом пізнання, фактором величезної виховної сили, сферою активної діяльності, середовищем для активного розвитку мислення й мовлення. Саме тому в В.Сухомлинського "уроки мислення" серед природи виступають як засоби, методи вдосконалення процесу засвоєння знань, накопичення дітьми багатого чуттєвого досвіду, що важливо для розвитку як наглядно-образного, так і простих форм словесно-логічного мислення, емоційної пам'яті, образного, виразного мовлення [10, с. 332].
Сьогодні вченими доведено, що готова до школи дитина може легко оперувати сенсорними еталонами: кольором, формою, величиною, що виявляється у вправному виконанні багатьох практичних завдань на розрізнення та об'єднання предметів за названими сенсорними ознаками. Саме у такої дитини, завдяки розвиненому сприйманню, створюються передумови для оволодіння читанням, письмом, де важливо розрізняти зображення літер, відтворювати зображення на малюнку тощо [15, с.34].
В дослідженнях Василя Олександровича також підкреслювалась необхідність розумового розвитку дитини з раннього віку (4-5років), коли її мозок починає інтенсивно розвиватись. Тому він ставив завдання формувати в таких дітей пізнавальні здібності, уяву, художню творчість, з якими найбільше пов'язана рухомість мислитель них процесів, бажання пізнавати оточуюче, цілеспрямовано відбирати необхідні об'єкти пізнання.
Велику увагу звертав педагог-дослідник на питання розвитку пізнавальних інтересів дітей, бо саме вони спрямовані на формування активного пізнавального ставлення до оточуючого і є дієвим стимулом для розвитку розумових сил, здібностей дитини, котрі так необхідні для успішного навчання в школі. Василь Олександрович писав, що саме бажання знати — це надзвичайно тонке інтелектуальне почуття, що викликає здивування перед невідомим. І від того, наскільки воно розвинуте в дитячі роки, в великій мірі залежить розумовий розвиток дитини взагалі [10, с.333].
Отже, робить висновок В. Сухомлинський, "якщо в цей період немає належного виховання, якщо дитина позбавлена того, що необхідно для її повноцінного розумового розвитку, — вона не буде добре підготовлена до навчання. Те, що згаяно в цей період, ніколи не надолужиш" [16, с.74]. Тому треба не тільки забезпечувати дитину їжею, одягом, іграшками, а й створювати для неї таке людське середовище, з якого вона могла б дізнатися про явища навколишнього світу. І першими, хто повинен забезпечити ці умови, мають бути батько й мати, адже як справедливо відзначає Василь Олександрович, "без батьківського слова, без батьківського вдумливого погляду на розумовий світ дитини, без атмосфери багатого, цікавого, повноцінного, духовного життя сім'ї — цього першого вогнища думки, почуття, рідного слова — не мислимий повноцінний розумовий розвиток дитини, необхідний для навчання в школі" [16, с.75].